Перспективи правового регулювання ліцензування у сфері надання аудіовізуальних медіапослуг

 

КРАСНОСТУП Г. М.,

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник, головний науковий співробітник наукового відділу теорії та історії інформаційного права (Науково-дослідний інститут інформатики і права Національної академії правових наук України)

Стаття присвячена дослідженню питання вдосконалення правового регулювання провадження господарської діяльності у сфері телебачення й радіомовлення. Проаналізовано чинні правові підходи до ліцензування у сфері надання аудіовізуальних медіапослуг у країнах Європи. На основі аналізу подано рекомендації, спрямовані на вдосконалення правового регулювання суспільних відносин у сфері телебачення й радіомовлення.

Ключові слова: державна політика, правове регулювання, телебачення й радіомовлення, аудіовізуальні медіапослуги, ліцензування.

Статья посвящена исследованию вопроса усовершенствования правового регулирования осуществления хозяйственной деятельности в сфере телевидения и радиовещания. Проведен анализ существующих правовых подходов относительно лицензирования в сфере предоставления аудиовизуальных медиауслуг в странах Европы. На основании проведенного анализа подготовлено рекомендации, направленные на совершенствование правового регулирования общественных отношений в сфере телевидения и радиовещания.

Ключевые слова: государственная политика, правовое регулирование, телевидение и радиовещание, аудиовизуальные медиауслуги, лицензирование.

The article investigates the ways of improvement of legal regulation of activities in television and radio broadcasting. The article analyzes the existing legal approaches to licensing in the field of audiovisual media services in Europe. Based on the analysis prepared recommendations aimed at improving the legal regulation of social relations in the field of television and radio broadcasting.

Key words: public policy, legal regulation, television and radio broadcasting, audiovisual media service, licensing.

 

 

Правове регулювання у сфері телебачення й радіомовлення є одним із механізмів реалізації державної інформаційної політики. Тому обраний напрям дослідження пов’язаний із виконанням окремих зобов’язань України, передбачених Додатком XXXVII до глави 15 «Політика з питань аудіовізуальної галузі» Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, згідно з яким протягом 2 років із дати набрання чинності Угодою Україна зобов’язується поступово наблизити своє законодавство до законодавства Європейського Союзу (далі – ЄС) : Європейської конвенції про транскордонне телебачення 1989 р. ; Директиви 2007/65/ЕС щодо аудіовізуальних медіапослуг [1].

Актуальність теми дослідження зумовлюється тим, що на сьогодні не існує монографічних досліджень, спрямованих на вдосконалення правового регулювання суспільних відносин щодо ліцензування у сфері надання аудіовізальних медіапослуг.

Окремі організаційні та правові проблеми діяльності аудіовізуальних засобів масової інформації відображено в дослідженнях вітчизняних учених-юристів: І. В. Арістової, О. А. Баранова, К. І. Белякова, В. М. Брижка, О. О. Золотар, Р. А. Калюжного, Т. А. Костецької, О. В. Кохановської, А. М. Новицького, Л. В. Петрової, В. С. Цимбалюка. Проблемі правового регулювання суспільних відносин у сфері телебачення й радіомовлення приділяли увагу

Ю. Большакова, О. Я. Гоян, Д. М. Котляр, С. Л. Мамука, Л. М. Мудрак, К. А. М’ясникова,

Є. Розкладай та інші. Водночас потребує додаткового дослідження й висвітлення питання щодо шляхів удосконалення законодавства, що регулює суспільні відносини, пов’язані з ліцензуванням у сфері телебачення й радіомовлення.

Постановка завдання. Метою статті є аналіз чинних підходів до правового регулювання провадження господарської діяльності з надання аудіовізуальних медіапослуг в Україні й у країнах Європи, а також підготовка рекомендацій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання суспільних відносин у сфері телебачення й радіомовлення.

Результати дослідження. Відповідно до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», діяльність у галузі телебачення й радіомовлення підлягає ліцензуванню (п. 4 ч. 1 ст. 7). Водночас, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 2 цього Закону, його дія не поширюється на порядок видання, переоформлення та анулювання ліцензій на провадження діяльності в галузі телебачення й радіомовлення, яка здійснюється відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» [2].

Законом України «Про телебачення і радіомовлення» передбачено два види діяльності, що підлягає ліцензуванню, а саме: 1) здійснення мовлення, використання каналів мовлення, мереж мовлення, каналів багатоканальних телемереж; 2) надання програмних послуг із використанням ресурсу багатоканальних телемереж.

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (далі – Національна рада) здійснює ліцензування телерадіомовлення відповідно до вимог Законів України «Про телебачення і радіомовлення», «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», а також згідно з Планом розвитку національного телерадіоінформаційного простору.

Згідно з ч. 9 ст. 23 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», ліцензія на мовлення, видана Національною радою, є єдиним і достатнім документом, що надає ліцен- зіату право, відповідно до умов ліцензії, здійснювати мовлення, користуватися каналами мовлення за умови наявності у володільців радіоелектронних засобів, передбачених законом дозволів на їхню експлуатацію [3]. Для розповсюдження телерадіопрограм і передач у багатоканальній телемережі суб’єкти господарювання також повинні отримати відповідну ліцензію Національної ради (ч. 2 ст. 39 Закону).

Відповідно до Звіту Національної ради у 2014 р., до регуляторного органу надійшла 1 071 заява від суб’єктів господарської діяльності з питань ліцензування мовлення та провайдерів програмної послуги. На засіданнях упродовж звітного періоду розглянуто 1 026 заяв телерадіоорганізацій і провайдерів програмної послуги.

Загалом телерадіоорганізаціям було видано та переоформлено 556 ліцензій, а саме: 432 – ліцензії на мовлення (із них 391 –