Поняття та ознаки правоохоронної діяльності

 

Діяльність держави і його органів охоплює багато сфер державного і громадського життя. Рішення проблем, зв'язаних із забезпеченням нормального функціонування економіки в цілому, її галузей і конкретних господарських організацій, здійснення зовнішньої політики, створення умов для розвитку культури, науки й освіти, підтримка обороноздатності й охорона державної безпеки країни, а також багато інших функцій - такий зміст цієї різноманітної і багатопланової діяльності.

Одне з центральних місць у ній займає виконання задач по забезпеченню правопорядку і законності, захисту, прав і воль людини, охороні прав і законних інтересів державних і недержавних організацій, трудових колективів, боротьбі зі злочинами й іншими правопорушеннями. Ці задачі - предмет турботи в першу чергу держави і його органів, про що в тій або іншій формі говориться, приміром, у ст. 3, 24, 29, 56 та ін. Конституції України. Зокрема, у ст. 3 недвозначно сказано: “Людина, її життя і здров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”. По своїй суті ці й інші конституційні розпорядження вимагають, щоб усі державні органи виконували зазначену функцію. Одночасно громадяни, зрозуміло, не позбавляються можливості відстоювати всіма законними способами свої права і волі, активно домагатися виконання державними органами покладених на них повноважень, усіляко сприяти їм.

Для більшості державних органів діапазон їхньої діяльності не замикається, природно, на рішенні названих, хоча і досить важливих, але все-таки конкретно обмежених задач - задач безпосередньої охорони законності і правопорядку, захисту прав і воль людини, боротьби зі злочинами й іншими правопорушеннями. У них на першому плані інші задачі - рішення поточних і перспективних питань господарського будівництва, культури, науки, утворення, обороноздатності і державній безпеці, зовнішньої політики, економічного співробітництва з іншими країнами і т.д. Деякі функції по охороні правопорядку і законності вони виконують як би попутно, поряд зі здійсненням своїх основних задач.

Забезпеченням правопорядку і законності спеціально займається значно менше коло органів, ті, котрі існують тільки або головним чином для виконання такої ролі. Їх прийнято іменувати органами охорони правопорядку, тобто органами, що покликані охороняти встановлений Конституцією України, іншими законодавчими і правовими розпорядженнями порядок життя і діяльності держави і суспільства, українських громадян і інших осіб, що проживають в Україні.

Досить близько до поняття органів охорони правопорядку примикає поняття правоохоронних органів. Ці поняття досить схожі, але не ідентичні. Коло органів, що позначаються ними, не збігається. Не всі органи охорони правопорядку можна вважати правоохоронними. Так само до числа правоохоронних не прийнято відносити деякі органи охорони правопорядку.

Щоб зрозуміти суть критеріїв, якими варто було б керуватися при віднесенні тих або інших державних органів до числа правоохоронних, досить важливо усвідомити ознаки діяльності, що одержала у відомій мері умовне, але вже стало звичним найменування – "правоохоронна діяльність". Дане поняття є порівняно молодим. Воно введено в юридичний побут усього лише наприкінці 50-х - початку 60-х рр. У порівнянні з віком інших термінів і понять, який користуються юристи, це “дитячий” вік. Почасти цим і можна було б пояснити той факт, що поняття “правоохоронна діяльність” ще не “устоялося”. Довкола нього йдуть активні суперечки, висловлюються різні судження. А разом з цим і різними думками про те, які органи треба вважати правоохоронними. У чинному законодавстві по даному приводі чітких указівок немає.

Відповідно до існуючих доктринальних розробок розглянутий вид державної діяльності володіє поруч істотних ознак.

Один з них виявляється в тім, що така діяльність може здійснюватися не будь-яким способом, а лише за допомогою застосування юридичних заходів впливу. До них прийнято відносити примусових заходів і стягнення, регламентовані законами. Наприклад, якщо зроблено злочин, то може бути призначене покарання, установлене карним законодавством, або інший захід впливу, що допускається за законом; якщо майну заподіяний збиток, що не призводить до кримінальної відповідальності, то може бути покладений обов'язок відшкодувати цей збиток; якщо за укладеним договором не виконане зобов'язання, скажемо, про виготовлення якогось виробу або наданні якихось послуг, те можливе застосування майнової санкції; якщо хтось керував автомашиною в нетверезому вигляді, то його можна позбавити прав водія і т.д. Серед заходів юридичного впливу важливе місце приділяється також мірам попередження протиправних дій, їх профілактиці, що допускається лише у встановлених межах.

Другою істотною ознакою правоохоронної діяльності є те, що застосовувані в ході її здійснення юридичні заходи впливу повинні строго відповідати розпорядженням закону або іншого правового акту. Тільки вони можуть служити підставою застосування конкретного заходу впливу і чітко визначати її зміст. Орган, що застосовує такий вплив, зобов'язаний пунктуально виконувати відповідні розпорядження. Наприклад, якщо за законом за вперше зроблене дрібне хуліганство допускається, зокрема, штраф у розмірі половини мінімальної місячної оплати праці, то дана міра стягнення може бути застосована тільки в цих межах.

По-третє, характерним для правоохоронної діяльності є і те, що вона реалізується у встановленому законом порядку, з дотриманням визначених процедур. Приміром, вирок суду, що призначає карне покарання, що звільняє від нього або підсудного, що виправдує, може бути ухвалений тільки після проведеного судового розгляду і всебічного обговорення судом усіх питань, конкретно позначених процесуальним законом. Таке обговорення повинне