Постравматичні стресові порушення, синдроми, групи його елементів

 

1. Системи вправ реабілітаційної психології

2. Постравматичні стресові порушення, синдроми, групи його елементів

Список використаної літератури

 

 

Психологічна реабілітація – истема заходів, спрямованих на відновлення, корекцію психологічних функцій, якостей, властивостей особи, створення сприятливих умов для розвитку та утвердження особистості.

Заходи з психологічної реабілітації, що здійснюються безпосередньо практичним психологом, включають ряд системних комплексів, кожен з яких має свій набір вправ і методик:

психокорекційні методики (елементи методики Цвєткової, методики розвитку окремих психічних функцій) ;

методики поведінкової і тілесно-орієнтовної психотерапії;

методика систематичної десенсибілізації;

методика конфронтації;

тренінги асертивності;

когнітивне переструктурування;

формування способів самоконтролю;

холдінг-терапія (поведінкова терапія) ;

тілесно-орієнтовна терапія Фельденкрайза (для дітей з розладами рухової сфери) ;

ігрова терапія;

розвиваючі комп’ютерні ігри;

арттерапія (ліпка, малювання, розпис) ;

естетотерапія;

музична терапія;

танцювально-рухова терапія;

казкотерапія;

лялькотерапія;

глибинно орієнтовні методики (транзактний аналіз, кататимне переживання образів) ;

бібліотерапія;

зоотерапія;

ландшафтотерапія;

агротерапія;

паравербальна психотерапія;

сенсорна корекція та сенсорна інтеграція.

Розглянемо окремі з цих систем докладніше.

Зокрема, психологічна реабілітація дітей з органічним ураженням нервової системи передусім базується на методиках психокорекції – «виправлення» окремих властивостей особистості і характеру (мотивів, інтересів, установок, ціннісних орієнтацій, рівня претензій) з метою засвоєння оптимальних способів різних видів діяльності (ігрової, комунікативної, навчальної, професійної тощо) для можливої успішної й ефективної самореалізації і соціальної інтеграції та психотерапії – комплексне лікування психічних, нервових і психосоматичних розладів, яке вирішує завдання щодо пом’якшення чи ліквідації наявної симптоматики (клінічно орієнтовна психотерапія).

В реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи переважно застосовується психокорекційні методики (елементи методики Цвєткової, методики розвитку окремих психічних функцій) та методики поведінкової і тілесно – орієнтованої психотерапії. До методик поведінкової терапії відноситься холдинг – терапія (фестхальтерапія) та її модифікації. У дітей з переважанням розладів у руховій сфері застосовується метод тілесно – орієнтовної терапії Фельденкрайза – «усвідомлення через рух».

Серед інших психотерапевтичних методик у дітей широко застосовується ігрова терапія. Використовуються розвиваючі та навчальні комп’ютерні ігри, що сприяє відновленню психічних функцій, розвиває маніпулятивну активність і дрібну моторику, стимулює функцію мовлення. Окреме місце серед комп’ютерних ігор займають «соціальні» комп’ютерні ігри, де моделюються різні побутові ситуації, що дозволяє дитині з обмеженими можливостями здоров’я адаптуватись до тієї чи іншої невідомої життєвої ситуації.

До допоміжних психотерапевтичних методик відносяться арттерапія (ліпка, малювання, розпис), естетотерапія, музична терапія, танцювально – рухова терапія, казкотерапія, лялькотерапія, глибинно орієнтовані методики (транзактний аналіз, кататимне переживання образів), бібліотерапія, зоотерапія.

Призначення методик сенсорної корекції і сенсорної інтеграції вирішується групою спеціалістів, серед яких є: психолог, дефектолог, логопед, а також лікарський персонал. Сенсорний розвиток відіграє важливу роль в психологічному та соціальному становленню особистості, передусім, з позиції констанції провідного значення в нашому сприйнятті слухової, зорової та тактильної модальності. В цьому аспекті використовується спеціально обладнана сенсорна кімната, де проводиться корекція сенсорно-перцептивної діяльності, стимулюється акустичне та зорове сприйняття, що обумовлює можливість подальшого когнітивного і мовленнєвого розвитку.

Сенсорна інтеграція – як терапевтичний інструмент базується на теорії сенсорного інтегрування, розробленої Джин Айрес. Ця методика має на меті застосування контрольованого сенсорного сигналу для створення середовища, що допомагає дитині оволодіти адаптивною реакцією на сигнали навколишнього середовища. Сенсорна інтеграція широко використовується у дітей з органічними ураженнями нервової системи з метою поліпшення та розвитку перцептивної сфери, практичних навичок, корекції порушень емоційної сфери та поведінки.

Найбільш оптимальною є структура заняття, яка передбачає включення в хід кожного заняття:

по-перше, психогімнастичних вправ;

по-друге, вправ, які формують саморегуляцію дитини в потрібному для неї напрямку (поведінковому, інтелектуальному, емоційно-афективному) ;

по-третє, завдань, пов'язаних з актуалізацією творчого потенціалу дитини з обмеженими можливостями.

Психогімнастичні вправи тренують психічні процеси дитини, які беруть участь в організації її поведінки і діяльності. Виконуючи вправи, спрямовані на формування саморегуляції, дитина вчиться самостійно організовувати власні дії: ставити мету майбутньої роботи, планувати умови її здійснення, оцінювати результати власних дій, виправляти допущені помилки. Творчі завдання сприяють розкріпаченню дитини, розвивають бажання вчитися чомусь новому, створюють позитивний емоційний настрій на спільну з дорослим діяльність.

 

 

Різні екстремальні ситуації, стихійні лиха і катастрофи, як правило, здійснюють виражений негативний вплив на психіку постраждалих людей. Посттравматичні стресові розлади (ПТРС) є однією з найбільш частих і несприятливих форм психічних порушень у осіб, що пережили життєвонебезпечні ситуації, і займають центральне місце в числі так званих нових пограничних психічних розладів, що виділяють в останні десятиліття.

Проте існує деяка невизначеність з приводу діагностики і лікування посттравматичних порушень. Посттравматичні стресові розлади − термін, що зазвичай використовують для опису симптомів, виявлених у потерпілих від різноманітних НС. Прийнято виділяти п’ять основних ознак ПТСР:

підсвідоме повернення до пережитих травматичних подій (наприклад, під час нічних кошмарів) ;

психічне страждання, викликане будь-яким нагадуванням про отриману травму;

збуджений і роздратований стан, проблеми з концентрацією уваги, спонтанні дії;

помітне бажання уникнути всього, що могло б нагадувати про травму;