Постравматичні стресові порушення, синдроми, групи його елементів

Таким чином, ПТСР − це психічне порушення, безпосередньо пов’язане з емоціями, що виникли в результаті НС, яка є загрозою заподіяти або вже заподіяла фізичну шкоду організму. Іншими словами, це емоційна реакція людини на психологічну травму. Такий стресор може включати загибель оточення постраждалого, загрозу його життю, серйозні фізичні каліцтва, загрозу фізіологічній або психологічній цілісності організму. В деяких випадках ПТСР може бути наслідком глибокої психологічної й емоційної травми окремо від фізичної шкоди. Проте найчастіше зустрічаються випадки, в яких «беруть участь» обидва види травм.

Довгий час поняття ПТСР розглядалося, в основному, як стрес після бою, травматичний армійський невроз і було пов’язане безпосередньо з військовими діями. Однак, не дивлячись на те, що симптоми, схожі з ПТСР, були також виявлені в результаті численних НС природного, техногенного та соціального походження, сучасного розуміння термін набув тільки в середині сімдесятих років ХХ сторіччя. Першою, найбільш масовою, категорією хворих з діагнозом ПТСР стали американські військовослужбовці, що повернулись додому з психічними порушеннями після тривалої війни у В’єтнамі (1965-1975 рр.).

На початку 1980 років термін ПТСР з’явився в Довіднику з діагностики і статистики психічних розладів DSM-III (Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders, третє видання), який розробляє і видає Американська Психіатрична Асоціація. Схожий діагноз був вилучений з попередньої збірки DSM-II, що дало підстави відмінити бюджетні компенсаційні грошові виплати ветеранам В’єтнамської війни. Але, завдяки зусиллям активістів антивоєнних організацій і особисто доктора Х. Шатана, що ввів і обґрунтував термін «поств’єтнамського синдрому», відповідні дані були визнані як посттравматичні стресові розлади – ПТСР.

Взагалі проблема визначення ПТСР є предметом суперечностей через неточності у визначенні діагнозу у тих, хто піддавався травматичним подіям. Саме цим часто пояснюються затримки і помилки у виплатах американським військовим ветеранам та іншим категоріям населення, що потерпіли від НС.

Поширеність ПТРС серед популяції залежить від частоти травматичних подій. Так, можна говорити про травми, типові для певних політичних режимів,. Географічних регіонів, у яких особливо часто відбуваються природні катастрофи, і т. п. У 90-і роки показники частоти виникнення ПТРС виразно зросли: якщо в 80-х роках вони становили 1-3%, то зазраз, згідно з останніми дослідженнями, опублікованими у США – 7-8%, причому існують виражені статеві розходження: 10, 4% – для жінок, 5, 0% – для чоловіків.

В цілому, за статистичними даними, ПТРС розвивається у 25-80% осіб, що постраждали в результаті тих або інших надзвичайних подій. Вважається, що цей розлад виникає протягом життя в 1-3% усього населення земної кулі, а в 15% можуть виникати окремі його симптоми. Тривалість проявів ознак ПТРС може бути від декількох тижнів до 30-ти і більше років.

Вивчення поширеності ПТРС, проведене в Інституті неврології, психіатрії та наркології АМН України, показало, що 100% осіб, що пережили важку психічну травму у вигляді насильства проти особистості (замах на вбивство, нанесення важких тілесних ушкоджень, згвалтування, торгівля людьми та ін.), мали порушення психічного здоров’я у вигляді повного варіанту ПТРС (56% обстежених), або його окремих ознак (44%). Серед симптомів ПТРС переважали симптоми вторгнення і гіперактивації. У жінок – жертв торгівлі людьми ці показники були найвищі: у 60% – ПТРС, у 40% – окремі симптоми.

Дослідження осіб, що у минулому брали участь у бойових діях або у ліквідаціїї аварії на ЧАЕС, свідчать про те, що в 19% ветеранів війнив Афганістані був виявлений клінічний варіант ПТРС, окремі симптоми – у 25%. Відповідно, у 14% ліквідаторів аварії на ЧАЕС було діагностовано ПТРС, у 21% – окремі симптоми.

Згідно з МКХ-10, у розділі F 43 “ Реакція на тяжкий стрес і порушення адаптації» виділяються наступні діагностичні рубрики:

1) гостра реакція на стрес:

кризовий стан;

гостра кризова реакція;

бойова втома;

психічний шок;

2) посттравматичний стресовий розлад: травматичний невроз;

3) розлади адаптації:

культуральний шок;

реакція горя;

госпіталізм у дітей;

4) депресивні реакції:

короткочасна депресивна реакція

пролонгована депресивна реакція

змішана тривожна і депресивна реакція

депресивна реакція з переважанням порушення інших емоцій

депресивна реакція з переважанням порушення поведінки

змішаний розлад емоцій і поведінки

5) інші специфічні переважаючі симптоми, на тяжкий стрес;

6) хронічні зміни особистості після переживання катастрофи.

При проведенні диференційної діагностики необхідно пам’ятати, що в хворих поряд із клінічною картиною ПТРС найчастіше мають місце порушення, які відносяться до інших психічних розладів. У таких випадках може йти мова про сполучену (коморбідну) патологію. Особливо часто спостерігається сполучення ПТРС із панічними, обесивно-компульсивними, тривожно-фобічними розладами, суїцидальною поведінкою та інш. Ці обставини повинні враховуватися не тільки при постановці діагнозу і проведенні диференційної діагностики, але й при призначенні медикаментозного і психотерапевтичного лікування.

У першу чергу диференційна діагностика здійснюється між ПТРС та гострою реакцією на стрес і розладами адаптації. Розмежування між ними проводять на підстава особливостей клінічної картини, а також часу виникнення і тривалості розладів, що спостерігаються.

Система лікувально-реабілітаційних заходів для потерпілих повинна мати комплексний характер і містити в собі психотерапію, психологічну корекцію, медикаментозну терапію

Вибір фармакологічних препаратів і психотерапевтичних методик визначається змістом і особливостями перебігу клінічної картини, а також особистісними і фізіологічними особливостями хворого.

Фармакотерапія в більшості випадків має тривалий характер і полягає в переважно-комбінованому застосуванні антидепресантів, транквілізаторів, тимостабілізаторів, ноотропних препаратів, b-адреноблокаторів, антипсихотичних засобів та ін., причому, основна роль в ній належить антидепресантам. Наголошується, що призначення таким хворим транквілізаторів має тимчасовий характер. Воно обумовлено їх швидкою седативною та анксіолітичною дією, на відміну від антидепресантів, ефект від вживання котрих зазвичай натає не раніше ніж через 10-14 днів. Тривалість застосування транквілізаторів складає, як правило, 3-4 тижні, в особливих випадках – не більше 3 місяців. Застосування снодійних засобів рекомендується виключно короткими курсами і у тих випадках, коли у клінічній картині є поєднання симптомів порушень сну з афективними розладами. b-адреноблокатори призначаються малими дрібними дозами. Нейролептичні засоби застосовуються виключно в тих випадках, коли тривога супроводжується вираженим психомоторним збудженням та /або дезорганізацією мислення, а також у випадках неефективності інших анксіолітичних та седативних засобів.

Найбільш розповсюдженими методами психотерапії ПТРС є біхевіоральна, когнітивна (або їх поєднання) і психодинамічна. За формою прведення психотерапевтичні впливи підрозділяють на індивідуальні, групові або їх поєднання.

Основними психотерапевтичними стратегіями сьогодні вважається підтримка адаптивних навичок “Я», формування позитивного ставлення до симптому, зміна атрибуції змісту.

Основними принципами проведення психотерапії ПТРС є:

обов’язковість психотерапевтичного втручання;

максимально ранній початок після психотравми з метою запобігання розвитку і хронізації ПТРС;

комплексне тривале лікування в поєднанні з фармакотерапією.

Отже, людина з посттравматичним стресом – це, насамперед, особистість, яка пережила травму ючу подію, тобто відчула дещо жахливе, що не є звичайним для людей, що не так часто трапляється в повсякденному житті.

З іншого боку, посттравматичний стрес пов'язаний із внутрішнім світом особистості і з реакцією людини на пережиті події. Всі ми реагуємо по-різному: трагічна подія може бути дуже важкою травмою для однієї людини і майже не впливатиме на іншу. Дуже важливо також, у який момент відбувається подія: одна і та сама людина у різний час може реагувати по-різному.

Отже, говорячи про посттравматичний стресовий розлад, ми маємо на увазі, що людина пережила одну або декілька травмуючих подій, які глибоко вразили її психіку. Ці події різко відрізняються від усього попереднього досвіду чи спричиняють настільки сильні страждання, що людина відповідає на них негативною бурхливою реакцією. Нормальна психіка в такій ситуації природно прагне пом'якшити дискомфорт: людина, яка зазнала подібної реакції, докорінно змінює своє ставлення до оточення, щоб жилося хоч трохи легше. При цьому інтенсивність посттравматичних розладів, не виявляє залежності від етнокультурних особливостей людей.

Дослідженнями, проведеними протягом багатьох років, було встановлено, що існує реальна можливість подолання стресових ситуацій. За умови існування можливості прогнозувати стрес людина може поетапно «входити» в екстремальну ситуацію. Це дає можливість системі «організм-середовище» налаштуватися на новий режим функціонування. В цьому випадку ризик появи «бар'єрних синдромів» із психопатологічним змістом низький. Подолання бар'єру й адаптація в нових екстремальних умовах суттєво покращуються, якщо людина впевнена в надійності засобів і систем, які вона використовує, а також у соціальній підтримці. Це можна проілюструвати на прикладі роботи людей, які працюютьв екстремальних умовах: льотчик-випробувач, космонавт, альпініст, моряк, підводник, військовослужбовець та ін. Вони добре знають про небезпеки, які їх очікують під час виконання обов'язків. Водночас у них не виникає хронічного психологічного стресу, тому що у них є засоби для попередження і уникнення цих небезпек. Вони здатні зберігати впевненість, володіти технічними засобами зменшення небезпеки.

Одночасно в умовах, коли дія психічної травми продовжується або виявляється надто потужною, у цих осіб починають проявлятися патологічні форми клінічних проявів психотравматичного стресу.

 

 

Абрамова Г. С. Введение в практическую психологию. – М. : Международная педагогическая академия, 1994.

Болотов Д. М. Расстройства адаптации у лиц, переживших экстремальные ситуации, и их психотерапевтическая коррекция // Журнал психиатрии и медицинской психологии – 2004. – № 4 (14). – С. 130-133.

Болотов Д. М. Эффективность применения когнитивно-поведенческой психотерапии у пациентов с ПТСР // Український вісник психоневрології. – 2003. – Т. 11. – Вип. 2 (35). – С. 43-45.

Основи загальної та медичної психології (практикум) / за ред. проф. І. С. Вітенка, проф.. О. С. Чабана. – Тернопіль: «Укрмедкнига», 2003.

Ранер К. Основы реабилитации. – М. : Знание, 1980.