Поняття організаційних форм діяльності органів внутрішніх справ як суб’єкта забезпечення правопорядку в регіоні

Під час визначення організаційно-правових основ менеджменту в органах внутрішніх справ С. В. Пєтков дійшов висновку, що організаційні форми діяльності являють собою способи підвищення продуктивності праці відповідних осіб, які оперують інформацією та приймають управлінські рішення за допомогою впровадження наукових методик у галузі планування й організації робочого часу, раціоналізації робочих операцій, а також створення найкращих умов роботи [7, с. 106]. Ґрунтуючись на аналізі наведеного С. В. Пєтковим визначення поняття «організаційні форми діяльності», можна виділити ще одну ознаку таких форм, а саме їх допоміжний, обслуговуючий характер. Інакше кажучи, лише в результаті реалізації організаційних форм неможливо досягнути кінцевої мети діяльності відповідного суб’єкта. Разом із тим ефективне використання зазначених форм набагато спрощую досягнення цілі.

На підтримку вищенаведених висновків наведемо позицію Г. В. Атаманчук, яку він відстоює в авторському курсі лекцій із теорії держави та права. Так, на думку вченого, під організаційними формами діяльності треба розуміти способи вільного колективного пошуку оптимального варіанта вирішення управлінських проблем [8, с. 173]. При цьому, як наголошують у науково-правових колах, такі дії або передують реалізації влади, або є наслідком, що постає з процесу такої реалізації, а сама їх роль є винятково допоміжною. Кожна така дія не викликає безпосередніх юридичних наслідків (на відміну від форм правових), однак певною мірою впливає на правовий результат [9, с. 43]. Отже, можна з упевненістю стверджувати, що хоча організаційні форми діяльності державних органів, у тому числі органів внутрішніх справ як суб’єктів забезпечення правопорядку в регіоні, у підсумку й відіграють допоміжну (обслуговуючи) роль щодо інших (правових) форм їхньої діяльності, їх значення не можна недооцінювати. У деяких випадках без їх використання поставлені законодавством перед відповідними органами держави завдання виконати буде або неможливо взагалі, або принаймні дуже складно.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного зазначимо, що організаційні форми діяльності органів внутрішніх справ як суб’єктів забезпечення правопорядку в регіоні характеризуються такими ознаками:

• являють собою комплекс заходів, спрямованих на підвищення ефективності виконуваних органами внутрішніх справ завдань і функцій із забезпечення правопорядку в регіоні;
• забезпечують досягнення кінцевої мети діяльності органів внутрішніх справ у зазначеній сфері – дотримання та зміцнення правопорядку в регіоні;
• забезпечують належне й більш ефективне виконання інших, насамперед правових, форм діяльності органів внутрішніх справ як суб’єктів забезпечення правопорядку в регіоні;
• відіграють допоміжну (обслуговуючу) роль щодо правових форм діяльності органів внутрішніх справ як суб’єктів забезпечення правопорядку в регіоні.

Отже, беручи до уваги зазначені вище положення, під організаційними формами діяльності органів внутрішніх справ як суб’єктів забезпечення правопорядку в регіоні треба розуміти засновані на приписах нормативно-правових актів напрями діяльності цих органів, що мають допоміжний (обслуговуючий) характер і сприяють досягненню кінцевої мети – дотриманню та зміцненню правопорядку в регіоні; їх здійснення жодним чином не зумовлює юридично значимих наслідків.

Досягнувши окресленого раніше завдання щодо з’ясування сутності й характерних ознак організаційних форм діяльності органів внутрішніх справ як суб’єктів забезпечення правопорядку в регіоні, перейдемо до визначення їх конкретних видів. Так, більшість учених-правознавців серед організаційних форм діяльності державних органів називають такі:

• організаційно-регламентуюча:
• розробка наукових рекомендацій;
• підготовка проектів документів;
• організація виборів;
• підбір і розміщення кадрів;
• інша поточна робота із забезпечення діяльності органів держави;
• організаційно-господарська – організація бухгалтерського обліку, статистики, постачання й інша оперативно-технічна та господарська робота;
• організаційно-ідеологічна (інформаційна) – організація інформування про нормативні акти, їх роз’яснення, формування суспільної думки та проведення іншої пропагандистської роботи [6, с. 79].

Окрімвищенаведеного, організаційні форми діяльності державних органів поділяють на такі:

основні – сесія Верховної Ради України, Верховної Ради АРК і місцевих рад, засідання Кабінету Міністрів України та Ради міністрів АРК, засідання тимчасових спеціальних і слідчих комісій, підкомісій і робочих груп, комітетів Верховної Ради України, депутатських груп і фракцій, Погоджувальної ради депутатських груп і фракцій, самостійна робота депутатів у виборчих округах тощо;

допоміжні – проведення координаційних нарад, науково-практичних конференцій, офіційні візити за кордон і робочі поїздки країною, прес-конференції, інтерв’ю, індивідуальний прийом громадян і посадових осіб, телефонні переговори тощо [9, с. 43].

Крім того, під час дослідження особливостей правового регулювання діяльності місцевих органів виконавчої влади Ю. В. Мельник звертає увагу на те, що традиційно до організаційних форм діяльності органів виконавчої влади включають також такі:

організаційні дії (або заходи) : громадсько- організаційні дії або дії організаційно-інструктивного характеру, проведення нарад, поширення позитивного досвіду, інформацію про негативні явища в управлінні та ступені їх поширеності, розробку методичних рекомендацій і наказів, надання практичної допомоги виконавцям, прес-конференції представників відповідних державних органів тощо;

матеріально-технічні дії: форми управлінської діяльності, що покликані забезпечити ефективність державно-службової діяльності та пов’язані з веденням документообігу, реєстрацією, оформленням і розсиланням документів, матеріалів, довідок, обробкою інформації (підрахунки, підготовка даних для машинної обробки) ; аналітичні розрахунки; різні вимірювання; матеріально-технічне забезпечення [10, с. 5].

Враховуючи вищенаведені позиції, доцільно відзначити, що перелік відповідних організаційних форм діяльності обумовлюється специфікою правової форми, конкретним змістом реалізованої компетенції, а також особливостями структури й персонального складу компетентного органу [9, с. 43]. Таким чином, до організаційних форм діяльності органів внутрішніх справ як суб’єктів забезпечення правопорядку в регіоні відносимо науково-методичне, інформаційно-аналітичне й матеріально-технічне забезпечення.

Науково-методичне забезпечення – це створення умов для запровадження досягнень науки й техніки в практику, що включає в себе апробацію, уточнення умов і порядку застосування, розробку методичних рекомендацій чи інструкцій, підготовку користувачів тощо [11, с. 22]. Під науково-методичним забезпеченням діяльності органів внутрішніх справ як суб’єктів забезпечення правопорядку в регіоні варто розуміти врегульовані на нормативно-правовому рівні напрями діяльності уповноважених суб’єктів (вищих навчальних закладів, Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України, Наукової Ради Міністерства внутрішніх справ України), пов’язаних із розробкою, вдосконаленням і впровадженням у практичну діяльність науково обґрунтованих заходів, спрямованих на виконання завдань і функцій органів внутрішніх справ щодо забезпечення правопорядку в регіоні;

Основою інформаційно-аналітичного забезпечення є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона й захист інформації [12, с. 338]. Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів внутрішніх справ як суб’єктів забезпечення правопорядку в регіоні являє собою законодавчо врегульовані заходи компетентних суб’єктів, пов’язаних зі здійсненням відповідних інформаційно-аналітичних операцій (створення й ведення обліків, формування, використання, поширення, обмін і захист інформації тощо) для дотримання та зміцнення правопорядку в регіоні. При цьому треба зауважити, що, як постає з вищенаве- дених положень, інформаційно-аналітична робота пронизує майже всі інші види організаційних форм діяльності органів внутрішніх справ як суб’єктів забезпечення правопорядку в регіоні;

Матеріально-технічне забезпечення – це сукупність суспільних відносин, урегульованих нормативними актами або договорами із забезпечення матеріально-технічними ресурсами, необхідними для своєчасного й безперебійного проведення циклу робіт із виробництва, переробки й реалізації продукції, а також для виконання економічних, соціальних та інших завдань із метою задоволення певних потреб [13, с. 56]. Матеріально-технічне забезпечення діяльності органів внутрішніх справ як суб’єктів забезпечення правопорядку в регіоні являє собою комплекс визначених на нормативно-правовому рівні заходів, що здійснюються задля задоволення матеріальних, фінансових і технічних потреб цих органів, виконання яких необхідне для якісного й безперебійного забезпечення правопорядку в регіоні.

 

 

Підсумовуючи вищенаведені положення, зазначимо, що важливість організаційних форм забезпечення діяльності органів внутрішніх справ як суб’єктів забезпечення правопорядку в регіоні важко переоцінити. Хоча, як правило, такі форми й відіграють допоміжну роль, без їх застосування досягнути кінцевої мети – дотримання й зміцнення правопорядку в регіоні – майже неможливо. Під організаційними формами діяльності органів внутрішніх справ як суб’єктів забезпечення правопорядку в регіоні пропонуємо розуміти засновані на приписах нормативно-правових актів напрями діяльності цих органів, що мають допоміжний (обслуговуючий) характер і сприяють досягненню кінцевої мети – дотриманню та зміцненню правопорядку в регіоні; їх здійснення жодним чином не зумовлює юридично значимих наслідків. До організаційних форм діяльності досліджуваних суб’єктів відносимо такі: науково-методичне, інформаційно-аналітичне, кадрове й матеріально-технічне забезпечення. Зауважимо, що запропоновані види організаційних форм діяльності органів внутрішніх справ не претендують на абсолютність та в процесі виконання завдань і функцій щодо забезпеченню правопорядку в регіоні можуть впливати одна на одну, визначати особливості реалізації інших форм і внаслідок процесу вдосконалення практичної діяльності доповнюватися іншими.