Політологічні основи соціальної роботи

виробництві та професійного захворювання; 

Кошти за кожним із напрямів формуються за рахунок внесків роботодавців і найманих працівників (за винятком страхування від нещасних випадків на виробництві і професійного захворювання). Управління в системі соціального страхування здійснюється на основі поєднання інтересів застрахованих громадян, роботодавців та держави на засадах трипартизму. 

Протягом останніх років року Верховна Рада України прийняла Закони України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування», «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання», що дозволило, починаючи з 2001 року, запровадити в Україні три з п’яти основних видів загальнообов’язкового державного страхування. 

Реалізація системи соціального захисту населення на страховій основі - прогресивний напрям соціальної політики. Він забезпечує індивідуалізацію внесків застрахованих осіб, встановлює залежність розміру допомоги від сплати страхових внесків, страхового стажу, сприяє легалізації трудових доходів громадян. Проте слід наголосити, що в Україні запровадження такої системи має бути тісно пов’язане з податковою політикою і політикою грошових доходів населення. Незважаючи на те, що реалізація курсу на економічне зростання, звичайно, повинна супроводжуватися зменшенням податкового тягаря на підприємства, перекласти на працівника частину сплати страхових внесків з роботодавців можливо лише за умови підвищення його заробітної плати. 

Таким чином, дефіцит фінансових ресурсів, який зберігається щодо фінансування соціальної сфери в Україні, накладає суттєві обмеження на реалізацію соціальної політики. З іншого боку, з огляду на неминучу інтегрованість соціальної політики у загальну стратегію соціально-економічних перетворень, при її розробці слід виходити і з наявності низки загроз, які випливають із сучасного соціально-демографічного становища України. Серед таких загроз: 

• погіршення демографічної ситуації і стану генофонду; 
• падіння життєвого рівня значної частини населення, посилення майнового розшарування суспільства та загострення на основі цього соціальної напруженості, розбіжність інтересів різних соціальних груп і низька суспільна підтримка економічної політики держави; 
• зростання розриву між реальною вартістю робочої сили та джерелами її відшкодування; 
• низькі платоспроможний попит населення та рівень споживання; 
• значне та тривале безробіття, в тому числі - приховане, деградація робочої сили, «тінізація» та криміналізація зайнятості населення; 
• звуження прошарку населення з середніми доходами як потенційної опори соціально-економічної стабільності в країні; 
• соціальна незахищеність непрацездатних та пенсіонерів, деградація установ соціальної сфери, обмеження доступу до системи охорони здоров’я, освіти та культури, погіршення на цій основі фізичного та духовного здоров’я особи, сім’ї, суспільства, тенденція до моральної деградації нації; 
• некерований відплив за межі держави інтелектуальних та трудових ресурсів.

Наявність та гострота зазначених загроз свідчить про вкрай низьку ефективність соціальної політики в Україні, в результаті чого не досягаються її головні цілі і завдання. Тривалий час в Україні було відсутнім усвідомлення того, що соціальна політика, яка не працює на випередження, на позитивний розвиток суспільно-політичної і економічної ситуації, перетворюється не просто на гальмо, а закладає міну уповільненої дії під реформи, а разом з тим - і майбутнє України. Соціальна політика фінансувалася за залишковим принципом та впроваджувалася постфактум, як реакція на зміну загальної економічної ситуації. 

Головний показник ефективності роботи влади - реальне поліпшення соціального стану кожної української сім’ї. Той факт, що відчутні економічні зрушення 2000-2001 років не привели до помітних змін у рівні життя населення, засвідчив однобічність та неповноту позитивних процесів, відтак - їхню нестійкість. Це обумовлює потребу в комплексній програмі дій, яка б ув’язала макроекономіку з добробутом конкретної людини. 

Основи такої політики закладено Указом Президента України від «Про стратегію подолання бідності». Стратегія визначає основні напрями проведення політики подолання бідності шляхом створення економічно-правових умов для збільшення доходів і зростання економічної активності працездатних громадян та підвищення ефективності соціальної підтримки найбільш уразливих груп населення шляхом реформування системи соціального захисту. Політика подолання бідності має, на думку її розробників, поєднуватися з політикою становлення середнього класу. 

Стратегічними напрямами подолання бідності визнано: 

• підвищення зайнятості населення та розвиток ринку праці; 
• збільшення доходів від трудової діяльності; 
• соціальне страхування як спосіб захисту особи від втрат доходу; 
• запровадження консолідованої системи адресної соціальної допомоги та соціальних послуг; 
• соціальну підтримку осіб з обмеженими фізичними можливостями; 
• соціальну підтримку сімей з дітьми та дітей, позбавлених батьківського піклування; 
• поліпшення житлових умов соціально вразливих верств населення; 
• моніторинг реалізації стратегічних напрямів подолання бідності.

Відповідно до поставлених стратегічних цілей, Урядом визначено конкретизовані цілі соціальної політики на 2007 рік, серед яких - збільшення продуктивної зайнятості населення, підвищення рівня доходів населення та його соціального захисту, зменшення масштабів безробіття. Критеріями досягнення цих цілей є зростання реальних грошових доходів населення на 6,5 %; працевлаштування 770 тисяч осіб за рахунок збереження існуючих робочих місць та створення нових, надання соціальних гарантій малозабезпеченим сім’ям та сім’ям з дітьми на рівні не нижче 25 % прожиткового мінімуму. 

У соціально-гуманітарній сфері серед цілей на 2007 рік також встановлено: забезпечення умов для поліпшення стану здоров’я населення та подовження тривалості життя, реалізацію конституційних прав громадян на освіту та наближення освітнього потенціалу суспільства до рівня високорозвинених країн, збереження національної культурної спадщини та забезпечення доступу населення до культурних надбань. Критеріями досягнення цих цілей є збільшення (відповідно на 2,7 % та 0,3 %) кількості та місткості амбулаторно-поліклінічних закладів; зростання обсягу лікарських засобів вітчизняного виробництва на 20 %; збільшення кількості студентів, випуск достатньої кількості підручників тощо. 

Між тим, соціальна політика не розглядається поки що як важлива органічна складова стратегії забезпечення стійкості економічного зростання. Її потенціал не враховується при визначенні чинників відтворення виробництва, стабілізації фінансової системи, розвитку фондового і фінансового ринків, залучення потужного інвестиційного ресурсу. 

Безумовно, сьогодні заходи соціальної політики держави орієнтуються не лише на бідні верстви населення. Уряд ставить на меті сприяти економічній активності працездатних громадян, спрямовує зусилля на підвищення доходів громадян як запобіжний захід від бідності. Проте підтримка працюючих розглядається перш за все з точки зору перекладення на них частини обов’язків і фінансових витрат держави в частині соціального забезпечення і захисту, а не як підтримка головного ресурсу майбутнього економічного розвитку - людського капіталу. Такий підхід віддаляє Україну від цивілізованих країн і наближає до слаборозвинених, перешкоджає запровадженню в Україні реального соціального консенсусу навколо цілей соціально-економічного розвитку. 

Реалізація реформ у сфері соціального страхування сприятиме в перспективі перерозподілу часток платежів у страхові фонди від роботодавців і застрахованих осіб, знизить податкове навантаження на підприємців. Персоніфікація страхових і пенсійних внесків разом з гнучкою податковою політикою сприятиме виведенню трудових доходів з «тіні», відтоку трудових ресурсів з «тіньового» сектора економіки. Реалізація активної політики зайнятості стимулює безробітних громадян до працевлаштування, що буде вкрай актуально за умови продовження економічного зростання, а узгодження цієї політики із завданнями освітньої галузі щодо підготовки фахівців дозволить вирівняти структуру попиту і пропозиції на ринку праці, задовольнити потреби економіки в кваліфікованих спеціалістах. Реалізація політики щодо підвищення доходів населення дозволить, з одного боку, підвищити платоспроможний попит населення, що стане стимулом розвитку виробництва, а з іншого - дозволить розвивати систему платних послуг в сфері освіти і охорони здоров’я, страхової медицини, що послабить навантаження на бюджет і дозволить поступово зменшити рівень податків на підприємців. Виважена і активна політика доходів буде основою формування, становлення і зміцнення в Україні середнього класу як основи політичної стабільності суспільства, зміцнення демократичних принципів його організації. Такі взаємозв’язки необхідно враховувати під час розробки єдиної державної політики щодо реалізації визначеного стратегічного курсу соціально-економічного розвитку України. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Каган В. С. Яка соціальна політика потрібна Україні? – Демократична! // Сільські вісті. - № 32. – 2006.
2. Степанович П. А. Соціальна політика України та її пріоритети у перехідному суспільстві // Голос України. - № 22. – 2005.
3. Терешко П. К. Соціальні програми, що реалізуються Державним комітетом України у справах сім'і та молоді // Сім’я і школа. - № 1. – 2007.