Права на чужі речі, зобов’язальні стосунки

У розвиненому римському праві відповідальність боржника за невиконання або неналежне виконання зобов'язання наступала в разі неодмінної умови, коли неправомірна поведінка боржника заподіяла майну кредитора збитки, тобто внаслідок невиконання або неналежного виконання зобов'язання майнові інтереси кредитора порушені і він мав певні збитки

Спочатку відповідальність боржника мала особистий характер його карали фізично (били різками, садили в боргову яму, башту або навіть тюрму). Закони XII таблиць доносять до нас картину жахливих покарань, що застосовувались до несправних боржників. У таблиці III розповідається, що кредитор мав право посадити боржника в тюрму на 60 днів. Протягом цього строку його двічі виводили в базарні дні до претора на комісії, оголошуючи при цьому суму боргу, яку він заборгував. Якщо ніхто не виявляв бажання сплатити за нього борг і викупити його на свободу, на третій базарний день боржника страчували або продавали за Тібр, тобто в рабство. Ця ж таблиця проголошувала «У третій базарний день хай розрубають боржника на частини. Якщо відсічуть більше або менше, то хай це буде їм виною»

З розвитком товарообігу римляни дійшли висновку, що покарання боржника навіть смертю не відшкодовує заподіяних кредитору майнових збитків. Набагато краще і вигідніше замість фізичної розправи примусити боржника до відшкодування заподіяних збитків, відповідати власним майном. Так, особиста відповідальність замінюється майновою, за якою боржник відповідає своїм майном. У приватному праві вона посіла усталене місце.

Майнова шкода (збитки) є обчислене в грошах будь-яке зменшення наявного майна та інше ущемлення майнового інтересу однієї особи, заподіяне протиправними діями іншої особи. Поняття шкоди в римському праві складалося з двох елементів: damnum emergens – позитивна втрата; lucrum cessans – втрачена вигода. Ульпіан вважав, що слід ураховувати не тільки позитивну втрату, а й втрачену вигоду.

Позитивна втрата – будь-яке зменшення наявного майна; втрачена вигода – неодержання передбачуваного доходу (наприклад, вбитий раб-співак, раб-художник). Зменшення майна рабовласника на вартість одного раба – позитивна втрата, проте раб приносив його власнику певну вигоду своїм талантом, якого рабовласник позбавився – це втрачена вигода.

Розмір шкоди визначався в грошах з урахуванням конкретних обставин, часу і ринкової кон'юнктури. Боржник ніс „відповідальність в обсязі заподіяної шкоди

У приватному праві на визначення обсягу відповідальності боржника не впливає ступінь його вини. Вона має значення лише для встановлення відповідальності боржника або звільнення його від відповідальності. Наявність легкої вини дає підстави притягти до відповідальності позичальника за договором позички, але звільняє від відповідальності того, хто зберігав її. Обсяг встановленої відповідальності боржника не залежить від ступеня вини. Він несе однакову відповідальність за умисел, грубу і легку вину.

Римське приватне право знало дві підстави звільнення боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання: випадок і нездоланна сила.

Римляни розробили досить широку систему правових засобів забезпечення зобов'язань, основними з яких є: завдаток, неустойка, застава, порука.

Завдаток – агга – грошова сума або інша цінна річ, яку одна сторона – боржник (найчастіше покупець) дає другій стороні – кредитору (продавцю) в момент укладення договору. Спочатку завдаток відігравав роль доказу факту укладення договору. Без нього договір не втрачав свого юридичного значення, проте завдаток підтверджував вірогідність договору. Штрафну функцію він набував уже в епоху Юстініана, який встановив її указом від 528 р. Ця функція полягала в примусі боржника до виконання зобов'язання – агга poenalis. При забезпеченні зобов'язання завдатком боржник втрачав його, коли відмовлявся від виконання. Кредитор, який відмовився від договору, зобов'язаний був повернути завдаток у подвійному розмірі. При нормальному виконанні договору завдаток зараховувався як частка платежу за зобов'язанням.

Неустойка – stipulatio poena – визначена в договорі грошова сума, яку боржник зобов'язаний був виплатити кредитору в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Вона укладалась у формі стипуляції і мала характер акцесорного (додаткового) договору. Тому, якщо основний договір за яких-небудь причин виявлявся недійсним, визнавалась недійсною і неустойка.

У разі невиконання зобов'язання кредитор мав право вимагати або виконання зобов'язання, або виплати неустойки. Витребування виконання зобов'язання і виплати неустойки допускалось лише як виняток (так звана кумулятивна неустойка).

 

 

Агафонов С. А. Основи римського приватного права: Навчальний посібник. – К. : Вид-во Європейського ун-ту, 2006. – 140 с.

Бартошек М. Римское право: Понятия, термины, определения. – М. : Юрид. лит., 1989. – 447, с.

Бостан Л. М. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К. : Центр навчальної літератури, 2004. – 671 с.

Колосова К. Римське приватне право та його вплив на розвиток сучасного цивільного права // Юридична Україна. – 2006. – № 9. – С. 22-25

Косарев А. И. Римское право. -М. : Юрид. лит., 1986. – 157 с.

Макарчук В. С. Основи римського приватного права: Навчальний посібник. – К. : Атіка, 2003. – 254, с.

Орач Є. М. Основи римського приватного права: Курс лекцій. -К. : Юрінком Інтер, 2000. – 269 с.

Підопригора О. А. Основи римського приватного права: Підручник для студ. юридичних вузів і фак. – К. : Вентурі, 1997. – 335 с.

Підопригора О. А. Римське право: Підручник. -К. : Юрінком Інтер, 2003. -511 с.

Підопригора О. Захист володіння за римським приватним правом // Право України. – 1999. – № 7. – С. 28-35

Сіненко В. О. Основи римського приватного права: Хрестоматія: Імекс-ЛТД, 1999. – 42 с.

Трофанчук Г. І. Римське приватне право: Навчальний посібник. -К. : Атіка, 2006. – 245, с.

Хома Н. М. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. -К. : Каравела; Львів: Новий Світ-2000: Магнолія плюс, 2003. – 474 с.