Практикум з філософії

Завдання 4. Схоластика і містика як напрями середньовічної філософії.

Задля того, щоби належним чином зрозуміти відмінності між схоластикою та містикою, уважно прочитайте наведені твердження середньовічних філософів щодо тлумачення ними співвідношення віри і розуму у питаннях богопізнання. Користуючись наведеними положеннями поясніть певні аспекти відмінності між схоластикою та містикою взагалі.

“Не намагаюсь проникнути в глибини Твої, непосильні для мого розуміння, але бажаю хоча б частково зрозуміти істину Твою, в яку вірить і яку любить моє серце. Не шукаю розуміння, щоби повірити, але вірую, щоби зрозуміти. Адже вірую в те, що, якщо не повірю, то й не зрозумію. Подаруй мені можливість зрозуміти, що Ти є, як ми віримо, що Ти є те саме, у що ми віримо” (Ансельм Кентерберійський).

“Кожному, хто бажає сходити до Бога, необхідно, уникнувши гріха, що спотворює природу, тренувати свої здібності: молитвою заради перетворюючої благодаті, добрим життям заради праведності, що очищує, розмірковуванням заради знання, що просвітлює, спогляданням заради мудрості, що вдосконалює. Так, ніби крок за кроком, душа готується увійти в екстатичному захопленні в мир і спокій християнської мудрості. До нього немає іншого шляху, крім полум’яної любові до Розіп’ятого” (Джованні Бонавентура).

Зверніть увагу на те, як два діячі сформованого середньовіччя визначають найважливіше в людському відношенні до Бога, що кожен із них висуває як найпершу умову досягнення християнського благочестя.

Проаналізуйте наведені нижче положення, що окреслюють так звану “теорію подвійної істини” – одне із корінних положень зрілої схоластики. Поясніть своїми словами її сутність та історично змінний характер.

“Відмінності у способах, за допомогою яких може бути пізнаним предмет, створює багатоманітність наук. З приводу цього не існує ніяких перешкод, щоби ті ж самі предмети, що підлягають дослідженню філософськими дисциплінами, в міру їх досяжності світлу природного розуму, вивчала також і інша наука, в міру того, що можна пізнати лише в світлі божественного одкровення” (Фома Аквінський).

“Ніхто не повинен намагатися через посередництво розуму досліджувати те, що перевершує розум. Оскільки навіть найвеличніший філософ може багато в чому помилятися, нікому не слід відкидати католицьку істину, йдучи за філософськими доведеннями” (Сігер Брабантський).

“Істину каже християнин, твердячи про створення світу та його першодвигун, хоча це припускається можливим з причини, сила якої перевершує силу природних причин. Істину каже і той, хто стверджує, що це є неможливим шляхом природних причин і початків” (Боецій Дакійський).

Поясніть, в чому полягають відмінності між наведеними підходами до пояснення сутності “подвійної істини”.

Ознайомтесь твердженнями англійського схоласта Вільяма Оккама, в тому числі – із тими які отримали назву принципу “Бритви Оккама”. Прокоментуйте їх, виділіть в них ті моменти, які характеризують позицію наміналізму. В яких положеннях Оккама можна помітити виходи за межі схоластичного мислення? В чому полягало значення принципу “Бритви Оккама”?

“Судження існують у виголошених словах або письменах, тобто – лише у розумі. Значить, і частини суджень також існують лише в розумі або в словах, але такого роду речі не існують як окремі субстанції. Отже, ясно, що ніяке судження не може складатися із субстанцій, оскільки воно складається із загальних понять. Значить, загальні поняття ні в якому разі не є субстанції” (Вільям Оккам).

“Не слід примножувати сутності без необхідності. Те, що можна пояснити через посередництво меншого, не слід виражати через посередництво більшого. Без необхідності не слід стверджувати більшого” (Вільям Оккам).

Чому саме принцип “Бритви Оккама” відіграв важливу роль у подоланні схоластики?

Завдання 5: Загальні особливості епохи Відродження та її провідні філософські напрями.

Уважно перечитайте наведені нижче характеристики епохи європейського Відродження, уясніть її суперечливість і самостійно прокоментуйте прочитане.

“Ренесансна природа була сповненою божественних сил, постаючи перш за все предметом самостійного та некорисливого споглядання і лише у своєму крайньому трактуванні поставала предметом експерименту та технічного перетворення. Ренесансна людина мислила себе у першу чергу творцем та художником подібно до тої абсолютної особистості, створінням якої вона себе усвідомлювала.

В епоху західноєвропейського Ренесансу провідне місце зайняв сам себе стверджуючий та активно функціонуючий людський індивідуум з усіма власними небесними сподіваннями та земною обмеженістю, з усією своєю радісно-творчою силою та й з усіма власними немічністю, тугою та невпевненістю…” (О. Ф. Лосев).

Наступні твердження ренесансного мислителя змальовують те наставництво, яке Бог дає людині:

“Я вміщую тебе у центр світу, щоби звідти тобі було зручніше оглядати все, що є в світі. Я не зробив тебе ні небесним, ні земним, ні смертним, ні безсмертним, щоби ти сам, вільний та славний майстер, сформував себе за тим взірцем, якому віддаєш перевагу” (Піко делла Мірандола).

В чому, на ваш погляд, проглядаються суттєві відмінності людського самоусвідомлення часів середньовіччя та Відродження? Які властивості людини постають в даних твердженнях як найперші?

Ознайомтесь із тим, як саме формулювались у філософській думці Ренесансу засади нового – наукового пізнання та розуміння дійсності.

“Ми не задовольняємося вченням Арістотеля, якому ось вже на