Політична система

 

Вступ 

Розділ 1. Теоретичні моделі, структура і функції політичної системи

1.1 Теоретичні моделі політичних систем

1.2 Структура політичної системи

1.3 Функції політичної системи

Розділ 2. Особливості політичної системи України

Розділ 3. Громадянське суспільство: сутність, структура, чинники становлення і розвитку

Висновки

Список використаної літератури

 

 

Починаючи з 50 – х років ХХ ст. в політичній науці широко розповсюджується поняття політична система. Сама поява терміна відображає серйозні зміни, що сталися в політичній сфері, політичних відносинах, політичних явищах. В політичні відносини включено багато суб’єктів. Суб’єкти політики є індивідуальні та колективні, інституційно, організаційно оформлені і не інституційні, але всі взаємопов’язані і створюють стійку, цілісну сукупність відносин – політичну систему. Отже, політична система є сукупність відносин з приводу участі в політичній владі, в реалізації проблем політичної сфери. Політична система – складна, розгалужена сукупність різних політичних інститутів, соціально – політичних спільностей, форм взаємодії і взаємовідносин між ними, в яких реалізується політична влада, регулюються взаємовідносини соціальних спільностей, класів, верств, націй, держав і забезпечується існування суспільства в умовах певного соціального порядку, стабільності. Введення поняття політична система в соціально – політичний обіг і широке розповсюдження у другій половині ХХ ст. стало реакцією на емпіризм і неспівставленість політичної картини світу.

 

 

 

Поняттям політичної системи розкривається характерний устрій політичної влади в конкретному суспільстві. Політична система – це цілісна сукупність державних і недержавних суспільних інститутів, правових і політичних норм, взаємовідносин політичних суб’єктів, засобом яких здійснюється влада і управління суспільством.

Щодо поняття «політична система» більш широким виявляється поняття «політичне життя», яке охоплює всі політичні зв’язки, явища і процеси, що мають місце у суспільстві і на всіх його рівнях. Політична система – це лише частина політичного життя.

Поняття «система» прийшло у суспільні науки з біології і кібернетики. У соціології і політології його вперше використав американський дослідник Т. Парсонс. Інший американський політолог Д. Істон у 1953 р. вводить у науку і саме поняття «політична система». Сутність системного опису суспільства найбільше вираження отримала в теоретичних побудовах Т. Парсона. Він підійшов до розгляду суспільства як складної відкритої системи, яка складається з чотирьох підсистем, кожна з яких виконує певну функцію.

Виконання кожною підсистемою своєї функції забезпечує стійкість і цілісність суспільства:

Економічна підсистема відіграє роль з’єднуючої ланки між суспільством і природою (функція адаптації) ;

Політична підсистема, яка включає в себе всі форми прийняття рішень, визначає колективні цілі і забезпечує мобілізацію ресурсів для їх досягнення (функція взаємозобов’язання) ;

Соцієнтальна підсистема підтримує спосіб життя, що утвердився і включає в себе всі інститути соціального контролю – від законів до неформальних правил (функція інтеграції) ;

Підсистема соціалізації дозволяє включити людину в існуючу культурну систему і містить у собі культуру, релігію, сім’ю і школу (функція стійкості і самозбереження).

Значення теорії Парсона для розвитку політології полягає в тому, що він заклав основи системного і структурно – функціонального підходів до дослідження політичної системи. З позицій системного підходу, політична сфера суспільства може бути розглянута як система.

Як і будь – яка система, вона буде володіти такими ознаками:

Складатися з багатьох взаємопов’язаних структурних елементів; цей взаємозв’язок забезпечує властивість цілісності і єдність системи;

Існувати в межах зовнішнього оточення чи середовища;

Мати кордони поширення і виділеність стосовно зовнішнього середовища;

Мати відкрити характер;

Характеризуватися такими властивостями, як потяг до рівноваги й стійкості, до адаптації й інтеграції.

Що виступає зовнішнім середовищем політичної системи? Д. Істон виділив два середовища:

Інтрасоцієнтальне – інші підсистеми суспільства: економічна, соціальна, культурна;

Екстрасоцієнтальне – інші суспільства, міжнародні інститути і відносини.

Але будь – яке суспільство, в тому числі і його політична підсистема, відчувають вплив позасоціального, природного середовища. Перелічені фактори будуть детермінувати зміну політичної системи. Тільки реагуючи на імпульси, що йдуть із зовнішнього середовища, система зберігає здатність до стабільного функціонування і розвитку.

У політології розроблено кілька теоретичних моделей функціонування політичних систем:

Системна;

Структурна функціональна;

Інформаційно – кібернетична.

1. Системна модель вперше була розроблена Д. Істоном. Сутність політичної системи, за тлумаченням вченого, розкривається в її функції – авторитарному розподіленні цінностей у суспільстві. Процес функціонування системи описується через відносини обміну з зовнішнім середовищем. Вона зберігає стійкість, якщо знайдений певний баланс між імпульсами, що «входять», проникаючими у середовища, і імпульсами, що «виходять», що є реакцією системи на отриману інформацію. «Вхід» виражений двома видами імпульсів: вимога громадськості (підвищення заробітної плати, розширення соціальних програм, права і свободи громадян) і підтримка. Підтримка може проявлятися як у матеріальній формі (сплата податків, військова служба), так і у вигляді дотримання законності, повага до органів влади, до державної символіки, активної участі у політичному житті. Переробивши інформацію, політична система приймає конкретні рішення (закони, накази) і здійснює все для їх реалізації («вихід»). «Вхід» і «вихід» складають безперервний цикл, який називається «петлею зворотного зв’язку».

Якщо імпульси, що «виходять», відповідають