Підприємництво в аграрній сфері

Диференціальна рента І є результатом екстенсивного ведення сільського господарства, вона зростає за рахунок залучення до обробітку нових земель. Диференціальна рента ІІ виникає як наслідок інтенсифікації виробництва, впровадження досягнень науково-технічного прогресу. За сучасних умов вона стала основною формою рентного доходу.

Абсолютна рента (АR)–це форма земельної ренти, яку необхідно сплачувати власникові за будь-яку ділянку землі незалежно від її родючості та розташування. Причиною виникнення абсолютної ренти є існування у сільському господарстві особливої монополії– монополії власності на землю.

Умовою виникнення абсолютної ренти є більш низька органічна будова капіталу в сільському господарстві ніж у промисловості. Традиційно висока доля робочої сили означає, що в сільському господарстві на затрачений капітал створюється більше додаткової вартості. В промисловості в різних галузях існують різні норми додаткової вартості, але в результаті вільного переливу капіталів (міжгалузева конкуренція) ці відмінності в індивідуальних нормах додаткової вартості вирівнюються в середню норму прибутку. Сільське господарство не приймає участі у міжгалузевій конкуренції. Монополія власності на землю перешкоджає вільному переливу капіталу із інших галузей в сільське господарство. Тому ринкові ціни на аграрну продукцію формуються на основі індивідуальної вартості товару. Різниця між ринковою вартістю сільськогосподарських товарів та їх суспільною ціною виробництва, надлишок прибутку над середнім прибутком не перерозподіляється між підприємцями різних галузей, а привласнюється у вигляді абсолютної ренти землевласником. Абсолютну ренту приносять всі, без винятку, земельні ділянки. На кращих і середніх ділянках виникатиме ще й диференціальна рента.

Серед земель виділяються ділянки, що розташовані у винятково сприятливих грунтово-кліматичних умовах. На цих унікальних за своїми якостями землях вирощуються рідкісні сорти рослин (кави, чаю, винограду, цитрусових), екзотичні фрукти та овочі. Попит на такі товари постійно великий, він набагато перевищує їх пропозицію. Тим самим створюються умови для реалізації продукції за цінами, що стабільно перевищують вартість продукції. Такі ціни називаються монопольними. Різниця між монопольною ціною і вартістю рідкісного землеробського продукту називається монопольною рентою. Вона привласнюється власником цієї унікальної землі.

Джерелом будь-якої ренти є землеробська праця (дрібних фермерів та найманих сільськогосподарських працівників).

Із рентними відносинами тісно пов’язана ціна землі.

З точки зору ціноутворення земля є поняттям ірраціональним (невимірним). Ціна, як відомо, формується на основі витрат виробництва. Земля – особливий товар. Вона є продуктом природи і на неї початково не затрачена праця. З часом з’являються витрати на освоєння та поліпшення якості землі. Ціна землі базується не на вартості, а на величині доходу, який вона приносить своєму власникові – ренті. Покупець землі купує не саму землю, а право на одержання фіксованого рентного доходу протягом усього часу володіння даною ділянкою землі. Ціна землі є капіталізованою земельною рентою і визначається за формулою:

Власник землі, продаючи її, хоче отримати таку суму, щоб, поклавши її до банку і тим самим перетворивши у грошовий капітал, одержати аналогічний дохід, але тепер уже не як ренту, а як процент по вкладах.

 

 

Сільське господарство розвивається не відокремлено, а в тісному зв’язку з іншими галузями виробництва. Процес зближення і тісної взаємодії галузей, які технологічно, організаційно, економічно тяжіють до сільського господарства називається агропромисловою інтеграцією. Результатом агропромислової інтеграції є формування аграрно-промислового комплексу.

Аграрно-промисловий комплекс (АПК)–це сукупність галузей національної економіки, зайнятих безпосереднім виробництвом, переробкою, зберіганням і доведенням до споживача сільськогосподарської продукції.

До складу АПК входять такі основні сфери: 

1) безпосередньо сільське господарство; 

2) виробництво засобів виробництва для сільського господарства та його виробничого обслуговування (сільськогосподарської техніки, електроустаткування, будівельних матеріалів, добрив та отрутохімікатів, комбікормів, медикаментів тощо) ;

3) галузі виробничої та соціальної інфраструктури (шляхово-транспортне господарство, елеваторно-складські підприємства, зв’язок, матеріально-технічне обслуговування, житлові та культурно-побутові об’єкти, кредитні установи, страхові компанії тощо).

Аграрно-промисловий комплекс має виконувати чотири основні функції: 1) стійке, стабільне забезпечення населення якісними продуктами харчування; 2) зниження трудомісткості сільськогосподарського виробництва; 3) поліпшення родючості землі; 4) поліпшення умов праці, побуту працівників села.

З початку 90-х років ХХ століття Україна знаходиться у стані реформування сільського господарства, метою якого є підвищення ефективності господарювання на землі. В основу реформування було покладено приватизацію землі, перетворення її на об’єкт купівлі-продажу. Проблема власності на землю завжди була і залишається однією із найскладніших і найгостріших. На відміну від інших засобів виробництва, земля не являється продуктом людської праці. Земля – це дар природи, а тому доступ до користування її благами повинні мати усі люди в однаковій мірі. Приватна власність на землю порушує цей, передбачений природою, принцип соціальної справедливості. Багато хто вважає, що саме приватна власність на землю дозволить селянину стати ефективним господарем, адже він зможе сам вирішувати що, скільки, коли і як виробляти та продавати. Вочевидь, що мова іде про монополію на землю як об’єкт