Поглинення українських земель Литвою. Економічний розвиток Наддніпрянської України в 1860-90х рр.

Предмет:

Тип роботи:

Лекція

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

православних і католицьких дворян. Напередодні смерті Вітовт хотів коронуватися, але акт був зірваний Ягайлом. У 1430 р. Вітовт помер. Проте приєднати Литовські території до Польщі знову не вдалося. Литовське панство обрало великим князем молодшого брата Вітовта – Жигимонта (Сигізмунда). Проте русинська шляхта підтримала кандидатуру Свидригайла Ольгердовича. Між прибічниками кандидатів розпочався громадянський конфлікт. У 1435 р. військо Свидригайла зазнало поразки, але він продовжував боротьбу за велике княжіння до самої смерті у 1439 р. Після його смерті Жигимонт став Великим князем у Литві. Проте у 1440 р. він загинув в результати змови русинських панів. Литовці обрали на велике княжіння молодшого брата польського короля Владислава, сина Ягайла Казимира. Казимир, аби заспокоїти русинську шляхту, надав їй нові привілеї. У 1444 р. у битві під Варною загинув Володислав і поляки обрали Казимира своїм королем, фактично відновивши персональну унію між Литвою та Польщею. Казимир розпочав ліквідацію удільного князівського устрою на Русі та у Литві. Так у 1470 р. по смерті київського князя Симеона Олександровича (Олельковича) було скасовано Київське князівство. Паралельно католики отримали у Литві нові привілеї. Не закінчувалися конфлікти і з Московською державою, яка прагнула повернути собі спадщину Рюриковичів, якою володіла литовська династія. Після надання привілеїв католикам частина чернігівських та сіверських князівств визнає московське підданство і присягає на вірність московському царю Івану ІІІ.

Крім того у Москви з’являється новий союзник. Наприкінці XV ст. від Золотої орди відділяється Кримське ханство, яке у 1475 р. стає васалом Османської імперії. Хани Криму мали династійні зв’язки з московськими государями і Москва отримала сильного союзника у боротьбі з Литвою. У 1484 р. татари за проханням російського царя Івана ІІІ спустошили Київщину. З цього моменту набіги татар стають регулярними. У 1501 р. розпочалася відкрита війна з Москвою, яка завершилася у 1514 р. поразкою литовців. Литва мусила відступити Москві Смоленщину та Сіверщину. Після війни на Чернігівщині спалахнув заколот князя Михайла Глинського, який намагався відірвати від Литви прикордонні дрібні території. Проте незабаром повстання було придушене, а сам Глинський втік до Москви.

Послаблення литовської держави було використане польськими магнатами та шляхтою для загарбання русинських територій. У 1569 р. у м. Люблін зібрався спільний литовсько-польський сейм. Засідання сейму тривало близько півроку. Лише у липні 1569 р. литовська шляхта під тиском польського короля і великого князя литовського Сигізмунда ІІ Августа погодилася на об’єднання Литви і Польщі у двоєдину Річ Посполиту ( дослівний переклад на польську слова «республіка»). Причому русинські території опинилися у володінні польської корони. Литва зберегла за собою лише власне литовські та західноруські території.

Питання №2

Поразка у Кримській війні стала справжнім шоком для правлячих кіл Російської імперії. У 1856 р. був підписаний ганебний для Росії Паризький мир, згідно якого Росія втрачала частину Закавказзя, їй заборонялося мати бойовий флот на Чорному морі. Хоча кріпосницькі порядки ще могли існувати досить довгий строк, не викликаючи серйозних заворушень, новий імператор Олександр ІІ вирішив провести превентивне реформування державно-політичної системи з метою прискорення суспільно-економічного розвитку країни. Наприкінці 1857 р. були створені дворянські комітети в губерніях і Таємний комітет при імператорі, які мали виробити умови звільнення селян від кріпосної залежності. При обговоренні реформи виникли два провідних варіанти :

•Поміщики чорноземних губерній (у тому числі і України) прагнули звільнити селян з якомога меншою кількістю землі;

•Поміщики нечорноземних губерній погоджувалися віддати селянам землю за якомога більший викуп.

Уряд Олександра ІІ взяв за основу компромісний варіант. Умови звільнення селян дуже відрізнялися відповідно до певного регіону Російської імперії. 19 лютого 1861 р. імператор підписав “Положення про селян” і маніфест до населення імперії, який був урочисто оголошений по церквах. Селяни звільнялися від особистої залежності з наділом землі і отримували частину громадських прав, зберігалася сільська община з круговою порукою для виконання повинностей та викупних платежів. Селяни мали сплачувати викупні платежі протягом кількох десятиліть. Для того щоб забезпечити селян коштами, держава створювала Селянський банк, що сплачував поміщикам викуп, 25% суми селянин не сплачував, решта вважалася наданою селянину у позику під 6% річних. Втім і поміщик не отримував всю суму повністю. Вона переводилася на його рахунок у Дворянському банку, з якої він отримував відсотки. При цьому з суми викупу автоматично відраховувався борг поміщика державі. Таким чином єдиним, хто гарантовано виграв від реформи була держава.

Умови проведення реформи одразу викликали численні селянські заворушення. Багато хто з селян навіть вірив, що поміщики обманули царя, змінивши умови реформи. Так, селянин до укладення особистої угоди з поміщиком мав відробляти панщину, поміщик міг до укладення угоди замінити селянський наділ, добавити або відрізати землі від селянського наділу. В результаті на Україні селяни отримали найменші по імперії наділи землі, втративши в середньому 30-35% наділу і до 1907 р. сплатили загалом 503 млн. крб. за землю ринковою вартістю 128 млн. крб. Дещо кращим було становище селян на Правобережжі, де після польського повстання 1863 р. держава повернула селянам відрізки і зменшили загальну суму викупу. Ще у кращому становищі опинилися державні селяни, які отримали повний наділ і сплачували менший викуп.

Зі скасуванням кріпацтва нарешті відкрився шлях до