Пенсіонери як об'єкт соціальної політики

ПЛАН

1. Пенсіонери як об’єкт соціальної політики

Громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених Законом “Про пенсійне забезпечення”. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами. Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

В Україні призначаються:

• трудові пенсії:
• за віком;
• по інвалідності;
• у разі втрати годувальника;
• за вислугу років.

Право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених Законом, серед них:

а) особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів*,- за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України; б) особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України;

в) члени творчих спілок, а також інші творчі працівники, які не є членами таких спілок, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України;

г) інші особи, які підлягають державному соціальному страхуванню;

д) працівники воєнізованих формувань, які не підлягають державному соціальному страхуванню, особи начальницького і рядового складу фельд'єгерської служби Міністерства зв'язку України;

е) вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти;

є) особи, які стали інвалідами у зв'язку з виконанням державних чи громадських обов'язків або у зв'язку з виконанням дій по рятуванню людського життя, охороні державної, колективної та індивідуальної власності, а також по охороні правопорядку;

ж) особи, які здійснюють догляд за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду;

з) члени сімей осіб, вказаних у цій статті, і пенсіонерів з числа цих осіб - у разі втрати годувальника.

Соціальні пенсії  призначаються  і  виплачуються  непрацюючим громадянам, крім інвалідів з дитинства, при відсутності права  на трудову пенсію:

• інвалідам I і II груп, у тому числі інвалідам з дитинства,  а також інвалідам III групи;
• особам, які досягли віку: чоловіки - 60  років,  жінки  -  55 років;
• дітям - у разі втрати годувальника (пункт "а" статті 37);
• дітям-інвалідам віком до 16 років.

Перелік  медичних  показань,  що  дають  право  на  одержання соціальної  пенсії  на  дітей-інвалідів  віком  до    16    років, визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В Українi iсторично склалася однорiвнева схема пенсiйного забезпечення на засадах солiдарностi поколiнь. Солiдарнiсть поколiнь означає, що пенсiї працiвникiв, що завершили трудову дiяльнiсть, фiнансує нинiшнє поколiння працiвникiв, яке, у свою чергу, сподiвається на фiнансування своїх пенсiй наступними поколiннями. Солiдарний принцип фiнансування пенсiй може мати мiсце лише при явному перевищеннi чисельностi молодих працiвникiв перед кiлькiстю пенсiонерiв.

Сучасна демографiчна ситуацiя у свiтi, та i в Українi, характеризується термiном "старiння нацiї". Це означає збiльшення частки пенсiонерiв у структурi населення. Тобто з часом кожний працiвник буде "утримувати" вiдносно бiльшу кiлькiсть пенсiонерiв. А в Українi демографiчна ситуацiя - одна iз найскладнiших у Європi. Якщо на початку 60-х рокiв минулого сторiччя населення України старше 60 рокiв складало 11%, то сьогоднi ця чисельнiсть майже подвоїлась i, починаючи з 2011 року, почне стрiмко зростати до рiвня майже 30% населення України. Пiк демографiчного навантаження буде досягнуто у 30-х роках ХХI сторiччя - на 10 осiб працездатного вiку припадатиме 11 пенсiонерiв (тобто один працюючий утримуватиме одного пенсiонера), чого соціально-економічна структура держави витрамати не може. Тому пенсiйнi системи удосконалюються практично у всьому свiтi, i в першу чергу у країнах iз високорозвиненими суспiльними вiдносинами. Це зумовлено, насамперед, тенденцiями старiння населення. Скрiзь запроваджуються системи пенсiйного забезпечення, якi побудованi на принципово нових засадах, метою яких є:

• пiдвищення рiвня життя пенсiонерiв;
• встановлення залежностi розмiрiв пенсiй вiд величини заробiтку i трудового стажу;
• забезпечення фiнансової стабiльностi пенсiйної системи;
• заохочення громадян до заощадження коштiв на старiсть.

У багатьох країнах свiту пенсiйнi системи вже давно стали багаторiвневими i нагадують своєрiдний "пенсiйний пирiг". На такий "пирiг" перетворюється i наша пенсiйна система. В Українi передбачається створення багаторiвневої системи пенсiйного забезпечення, яка має три складовi: солiдарну (перший рiвень), обов'язкову накопичувальну (другий рiвень) та додаткову або добровiльну накопичувальну (третiй рiвень). Перший i другий рiвнi є обов'язковими складовими частинами пенсiйного забезпечення. Однак у мiру зростання заробiтної платнi у громадян може з'явитися бiльше вiльних грошей i виникнути бажання робити додатковi заощадження на старiсть. Здiйснити це можливо шляхом участi у системi добровiльного недержавного пенсiйного забезпечення.

Накопичувальнi пенсiйнi системи передбачають накопичення кожним працiвником пiд час трудової дiяльностi капiталу, що використовується при виходi на пенсiю. Тим самим фактично виключається вплив ефектiв старiння населення, якi призводять до неспроможностi солiдарного принципу фiнансування. Накопичувальнi пенсiйнi системи призводять до зростання накопичень, розвитку фiнансових та фондових ринкiв та