Похід Александра Македонського

Август не був видатним полководцем, але він істотно розширив границі імперії в результаті тривалих війн, частину з яких він вів сам, але більшість велася Агріппою, Тіберієм, Друзом і іншими компетентними воєначальниками. Августа не приваблювали східні завоювання, і він противився суспільній думці, що підтримувала ідею відплати Парфії. У 20 до н. е. Август змусив парфян видати штандарти і бранців, захоплених у Красса в битві при Каррах у 53 до н. е. і визнати римського ставленика на вірменському престолі. Август підтвердив права всіх залежних правителів, яких Марк Антоній посадив на Сході, зокрема Полема Понтійського, Амінта Галатського, Архелая Каппадокійського та Ірода Іудейського. В Європі, крім замирення Іспанії, зусилля Октавіана були спрямовані на достатнє зміцнення північної границі; північні межі Італії залишалися дуже уразливі.

Першим етапом були завоювання альпійських областей, Реції й Норику аж до Дунаю, що здійснювалися Тіберієем і Друзом (16-14 до н. е.). У наступні п'ять років (13-9 р. до н. е.) Агріппа і потім Тіберій підкорили Паннонію, тим часом Друз, рушивши до сходу від Рейну в Німеччину, досяг Ельби. Після смерті Друза в 9 до н. е. його військову задачу взяв на себе Тіберій. 4-6 р. н. е. була завойована Мезія. Але низка поразок, зокрема від Армінія, короля герусків, який у Тевтобурзькому лісі (9 н. е.) повністю знищив три легіона Квінтілія Вара, командувача римськими частинами в Німеччині. змусила Августа відмовився від своїх амбіційних планів і легіони відступили за Рейн. Незважаючи на цю невдачу, досягнення Августа були величезні.

Він просунув північні границі до Дунаю і приєднав до імперії чотири провінції — Рецію, Норик, Паннонію і Мезію. Оскільки ці провінції разом з Ілліріею були додані до областей його правління, та його вага в уряді імперії значно зросла. Крім того, військові частини були виведені з Македонії, і, таким чином, тільки один легіон, що підкорявся проконсулові Африки, залишався не під його командуванням.

 

 

Заслугою Августа було створення постійної армії, потребу в якій імперія відчувала давно. Після битви при Акції він розпустив більшу частину величезних армій, сформованих ним і Марком Антонієм. Збройні сили відтепер складали 28 легіонів (число яких після поразки Вара скоротилося до 25), що стали постійними військовими підрозділами і багато з них існували протягом століть. З 30 до н. е. Август установив рекрутський набір із шістнадцятирічного віку, а в 6 н. е. — з двадцяти років. Головною фінансовою проблемою, з якою сенат ніколи не зіштовхувався в часи республіки, стало наділення демобілізованих ветеранів земельними наділами і грошовими нагородами. До 6 н. е. Август сам купував необхідні землі або сплачував допомогу за свій рахунок. Потім він створив особливу військову скарбницю і всупереч сенатській опозиції установив новий податок із громадян Риму для її наповнення. Допоміжні частини в провінціїх, що раніше набиралися нерегулярно, також були реорганізовані і переведені на постійну основу. Були створені також два постійних флоти, що базувалися в Равенні й Мізені. Іншим нововведенням у військах стала реорганізація традиційних загонів охоронців (преторіанських когорт) проконсулів у численний і постійний підрозділ з дев'яти когорт (дев'ять тисяч воїнів), розміщених навколо Риму. З ними були тісно зв'язані ще три міські когорти, розташовані в самому Римі.

 

 

Для виконання різноманітних завдань Август створив у допомогу собі адміністративну машину, за своїм характером рудиментарну, призначену для конкретних справ без чіткої внутрішньої координації. Він призначав сенаторів з консульського або преторіанського середовища в якості своїх уповноважених (легати Августа) для управління своїми провінціями і командування легіонами (за винятком Єгипту. Він також уводив старшого сенатора в консульський ранг як префекта міста для підтримки порядку в Римі силами міських когорт; уперше таке тимчасове призначення пішло під час перебування Августа в Іспанії в 26 до н. е., а потім, будучи відновлене в період його перебування в Галлії в 16-13 до н. е., набуло постійного статусу аж до кінця його правління. Для командування допоміжними частинами і керування маленькими провінціями імператор звичайно використовував префектів вершницького рангу. Август використовував вершників для командування знову організованими загонами пожежників, для забезпечення зернових постачань до Риму і як командирів преторіанської гвардії. Для контролю своїх фінансових інтересів у провінціях Август використовував приватних агентів (прокураторів), що відали його приватним майном, але також збирали прибуток і робили виплати військовим частинам; прокуратори зазвичай були людьми з вершницького стану, однак деякі з них, а також усі їхні підлеглі, виходили з числа вільновідпущеників і рабів Августа.

Під управлінням Августа провінції приносили великий прибуток. По-перше, провінції користалися з плодів миру, що встановився після громадянських воєн і пов'язаних з ними нещасть. По-друге, Август скасував існуючу раніше систему стягування податків у провінціях і разом з нею поклав кінець вимаганням з боку відкупщиків, установивши фіксований рівень податків, що залежить від цензу населення і власності. У своїй частині імперії він відібрав для управління кращих людей і тримав їх під власним контролем. Іноді, користуючись своїми правами, Август припиняв зловживання в інших провінціях і спростив процедуру, відповідно до якої їхні жителі могли вимагати задоволення від правителів, що займалися здирництвом.