Петро Дорошенко

обрання правобережними козаками Петра Дорошенка гетьманом, він обіймав посаду черкаського полковника.

У тяжкий і трагічний час для України взяв гетьманську булаву Петро Дорошенко. Україна фактично розпалася на дві частини, кожна зі своїм гетьманом різної іноземної орієнтації. На Лівобережжі, яке залишалося під владою Москви, гетьманом був Іван Брюховецький, на Правобережжі, що перебувало під владою Польщі, – Павло Тетеря. Обидва ці гетьмани, видряпавшися нагору і захопивши владу інтригами, підкупом, демагогією, підтримкою окупаційних військ, дбали тільки про свою користь і готові були на будь-який злочин проти свого народу задля збереження влади. Брюховецький, і Тетеря свідомо віддавали народ під чуже панування, один- під царя, другий – під короля. В особі цих двох гетьманів відбився занепад української політичної й державної думки, що охопив значну частину старшини під час руїни.

Гетьманування Брюховецького й Тетері поглиблювало розрив між двома частинами України. Набирала обертів руїна, зростали анархія, безладдя, беззаконня, знищення людей, матеріальних і духовних здобутків, нагромаджених попередніми поколіннями. Запанували деморалізація і зневіра. Дорошенко заступив на гетьманстві Тетерю, котрий не був спроможний стримати народний гнів проти нього й поляків. Один із ватажків повстанського руху Василь Дрозд (Дрозденко) на початку 1665 р. розбив ущент Тетерю, якому польські військові сили не могли надати допомоги, оскільки більшість із них після невдалого королівського походу на Лівобережжя подалася до Польщі. Весною того ж року Тетеря, забравши награбоване майно, поклав булаву й утік до Польщі, супроводжуваний ненавистю й зневагою народу.

Татари, що перебували на Правобережжі як союзники Польщі, заявили свої претензії на панування там. Їм назустріч пішов медведівський сотник Степан Опара – один із учасників повстання на Правобережжі. Влітку 1665 р. він оголосив себе гетьманом «з ханської руки» й одержав підтвердження хана з обов'язком залежності від нього. Але дуже скоро татари, побачивши нікчемність Опари, скинули його з гетьманства, заарештували й запропонували правобережним козакам вибрати іншого гетьмана. Пізніше Опара був виданий полякам, які його розстріляли.

2. Проголошення Петра Дорошенко гетьманом Запорозької Січі

10 жовтня 1665 р. на свято Покрови до Чигирина з'їхалися правобережні полковники й тимчасово обрали гетьманом Петра Дорошенка. Остаточне затвердження відбулося на загальній раді на початку січня 1666 р. в Чигирині на свято Водохрещення. Описуючи цю раду, Самійло Величко повідомляє, що полковниками, старшиною та представниками від козацтва «виборнішим товариством» було «без довгих роздумів одностайно проголошено і затверджено його ж, Дорошенка, гетьманом. Йому відразу вручено військові клейноди, а вірність та щирість закріплено взаємною присягою: гетьман – військові, а військо – гетьманові». Й далі козацький літописець робить дуже важливе зауваження: «Того, при якому монархові будуть лишатися – чи російському, чи польському, – не визначали».

А через два місяці 22 лютого 1666 р. правобережне козацтво, що зібралося в Лисянці на раду, ухвалило запропоновану гетьманом програму: «вигнати всіх ляхів із Правобережжя до Польщі, вступити в союз із кримським ханом і весною йти на лівий берег Дніпра, щоб з'єднати його з Правобережною Україною під однією булавою». Програма Дорошенка, яку увінчувала ідея створення Української держави, грунтувалася на концепції з'єднання всіх українських земель, «цілісності Отчизни». Як кордони української території вона визначала Перемишль, Ярослав, Віслу та Німан – на Заході, Севськ і Путивль – на Сході. У таких межах була колись «держава або князівство Руське» й такі кордони мала дістати козацька держава. Відновлену самостійну Українську державу Дорошенко прагнув поставити в нейтральне й незалежне становище між Московією, Польщею й Туреччиною. Програма Дорошенка була просякнута його переконанням про єдність і згоду українського народу. Однак у перші місяці свого гетьманування Дорошенкові доводилося визнавати зверхність Польщі, оскільки в Чигирині, Корсуні, Білій Церкві та деяких інших містах ще стояли польські залоги, а також визнавати й протекторат хана, який виступав союзником нового гетьмана, підтримав його обрання. Ханські орди брали участь у військових операціях Дорошенка. Козацького війська тоді налічувалось усього тисяча чоловік. Новому гетьману треба було утвердити свою владу, тим більше, що з'явився претендент на гетьманство – вже згадуваний Василь Дрозденко, який став брацлавським полковником і, між іншим, дотримувався промосковської орієнтації.

Похід на Брацлав був першою військовою акцією новообраного гетьмана. Кілька тижнів тримав Дорошенко в облозі Брацлав, поки місто, нарешті, капітулювало. Дрозденко був узятий у полон і розстріляний. Швидко зростало число прихильників нового гетьмана. Під Брацлавом військо Дорошенка нараховувало 20 тисяч козаків. Вже тоді він приступив до реформи і реорганізації війська, яке є однією з найважливіших ознак державності, створив постійне наймане військо – так званих сердюків або серденят. Те, що його попередниками, починаючи з Богдана Хмельницького, запроваджувалося як окремі тимчасові заходи, Дорошенко зробив постійною структурою. Дорошенко досяг незалежності від козацької старшини, козацьких полковників із їхніми полками, що неодноразово піддавалися різним впливам, мали різні чужоземні орієнтації. Незважаючи на розруху, майже постійний воєнний стан, він намагався щось робити й для державного будівництва, дбав про фінанси, необхідні для утримання найманого війська, провів на кордоні нову митну лінію, готувався бити власну монету, провадив планову колонізацію спустошених околиць Правобережжя, а на степовому порубіжжі утворив новий Торговицький полк.

До звільнення Правобережжя від польських військ Дорошенко приступив у жовтні 1666 р., використавши внутрішню міжусобицю