Поняття та ознаки правоохоронної діяльності

Нарешті, істотною ознакою правоохоронної діяльності вважається те, що її реалізація покладається насамперед на спеціально уповноважені державні органи, що комплектуються відповідним чином підготовленими службовцями - по більшій частині юристами, а також фахівцями, що володіють пізнаннями в інших областях. У їхнє розпорядження надаються необхідні матеріальні і технічні кошти. Організація і діяльність таких державних органів детально і всебічно регламентуються в законодавчому порядку, у тому числі шляхом встановлення особливих процедурних (процесуальних) правил для рішення найбільш відповідальних питань. Усе це в сукупності спрямовано на забезпечення оперативності, обґрунтованості, законності і справедливості прийнятих названими органами рішень про застосування юридичних заходів впливу, спрямованих на охорону права від уже допущених або передбачуваних порушень.

З обліком сказаного можна визначити поняття того, що прийнято вважати правоохоронною діяльністю. Як видно по приведених ознаках і їхній короткій характеристиці, до неї варто було б відносити таку державну діяльність, що здійснюється з метою охорони права спеціально уповноваженими органами шляхом застосування юридичних заходів впливу в строгій відповідності з законом і при неухильному дотриманні встановленого їм порядку.

 

2. Предмет дисципліни “Судові та правоохоронні органи України”

 

Відомо, що предмет будь-якої навчальної дисципліни визначається насамперед навкруги тих питань і проблем, що повинні вивчатися в її рамках. Відповідно до такої загальної установки і визначається предмет преподаваної в юридичних вищих навчальних закладах дисципліни “Судові та правоохоронні органи України”.

Зміст предмету включає зведення в першу чергу про державні органи, що виконують правоохоронну діяльність, а також деяких недержавних утворень, покликаних сприяти такого роду діяльності. Серед цих зведень центральне місце, природно, займають ті, котрі дають уявлення не тільки про правоохоронну діяльність у цілому, але і про конкретні її напрямки (функції) і також про побудову відповідних органів або організацій, їх структуру, взаємозв'язок і співпідпорядкованість, головні повноваження і задачі, взаємодії один з одним і з усім державним механізмом. Увага фокусується також на порядку підбору і розміщенню кадрів відповідних органів, їхньої відповідальності.

З обліком цього дисципліну “Судові та правоохоронні органи України” можна було б визначити як таку, у рамках якої вивчаються основи організації і найбільш істотні напрямки і задачі діяльності цих органів, їхня взаємодія один з одним і іншими органами держави.

У навчальні плани юридичних вузів уже давно включаються дисципліни, що дають студентам-юристам вихідні зведення про суди, прокуратуру, органи юстиції і розслідування справ про злочини, адвокатуру і деякі інші установи й організації, зв'язаних зі здійсненням функцій, спрямованих на зміцнення законності і правопорядку, охорону прав і законних інтересів державних і недержавних організацій, окремих осіб. Їх ціль - надання мінімуму знань про основні установи, покликаних забезпечувати реалізацію правових розпоряджень і в цілому про механізм правозастосування.

До революції 1917 р. у більшості юридичних навчальних закладів ця дисципліна не викладалася як самостійна. Дані про суди й інші зв'язані з ними органи, їхніх основних повноваженнях звичайно повідомлялися студентам у рамках других дисциплін - цивільного і карного процесу. Але вже тоді були спроби ввести для вивчення даних такого роду самостійну дисципліну за назвою “Судоустрій”.

У перші десятиліття після Жовтневої революції ця дисципліна одержала широке поширення. Називали її як і раніше - “Судоустрій”. І таке найменування в тих умовах було цілком виправданим, оскільки існуюче тоді законодавство про судоустрій комплексно регламентувало основи організації і діяльності не тільки судів, але й установ юстиції, прокуратури й адвокатури і деяких інших органів. Такими були, наприклад, Положення про судоустрій СРСР, що приймалися в 1922 і 1926 р. Найменування дисципліни прямо відображало благі наміри хоча б декларувати ведучу роль суду серед правоохоронних органів, а також той факт, що в ті часи слідчий апарат перебував у віданні судів, а прокурори при розгляді справ у судах виконували лише функцію обвинувачення й опротестування судових рішень.

Як відомо, у міру формування командно-адміністративної системи з її централізмом і підпорядкуванням усього державного апарату безпосередньо Центру перетерпіли істотні зміни організація і повноваження прокуратури. Вона стала строго централізованою установою, уповноваженою наглядати і за діяльністю суду, впливати на його рішення. У таких умовах усе більше зріло на думку, що виклад даних про основи організації і діяльності прокуратури в рамках дисципліни, іменованої “Судоустроєм”, позбавлений логіки. Тому пропонувалося змінити це найменування і включити в нього згадування не тільки суду, але і прокуратури. Це відбулося в середині 50-х рр., коли замість “Судоустрою” у навчальні плани юридичних вузів була включена дисципліна “Організація суду і прокуратури в СРСР”. Під таким заголовком дисципліна проіснувала до кінця 70-х рр., коли її ще раз змінили і стали називати “Суд і правосуддя в СРСР”. Але на цьому пошуки самого вдалого найменування дисципліни не закінчилися. У 1988 р. вона одержала ще одну назву - “Правоохоронні органи в СРСР”. У 1992 р. по відомих причинах з нього “зникло” згадування СРСР, та додалося слово “судові”.

Початою у 1988 р. зміною підкреслена необхідність включення в розглянуту навчальну дисципліну досить повних зведень не тільки про якомусь одному або двох правоохоронних органах - судах і прокуратурі, але і про усіх, оскільки усі вони взаємозалежні. У результаті в навчальній програмі і навчальній літературі більша увага цілком обґрунтовано стала приділятися органам юстиції, органам внутрішніх справ, іншим органам, покликаним виявляти і розслідувати злочину.

Однак у цілому система дисципліни істотно не змінилася. Як і колись, у її рамках розглядаються деякі загальні питання, зв'язані з характеристикою і з'ясуванням поняття і змісту правоохоронної діяльності, кола державних і недержавних організацій, створюваних для виконання цієї діяльності, деяких вихідних ідей, що лежать в основі побудови правоохоронних органів, їхньої взаємодії один з одним і іншими установами.

У повній відповідності з визнанням особливої ролі правосуддя й іншої діяльності судів у реалізації задумів, спрямованих на додання нашій державі правового вигляду, значна увага приділяється розкриттю поняття правосуддя і його демократичних основ (принципів), викладу зведень про побудову судової системи в цілому, характеристиці організації і головних повноважень усіх ланок загальних, військових і арбітражних судів, Конституційного Суду україни. Саме цим питанням відведена велика частина тем.

Система дисципліни охоплює також теми, присвячені організаційному забезпеченню діяльності судів, прокурорському нагляду й іншим напрямкам роботи прокуратури, виявленню і розслідуванню злочинів, наданню юридичної допомоги, а разом з цим і побудові органів і установ, що виконують ці правоохоронні функції.