Покращення фізико-механічних властивостей пластмасових базисів знімних протезів (клініко-лабораторне дослідження)

 

W = P (1-ν2) / d E (2)

 

де P – навантага, ν – коефіцієнт Пуассона, d – діаметр індентора, E – модуль Юнґа.

Присутні у формулі 2 величини Р і ν визначають пружні властивості пористого середовища, тобто за глибиною вдавлювання індентора можна оцінювати ступінь пористості досліджуваного об’єкта. Однак абсолютна оцінка пористості в кожному окремому випадку являє собою певні труднощі, тоді як для розв’язання поставленого завдання – оцінювання пористості базисної пластмаси знімного зубного протеза – досить мати відносну оцінку пористості, тобто порівняти пористість досліджуваного зразка з пористістю еталону. Еталоном при цьому слугує зразок пластмаси, виготовленої з дотриманням усіх технічних вимог до процесу полімеризації, а також до формування і охолодження пластмаси після полімеризації. Розв’язання ряду математичних формул відносно пористості досліджуваного зразка V2 і деяке спрощення дають формулу остаточного вигляду:

 

V2 = 0, 6 – 0, 6 х W1/W2 (3)

 

де W1 – переміщення індентора для еталонного зразка, W2 – переміщення індентора для досліджуваного зразка. На підставі клінічних і лабораторних досліджень граничним припустимим значенням відносної пористості вважали коефіцієнт 0, 15. При перевищуванні цього коефіцієнта (V≥ 0, 15) досліджуваний протез вважали непридатним до використання і вибраковували.

За період з 1997 до 2000 рр. спосіб оцінювання пористості базисної пластмаси знімних зубних протезів було застосовано в 116 випадках. 53 протези було не допущено до подальшого використання через їхню надлишкову пористість, що підтвердилось результатами визначення коефіцієнта відносної пористості.

Велика кількість поломів протезі у пацієнтів І групи (29, 9%) доказує неефективність використання однакового підходу до лікування різних пацієнтів. Тому щодо кожного пацієнта ІІ групи ми використовували диференційований підхід у тактиці лікування. Він полягав у поєднанні та використанні вже відомих методик, а саме: зняття відбитків із диференційованим тиском; використання методики В. С. Погодіна (1975) для зняття відбитків при ІV типі слизової за Суппле; вибір штучних зубів згідно з типом жування, віком пацієнта; поставлення штучних зубів за методиками Г. А. Ефрона, З. П. Гельфанда, А. Я. Катца (1937), і М. А. Нападова та А. Л. Сапожнікова (за нахиленими сферичними площинками), та власних розробок (прогнозування ймовірності появи полому залежно від клінічних умов порожнини рота, способу зміцнення та контролю виготовлення базису знімного протеза) залежно від кожної конкретної клінічної ситуації.

Так, якщо під час первинного обстеження пацієнта було виявлено атрофічну слизову оболонку, ми виготовляли протез за загальноприйнятими методиками без використання будь-яких методів зміцнення його базису. У випадку атрофічної слизової оболонки, наявність або відсутність піднебінного валика не впливає на напружений стан протеза, а значить, і на його довговічність. Тобто за наявності атрофічної слизової оболонки і піднебінного валика ми також виготовляли знімні протези за загальноприйнятими методиками. За таких умов нами було виготовлено 73 знімні протези, з яких протягом 4-х років спостереження 5 були зламані, що становило 6, 8% від їхньої загальної кількості.

За наявності у пацієнта гіпертрофованої або нормальної слизової оболонки (І, ІІІ, ІV тип за Суппле), щоб запобігти поламанню базису знімного протеза, ми, на підставі лабораторних досліджень, виготовляли його розробленим нами способом із використанням армувальної поліарамідної сітки.

Наявність піднебінного валика при І, ІІІ, ІV типі слизової оболонки за Суппле призводить до збільшення напруги у протезі, а значить, і до збільшення ймовірності появи полому приблизно у 2 рази. Це означає, що у випадках виявлення піднебінного валика ми використовували зармовані базиси знімних протезів. За таких умов нами було виготовлено 97 знімнів протеза, з яких протягом 4-х років спостереження 4 були зламані, що становило 4, 1% від їхньої загальної кількості. Три зармовані протези були поламані в результаті наявності у пацієнтів гіпертонусу жувальних м’язів, який не був діагностований на початковому етапі протезування.

Збільшення міцності базису знімного протеза за рахунок введення поліарамідних волокон є величиною кінцевою і тому при дії занадто великих сил зармовані базиси можуть не витримати навантаг і зруйнуватися. Такі сили у порожнині рота можуть розвивати жувальні м’язи за наявності гіпертонусу. Тому при виявленні такого стану жувальних м’язів, щоб запобігти полому, ми виготовляли знімні протези з металевими базисами. Слід відзначити, що при збереженні фронтальної групи зубів на нижній щелепі, ми також рекомендуємо виготовляти металеві базиси, що не тільки збільшувало міцність, але і створювало оптимальні умови для марґинального пародонту в ділянці збережених зубів. За таких умов нами було виготовлено 43 знімні протези. Протягом 4-х років спостереження поломів таких протезів не виявлено.

Застосовуючи такий диференційований підхід, ми провели лікування всіх пацієнтів ІІ групи. З 233 протезів 73 було виготовлено з базисами з чистої пластмаси “Фторакс”, 43 – з використанням металевого базису, 97 – з використанням