Предмет і метод економічної теорії

Кредитна картка — це іменний платіжно-розрахунковий окумент, який засвідчує особу власника рахунка в банку і надає йому право на придбання товарів і послуг у кредит без оплати готівкою.

Нині в розвинутих країнах налічуються десятки видів пластикових кредитних та дебітних

 

карток (смарт-карток), у тому ислі для придбання товарів і послуг, для здійснення подорожей і відпочинку, для міжнародних розрахунків (системи “Віза”, “Америкен Експрес”, “Мастеркард”, “Еврокард” таін.).  США випущено понад 600 млн кредитних карток, якими користуються більше

70 % сімей країни. У фінансових послугах населення розвинутих країн світу частка кредитної картки — близько 20 %.

Дедалі більшого поширення набувають депозитні та електронні гроші.

Депозитні гроші — це різновид банківських грошей, який існує у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб’єктів у банках. Вони не мають речового вираження і використовуються для платежів у безготівковій формі. Їх рух здійснюється за рахунками і не виходить за межі банківської системи. А приводяться вони в рух за допомогою технічних інструментів — чеків, пластикових карток, платіжних доручень тощо. Така форма грошей економніша і зручніша у користуванні, піддається контролю з боку банків за рухом великих грошових ресурсів.

Сучасним видом депозитних грошей є електронні гроші. Електронні гроші – це магнітні носії платіжної інформації, які замінюють паперові гроші, чеки та інші грошові документи у безготівкових розрахунках між клієнтами та банками за допомогою електронно-інформаційних систем. Феномен електронних грошей полягає в їх   якісній зміні. Вони повністю втрачають реальну матеріальну субстанцію. Посилюючи тенденцію де матеріалізації грошових засобів, електронні гроші значно прискорюють їх обіг, роблять прозорими грошові потоки, сприяють безпечності банківської діяльності, заощаджують суспільні витрати, що позитивно впливає на економічний розвиток країни.

Грошовий обіг — це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві. Обіг грошей здійснюється на основі властивих   йому   законів.   Одним   з   найважливіших   є   закон,   який   визначає   кількість грошей,  необхідних  для  обігу.  Закон  грошового  обігу  передбачає,  що  протягом  певного періоду в обігу має  бути  певна, об’єктивно зумовлена грошова маса.  Він  з’ясовує  внутрішні зв’язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.

Згідно з класичним підходом кількість грошей, необхідних для обігу, може бути визначена за такою формулою:

КГ = (С Ц – К + П – В П ) : О

де КГ — кількість грошей, необхідних для обігу; СЦ — сума цін товарів, реалізованих протягом року; К — сума цін товарів, проданих у кредит; П — платежі за кредити минулого року; ВП — платежі, які взаємно погашаються; О — швидкість обороту однієї грошової одиниці за рік.

В минулому за умови паралельного обігу золотих і паперових грошей діяв закон їхнього обігу. Сутність закону обігу паперових грошей полягала в тому, що їх випуск мав дорівнювати тій кількості замінених ними золотих грошей, яка необхідна для забезпечення нормального товарного обігу. Переповнення каналів обігу паперовими грошима неминуче призводить до знецінення їх, тобто веде до інфляції.

Більшість сучасних економістів для визначення кількості грошей, необхідної для обігу, базуються  на  неокласичній  теорії  рівняння  грошової  і  товарної  мас,  запропонованої американським економістом І. Фішером:

М V = P Q,

де    М    —    маса    грошей    в    обігу;    V    —    середня    швидкість    обігу    грошей; Р — середній рівень цін на товари та послуги; Q — кількість товарів та послуг, представлених на ринку.

З цього рівняння можна визначити кількість грошей, необхідних для обігу:

Однак у сучасних умовах потреба в грошах не обмежується лише товарними угодами. Вона доповнюється попитом на гроші, зумовленим заощадженнями готівкових грошей населенням, придбанням           комерційних           та           державних           цінних           паперів           тощо. Якщо позначити цей попит на гроші показником L(r), то формула кількості грошей набуде такого вигляду:

 

M  P  Q  Lr 

V

Різноманітність грошових засобів, які функціонують у сучасній економіці, потребує виміру

грошової маси .

Грошова маса — це сукупність усіх грошових засобів у готівковій і безготівковій формах, які  забезпечують  реалізацію  товарів,  послуг  і  всі  нетоварні  платежі  у  народному господарстві.

Оскільки грошова маса неоднорідна за своєю структурою, то для її характеристики застосовуються різні підходи і показники.

Насамперед грошову масу можна поділити на дві частини — активні гроші, які мають високу ліквідність і постійно використовуються в готівковому й безготівковому обігу, і пасивні гроші (або “квазігроші”), які потенційно можуть бути використані як гроші за певних умов (наприклад, вексель, довгострокові депозити).

Залежно від рівня ліквідності грошові засоби ранжуються і зводяться у грошові агрегати

М0, M1, М2, М3, L :

М0 – готівка: монети і банкноти, що