Поняття організаційних форм діяльності органів внутрішніх справ як суб’єкта забезпечення правопорядку в регіоні

 

Прокопенко О. Ю.,

кандидат юридичних наук, начальник кафедри тактико-спеціальної підготовки

факультету підготовки фахівців міліції громадської безпеки та кримінальної міліції у справах дітей Харківського національного університету внутрішніх справ

У статті на основі наукових поглядів учених досліджено етимологію та зміст поняття «організаційна форма». Сформульовано авторське визначення зазначеного поняття. Виділено основні організаційні форми діяльності органів внутрішніх справ як суб'єкта забезпечення правопорядку в регіоні, до яких віднесено науково-методичне, інформаційно-аналітичне та матеріально-технічне забезпечення.

Ключові слова: організація, організаційна форма, органи внутрішніх справ, забезпечення правопорядку.

В статье на основе научных взглядов ученых исследована этимология и содержание понятия «организационная форма». Сформулировано авторское определение вышеуказанного понятия. Выделены основные организационные формы деятельности органов внутренних дел как субъекта обеспечения правопорядка в регионе, к которым отнесено научно-методическое, информационно-аналитическое и материально-техническое обеспечение.

Ключевые слова: организация, организационная форма, органы внутренних дел, обеспечения правопорядка.

The article, based on scientific views of scientists studied etymology and meaning of “organizational form”. Formulated author's definition of “organizational form”. The main organizational forms of work of the police as a subject of law and order in the region, which include scientific-methodical, informational, analytical and logistical support.

Key words: organization, organizational form, bodies of internal affairs, the rule of law.

Постановка проблеми. Поряд із правовими формами діяльності органи внутрішніх справ, діючи як суб’єкти забезпечення правопорядку в регіоні, використовують організаційні форми. Не викликає сумніву, що з’ясування сутності, виокремлення характерних ознак і конкретних видів організаційних форм діяльності вищенаведених суб’єктів є запорукою якісного, повного й багатогранного дослідження особливостей змісту діяльності цих органів у цілому.

Стан дослідження. Проблематиці аналізу організаційних форм діяльності органів внутрішніх справ приділялась увага в наукових дослідженнях таких учених, як В. К. Колпаков, А. Т Комзюк, О. М. Музи- чук, О. В. Негодченко, В. І. Олефір, В. Ф. Опришко, М. Ф. Орзіх, П. М. Рабинович, О. П. Рябченко, А. О. Се- ліванов, О. Ф. Скакун, М. М. Тищенко, В. М. Шаповал, В. К. Шкарупа, О. М. Якуба та інші. Проте залишаються не розкритими питання, що стосуються організаційних форм діяльності органів внутрішніх справ як суб’єкта забезпечення правопорядку в регіоні.

Тому мета статті – дослідити теоретичні підходи щодо визначення організаційних форм діяльності органів внутрішніх справ; виділити організаційні форми діяльності органів внутрішніх справ як суб’єкта забезпечення правопорядку в регіоні.

Виклад основного матеріалу. Так, для вирішення поставленого вище завдання насамперед необхідно з’ясувати сутність такого поняття, як «організація». Якщо розглядати вищенаведене поняття з точки зору етимології, то ще в давньогрецькій (друауоу) і латинській (о^апит) мовах воно вживалося на позначення інструмента, знаряддя. У сучасному ж значені поняття «організація» походить від франц. organisation, що в буквальному перекладі означає упорядкування [1, с. 569]. У сучасній українській мові слово «організація» використовують у декількох значеннях:

• дія за значенням організовувати, тобто забезпечувати, влаштовувати що-небудь, вишукуючи для цього необхідні можливості;
• чітко налагоджувати, належно впорядковувати що-небудь;
• комплекс заходів, зміст яких полягає в координації дій окремих елементів системи [2, с. 853].

Не оминули своєю увагою визначення поняття «організація» й філософи. Зокрема, у філософських енциклопедичних словниках вищенаведене поняття трактують таким чином:

• внутрішня впорядкованість, узгодженість;
• сукупність процесів або дій, що ведуть до утворення та вдосконалення взаємозв’язків між частинами цілого;
• взаємодія більш чи менш диференційованих та автономних частин цілого, що обумовлені його побудовою [3, с. 448].

З огляду на специфіку нашої статті, а саме її юридичну спрямованість, необхідно навести точки зору щодо змісту досліджуваного поняття, що зустрічаються як у спеціалізованій юридичній енциклопедичній літературі, так і серед учених-правознавців. Так, у науково-правових колах поняття «організація» тлумачать, зокрема, як:

• властивість будь-якого матеріального об’єкта, що виявляється у впорядкованості структури, внутрішньої побудови;
• сукупність пов’язаних між собою складових частин (елементів) відповідного об’єкта, а також зв’язків (взаємовідносин) між ними й іншими об’єктами, у результаті чого утворюється певне зовнішнє органічне середовище;
• об’єктивне явище, притаманне всім керованим соціальним об’єктам [1, с. 569];
• раціональне сполучення та впорядкування всіх елементів певного об’єкта в часі та просторі таким чином, щоб кожен із них сприяв успіху його діяльності;
• систему свідомо скоординованих дій двох і більше осіб, що має на меті об’єднання й підкорення собі дій усіх її членів [4, с. 100];
• певну діяльність, що включає розподіл функцій, повноважень, обов’язків, налагодження сталих зв’язків, координацію тощо [5, с. 19].

Окрім вищенаведеного, у науково-правових колах зустрічається й визначення власне поняття «організаційні форми діяльності». Зокрема, О. Ф. Скакун у своєму підручнику «Теорія держави і права», розглядаючи особливості форм здійснення функцій держави, зауважує, що під організаційними формами здійснення зазначених функцій треба розуміти управлінську діяльність, яка позбавлена юридичної оболонки, не вимагає суворого юридичного оформлення, не пов’язана з виконанням юридично значимих дій, які зумовлюють правові наслідки. Разом із тим вищенаведене не означає, що організаційна форма діяльності жодним чином не регулюється правом: вона підзаконна, здійснюється в межах чинного законодавства та компетенції того чи іншого органу. У такому випадку правом регулюється лише загальна процедура вчинення дій [6, с. 78-79]. Отже,