Планування та аналіз інноваційної діяльності ПАТ «Житомирський маслозавод

 

У наш час результати інноваційної діяльності, ініційованої прискоренням темпів науково-технічного прогресу, істотно позначаються на всіх аспектах розвитку людського суспільства, змінюють саме середовище життя і діяльності людини, способи забезпечення його існування і розвитку.

З погляду конкретних підприємств інноваційну діяльність необхідно розглядати як один з основних засобів їхньої адаптації до постійних змін умов зовнішнього середовища.

Інноваційна діяльність (інноваційний процес) означає процес створення, впровадження і поширення інновацій.

Сутністю інновацій і інноваційної діяльності є зміни, які розглядаються як джерело доходу.

Лінгвістичне тлумачення поняття «інновації» – це нововведення, новизна, новина (відчувається наявність результату) ; зміна, оновлення, відновлення (відчувається наявність процесу). Філософське тлумачення зводиться до акцентування уваги на нових знаннях і вирішенні протиріч.

Психологи, перш за все, розглядають конфлікти, способи їх вирішення та синергетичні ефекти, яких досягають команди ін новаторів.

У технічних науках увага приділяється технологічній проблемі змін принципово нових технологій.

В економіці фіксується не тільки процес упровадження, але й широкомасштабне рентабельне використання нововведення [6; c. 214].

Російський вчений В. Г. Мединський існуючі визначення інновацій як економічної категорії систематизував таким чином: як процес, як система, як зміна, як результат. Для більш наочного подання матеріалу основні трактування сутності поняття «інновації» наведено в таблиці 1. 1.

 

 

 

Аналіз існуючих визначень поняття «інновація» дозволяє зробити деякі висновки про необхідність відповідності їх встановленим вимогам:

Спрямованість інновацій на досягнення економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або інших видів ефекту, що, у свою чергу, підвищить ефективність функціонування підприємства, яке їх упроваджує;

Охоплення всіх сфер діяльності підприємства (організаційно-технічної, економічної, виробничої, соціальної, технологічної, екологічної і т. д.) ;

Спрямованість на створення конкурентоспроможних товарів і послуг, які б задовольняли потреби споживачів.

Під інновацією слід розуміти кінцевий результат діяльності по створенню і використанню нововведень, втілених у вигляді удосконалених чи нових товарів (виробів чи послуг), технологій їх виробництва, методів управління на всіх стадіях виробництва і збуту товарів, що сприяють розвитку і підвищенню ефективності функціонування підприємств, які їх використовують [6; c. 217].

Інновації класифікуються за такими ознаками:

За сферами діяльності (характеру застосування) : технологічні, виробничі, економічні, торгові (збутові), соціальні, управлінські;

За технологічними параметрами: продуктові (нові продукти), процеси (нові технології, методи керування, організаційні форми і т. п.) ;

Залежно від глибини змін, що вносяться: радикальні (піонерні). Ординарні (винаходи, нові рішення), що поліпшують чи модифікують (модернізації) ;

За ступенем новизни: нові для підприємства, нові для галузі, нові для країни, нові для світового ринку;

За адресатом інновацій: для виробництва, для споживача, для суспільства в цілому.

У загальному випадку виділяють два типи ринкових стратегій функціонування суб’єктів господарювання: стабілізаційні (збереження досягнутого рівня виробництва, частки ринку тощо) і розвиваючі (розширення виробництва, частки ринку, збільшення прибутку і т. п.). Однак, як свідчить практика, перші можуть принести тільки тимчасовий успіх і не можуть забезпечити тривалого виживання підприємств на ринку відповідно до їх місії і прийнятої мотивації бізнесу.

Загалом розвиток суб’єктів господарської діяльності й економіки країни в цілому можна забезпечити різними шляхами.

Екстенсивний – передбачає розширення обсягів виробництва і збуту продукції; відбувається в умовах ненасиченого ринку, при відсутності гострої конкуренції, в умовах відносної стабільності середовища господарювання; пов’язаний зі зростаючими витратами ресурсів.

У наш час у більшості регіонів світу даний підхід практично вичерпав себе через те, що наявні ринки вже заповнені товарами [6; c. 221].

Інтенсивний науково-технічний – передбачає використання досягнень науки і техніки для удосконалення конструкцій і технологій виробництва традиційних (модернізованих) продуктів з метою зниження собівартості їх виробництва, підвищення якості, а в підсумку – підвищення конкурентоспроможності.

Перехід на цей шлях розвитку відбувається в міру насичення ринків, вичерпання дефіцитних ресурсів, зростання конкуренції товаровиробників.

Інноваційний науково-технічний – передбачає безперервне оновлення асортименту продукції і технологій виробництва, удосконалення системи управління виробництвом і збутом.

Інноваційний розвиток визначають як процес господарювання, що спирається на безупинні пошук і використання нових способів і сфер реалізації потенціалу підприємства у мінливих умовах зовнішнього середовища у рамках обраної місії та прийнятої мотивації діяльності і який пов’язаний з модифікацією існуючих і формування нових ринків збуту.

Процес інноваційного розвитку необхідно розглядати, насамперед, з позицій конкретного суб’єкта господарської діяльності, тобто з позицій конкретного підприємства, що здійснює господарську діяльність (виробничо-збутову діяльність) у взаємодії з постачальниками вихідної сировини і матеріалів, конкурентами, торговими і збутовими посередниками, споживачами і та ін., у конкретних економічних, політичних, екологічних, правових та інших умовах.

При цьому така взаємодія має імовірнісний характер і не піддається однозначній оцінці.

Підприємство, що стало на інноваційний шлях розвитку, повинне функціонувати згідно з такими принципами:

Адаптивності – прагнення до підтримання певного балансу зовнішніх і внутрішніх можливостей розвитку (внутрішніх спонукальних мотивів діяльності суб’єкта господарювання і зовнішніх, що генеруються ринковим середовищем) ;

Динамічності – динамічне приведення у відповідальність цілей і спонукальних мотивів (стимулів) діяльності підприємства (у тому числі його власників, менеджерів, фахівців, працівників) ;

Самоорганізації – самостійне забезпечення підтримання умов функціонування, тобто самопідтримка