Предмет і метод економічної теорії

Концепцію монополістичної конкуренції в першій третині XX ст. одночасно розробили незалежно один від одного Е.Чемберлін та Дж.Робінсон. Вони звернули увагу, що диференціація товарів  призводить  до  того,  що  замість  єдиного  ринку складається  мережа  частково відокремлених один від одного, але взаємопов’язаних між собою ринків. При цьому існує розмаїття цін, витрат на виробництво, обсягів випуску певних товарів. Така диференціація спричиняє певну монополістичну поведінку. Найбільш поширеними ринками монополістичної конкуренції є ринки одягу, взуття, безалкогольних напоїв, парфумів, сільгосппродукції, послуг підприємств громадського харчування, шоу-бізнесу тощо. Учасниками монополістичної конкуренції можуть бути, як великі, так і середні та малі підприємства.

Олігополістична конкуренція (гр. oligos — мало) — це модель ринкової структури, за якої небагато великих фірм монополізують виробництво і реалізацію основної маси товарів. Для олігополії характерними є такі риси: 1) мала кількість підприємств у галузі, які можуть контро- лювати основну частину ринку, виробляючи як однорідну, так і диференційовану продукцію; 2) високі бар’єри для входження в галузь; 3) висока взаємозалежність підприємств-олігополістів один від одного як за ціною, так і за випуском продукції; 4) контроль над ціною є істотним у разі узгодження дій конкуруючих підприємств.

Залежно  від  кількості  суб’єктів  розрізняють  «жорстку»  олігополію,  коли  на  ринку головну роль відіграють 3—5 підприємств, і «м’яку» олігополію, коли основну частину продукції галузі випускають і продають 10 і більше підприємств.

Вихідною моделлю олігополістичного ринку є модель дуополїі, коли на ринку діють і конкурують між собою тільки дві фірми. Є ще і така форма недосконалої конкуренції, як олігопсонія. Це такий тип ринкової структури, за якої функціонує невелика кількість покупців певного товару.

Підприємства-олігополісти володіють здатністю реалізовувати свій надприбуток на основі розуміння своєї взаємообумовленості та передбачення реакцій конкурентів у процесі прийняття рішень про обсяги виробництва або про рівень цін на свою продукцію. Вони готові іти або за олігополістом — «лідером в цінах», або приєднатися до загального курсу на ринку і узгоджувати свою поведінку з іншими підприємствами. Усвідомлення залежності поведінки кожного підприємства-олігополіста від реакції конкурентів називають «олігополістичною розумністю».

Олігополія — провідна ринкова структура сучасної економіки, на частку якої у розвинених країнах припадає більша частина виробленої продукції. У світовій економічній літературі стверджується, що в сучасних олігополіях основною силою, яка змушує продавців прислуховуватися до вимог покупців і не підвищувати надмірно ціни порівняно з рівнем затрат, є не конкуренція між ними, а певна протидія з боку сильних покупців-олігополістів.

 

Для визначення ступенів конкурентності та монопольної влади на ринку досконалої та недосконалої конкуренції економічна теорія і практика використовує низку показників. Найбільш відомими з них є коефіцієнт Лернера ( L ) ,  індекс Херфіндаля —Хіршмана ( Н Н І ) ,  коефіцієнт ринкової концентрації ( CR ).

Коефіцієнт Лернера (Lerner Index) дає змогу визначити ступінь конкурентності ринку та монопольної влади на ньому окремого суб’єкта господарювання за формулою

L=(Pm − MC) / Pm = -1/ED

де  L  —  коефіцієнт  монопольної  влади  за  Лернером;  Рт   —  монопольна  ціна;  МС  —

граничні витрати; ЕD  — цінова еластичність попиту. Коефіцієнт Лернера набуває значення від 0

(на  ринку  досконалої  конкуренції)  до  1  (для  чистої  монополії  з  нульовими  граничними

витратами). Величина коефіцієнта Лернера є прямо пропорційна монопольній владі та обернено пропорційна конкуренції. Перевагою цього показника є те, що він безпосередньо відображає відхилення ціни від граничних витрат, пов’язаних з неефективним розміщенням ресурсів в умовах монополії.

Важливим показником концентрації галузевого обсягу продаж є індекс Херфіндаля — Хіршмана (Herfindale — Hirshтап Index — Н Н І ) , який розраховується як сума квадратів часток суб’єктів господарювання за формулою

2222

Н Н І = ∑PJ  =P1  +P2  ...+ Pn

де  Pj2   —  піднесені  до  квадрата  частки  j-го  суб’єкта  господарювання  на  ринку;  п  — кількість суб’єктів господарювання на ринку. Індекс Херфіндаля — Хіршмана — є найбільш узагальнюючим показником стану ринку, який враховує як кількість підприємств, так і нестабільність їх становища на ринку.

Одиниці виміру індексу Херфіндаля — Хіршмана: у відсотках від 0 до 10 000, у частках від

0 до 1. Якщо показник ННІ набуває значення 10 000, це означає існування абсолютної монополії. Якщо показник ННІ набуває значення 0, то це означає повну деконцентрацію ринку.

Досить наочним показником є коефіцієнт (індекс) ринкової концентрації (market concentration ratio):

CR=∑PJ

де Pj  — частка j-го суб’єкта господарювання на ринку, %; п — кількість суб’єктів господарювання, частки яких взято до розрахунків коефіцієнта ринкової концентрації. Коефіцієнт ринкової  концентрації  є  сумою  певної  кількості  найбільших  часток  продажу  економічними

суб’єктами  певного  товарного  ринку.