Порівняльна характеристика образу половця-кумана в угорських наративах XI-XII ст. та руських літописах

Демонізований в Угорщині Котян певною мірою схожий з літописним образом войовничого хана Боняка, який у сучасників справляв особливе враження чогось жахливого і водночас загадкового. Лаврентіївський літопис під 1096 р. красномовно передає переполох печерських ченців при появі під стінами Києва цього половецького володаря . Деякі легенди про «шалудивого» кумана проіс-

нували до кінця ХІХ ст. В одних його представлено страшним монстром-людо- жером великого зросту, з гіпертрофованими печінкою та легенями за спиною, які видно за версту , в інших – з величезними повіками . Відрубана голова хана, коли котиться по землі, за легендами, знищує все живе на своєму шляху . Одна з галицьких билин розповідає, що після його вбивства відрубана голова покотилася далеко за поле, аж за Тисменицю, тому і назвали те поле «Погонею»    (до речі, в угорських настінних малюнках на Спішу також відоме зображення обезголовленого кумана [рис. 2], а в одній із хронік розповідається, ніби угорці «[... ] ударами мечів розтинали їхні [куманські. – І. Т. ] начисто виголені голови, які виглядали як недозрілі гарбузи»21). За словами С. Якушенкова, семантичне розчленування Боняка стало результатом конструювання «іншого», потенційно небезпечного і жахливого, незрозумілого загалові. Тіло хана від завданих ран деформується чи й зовсім зникає, але великі очі надалі наводять страх   . Руський епос чітко підтверджує зв'язок половецького хана з потойбічними силами: «поганий Боняк, ворожбит татарин», який «не аби з ким знається»23. Літопис також подає історію про вовче виття Боняка .

Характерно, але щодо жінок-половчанок застосовувалися аналогічні негативні конотації. На основі згадок хронік про князівських і королівських дружин половецького походження, імовірно, сучасники сприймали їх чаклунками, котрі негативно впливали на володаря. Відома історія долі половчанки Насті Чагр, спаленої галичанами на вогні (як відьму), а її коханця-князя Ярослава Осмо- мисла «водили до хреста»25, щоб «по правді» жив з княгинею Ольгою. Також угорський король Володислав був у відносинах з куманками Едуа, Кідуа, Купчеч, Мандула через що «[... ] їхня любов повністю зіпсувала його серце, а барони і шляхтичі його зненавиділи»26. Папський легат Філіп, котрий виступив проти куманського способу життя в Угорщині, однією з вимог до короля висунуввимогу не любити поганських жінок і одружуватися з угорками . Цікаво, що угорські хроністи, описуючи матір-куманку Володислава IV, свідомо «недолюблювали» її .

Сприйняття номадів в Королівстві Угорщина ніколи не вважалося позитивним, однак в джерелах ХІІІ ст. градус негативу досяг піку. Кумани стали винуватцями всіх негараздів в країні. За часів Бели IV (1235-1270 рр.) ті одержали більше прав, ніж угорці, про що останні Арпадам неодноразово скаржилися. Зокрема кумана могли вільно потрапити на прийом до короля, тоді як інші мусіли чекати тижнями . Рогерій у «Жалібній пісні» серед причин ненависті до короля Бели цю вважав однією з ключових   . Привілеї куман спричинили до масового укладення з ними шлюбів, почали одягатися на східний манер, вчити мову, вдаючи з себе: «Замість того, щоб ті приймали наші звичаї, вони освоювали звичаї куманські»31 (характерне зображення короля Володислава IV в половецькому одязі [рис. 3]. У листі до римського папи 1254 р. Бела IV вказував про даремність прийняття на своїх землях куманів, через яких королівство стало поганським . Однак, М. Марек справедливо називав і інші негаразди другої половини ХІІІ ст.  , докладно описані в «Композиції угорських хронік» XIV ст. : внутрішні чвари, занепад міст і сіл, на загал неспокійне життя населення   . За другого приходу татар на Угорщину в першій половині 80-х рр. ХІІІ ст. народ говорив: «Нехай воює тоді сам король, чого нам привів куманів!», «Смерть Ко- тянові! Він причина наших бід!»35. Антикуманська реакція ледь не призвела до організації папою Гонорієм IV хрестового походу проти «поганського короля» Володислава IV   . Імовірно, причиною демонізації перш за все була їхня слава завойовників і мародерів, а також їхнє язичництво.

Християнізація куманів-половців. Намір угорців і русі навернути «поганих» кочівників у християнство був цілком закономірним. Не випадково в усній літературі популяризувалися легенди і перекази про факти хрещення, які нерідко не відповідали дійсності, бо номади не часто піддавалися зміні вірувань. Половці погоджувалися на такий крок лише в крайньому випадку. Наприклад, 1223 р. в літописі знаходимо свідчення про хрищення половецького хана Басти, якого автор навіть назвав «великим» – «великыи кнзь Половецкьіи кртисл Басты»37. За дозвіл розселення в Угорщині Христову віру в 1239 р. прийняв

також хан Котян. Обидва випадки сталися напередодні безпосередньої загрози від татар та на тлі тісних стосунків з руськими князями, зокрема, Мстиславом Мстиславовичем та Данилом Романовичем .

Одна з легенд розповідає про навернення куманського поганина в результаті дивовижного виздоровлення після молитви його сліпого на одне око коня   . Подібний мотив охрещення через «диво» знаходимо у Києво-Печерському Патерику. У розповіді про ченця Никона, котрий завдяки своїй вірі витерпів тортури номадів і зумів вибратися з їхнього полону, зазначається, що половець, який тримав у неволі монаха, побачивши його живим «[... ] крестися и бысть мних, и с родом своим, и ту животъ свой скончаша в покааніи, работаше плтннику своему, суть положени въ своем притворт»40. Наведений епізод історики приймали в різний спосіб, на загал, відзначаючи не пересічність події. Зокрема Олександр Осіпян на сторінках «Патерика» знайшов також опис вилікування полоненим Никоном тяжко хворого половця . Навернення ж, описане вище, на думку, Ф. Успенського, тлумачилося винятково як чудо, яке під силу лише Богові   .

Спроби християнізувати половців занотовані й у угорських джерелах де зазначається, що король Людовік (1326-1382 рр.) : «[... ] постарався аби й куманський люд, відданий татарським набожеським обрядам, навернувся до католицької віри»43. Хоч ті й охрестилися, на їхні звичаї, як зауважив автор, це не вплинуло . На загал, за словами В. Половця, вшанування християнства не суперечило політеїстичній язичницькій релігії номадів. Навпаки, звернення до християнського Бога, за їхніми уявленнями, гарантувало ще одного покрови- теля . Таке поєднання залишалося притаманним половцям на Русі і в Угорщині.

Як підсумок зазначимо, що основним чинником формування образу полов- ця-кумана – дикого, демонічного, чужого беззаперечно був вплив церкви. Віддані християнству автори хронік протиставляють куманів собі як інакших, дивних і незвичних, тобто «неправильних». Вживання термінів типу «їхня-наша земля» чи красномовне «неугери» свідчать про те, що автори свідомо і спеціально роблять розмежування. В руських літописах такі характеристики є різноманітнішими і зустрічаються частіше, ніж в угорських. Це можемо пояснити різницеюконтактів з номадами в цих країнах: оскільки на Русі складалися відносини з кількома ордами-сусідами, то і характеризували їх більше за географічним принципом («Половецька земля» – «Руська земля», «наше» – «ваше»), а в Королівстві «неугери» – місцеві жителі, але неугорського походження (тобто інакші).

Як в руських, так і в угорських джерелах язичників куманів-половців називають «поганими», «варварами» (barbarus), котрі наводять оціпеніння на сучасників. Саме тому в письмових, усних та ілюстративних джерелах їх демо- нізують. Причинами цьому були страх і ненависть до степовиків, котрі до того ще й були язичниками. В обох державах були подібні риси вульгаризації: язичник – отже зв'язаний з нечистими істотами, котрі надають йому силу і жорстокість, а звідси випливає потреба хрестити його.

Спроби християнізувати половців здійснювалися для того, щоб таким чином «приборкати» степовиків, змусити їх підкоритися і стати мирними жителями (в Угорському Королівстві) чи сусідами (на Русі). Прийняли б номади хрещення – одразу б пропала проблема їх загрози, і більше того – з'явилася б гарантія надійної військової підтримки. Оскільки кумани не спішили прийняти хрест, тому в джерелах з'являються історії про доконані факти хрещення степовиків, що могло служити пропагандою. «Чутки» про хрещення половців мали переконати в «єдиноправильності» і «святості» християнської віри, яку номади приймали через явні приклади «дива».