Представництво у цивільному процесі України

Законом передбачена така форма передачі повноважень, як договір доручення. Договір доручення відрізняється від довіреності тим, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (доручителя) певні юридичні дії. Тому в цьому випадку правовідносини не слід ототожнювати з довірчими, а слід визнати як договірні. Чинне цивільне законодавство передбачає на підставі договору доручення видавати довіреність на вчинення юридичних дій. Такий „дубляж” документів суперечить не лише логіці, а й змісту правовідносин, які зумовлюються цими документами. Відповідно до вимог законодавства оформлений договір доручення з достатньою юридичною силою свідчить третім особам про передачу доручителем повноважень повіреному (як і довіреність). Отже, для цих правовідносин характерним є відповідні зобов'язання сторін, а також зобов'язання, що випливають із зміст укладеної між ними угоди. В тексті договору можуть також зазначатися строки для виконання зобов'язань та наслідки їх невиконання. У зв'язку з цим є можливість говорити про більшу правову урегульованість договірних правовідносин у порівнянні з довірчими та можливість конкретизувати правовідносини.

 

 

У теорії іноді виділяють статутне представництво, але повноваження одного із засновників товариства обумовлюються договором між всіма засновниками. Так само можна трансформувати і призначення на посаду, оскільки особі пропонується відповідна посада, а остання погоджується її зайняти і виконувати встановлені для неї обов'язки. Тому в основі і цього виду представництва є договір.

Розглядаючи положення ч. 3 ст. 38 ЦПК, слід зазначити, що законодавець зробив у ній акцент на представництві саме юридичних осіб. Тобто він зазначає, що інтереси юридичних осіб представляють їхні органи. Останні повинні діяти у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням. Щодо альтернативного варіанта, коли замість органів юридичних осіб можуть діяти їхні представники, то таке застереження стосується колективних органів, які наділяються повноваженнями вирішувати найважливіші питання. Наприклад, участь ради директорів акціонерного товариства у процесі розгляду справи недоцільна, оскільки цей колективний орган далеко не завжди складається з юристів, а повноваження на участь у справі раціонально кореспондувати юристу. Тому, як правило, представництво інтересів юридичної особи здійснюватиме директор, але його повноваження на ведення справи мають перевірятися згідно зі статутом та наказом чи контрактом про призначення на цю посаду.

В науці виділяється також представництво, що ґрунтується на членстві в громадських організаціях, яке ще має назву „суспільне представництво”. Під громадським представництвом розуміється представництво, яке здійснюється уповноваженими особами громадських організацій у справах членів цих організацій, також інших громадян, права та інтерес яких захищають ці організації. Такими є громадські організації, якими відповідно до Закону від 16 червня 1992 р. „Про об'єднання громадян” будуть об'єднання громадян, створені для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Ними є масові рухи, жіночі, ветеранські організації, організації інвалідів, молодіжні і дитячі організації, наукові, технічні, культурно-освітні, культурно-спортивні та інші добровільні товариства, творчі спілки, фонди, асоціації та інші Закон України «Про об'єднання гро-мадян» [8]. Правову допомогу раціоналізаторам і винахідникам подають Товариство раціоналізаторів та винахідників України, його обласні, міські, районні ради. В необхідних випадках відповідна рада виділяє своїх представників для кваліфікованого ведення в суді справи по захисту авторських прав винахідників та раціоналізаторів незалежно від членства їх у цій громадській організації. Підставою виникнення представництва є факт вступу громадської організації, яка згідно із законом та відповідно до свого статуту зобов'язана надавати юридичну допомогу своїм члена. Членство в громадській організації само по собі не є підставою для виникнення процесуального представництва. Для цього додатково необхідне волевиявлення особи, яка потребує представництва. За відсутності на це згоди уповноважений громадської організації не може бути допущений судом до здійснення функції процесуального представника.

У справах, що виникають з авторських, суміжних, інших прав інтелектуальної власності, процесуальне представництво можуть здійснювати на договірних засадах уповноважені державного підприємства Українського агентства з авторських і суміжних прав (УААСП), яке перебуває у сфері управління Державного департаменту інтелектуальної власності, створеного в системі Міністерства освіти науки, молоді та спорту України за постановою Кабінету Міністрів України № 601 від 4 квітня 2000 р.

Професійні спілки мають право представляти і захищати інтереси працівників у сфері виробництва, побуту і культури (ст. 246 КЗпП). Раніше це право профспілок було конкретизовано в цивільному судочинстві, п. 2 ст. 112 ЦПК України, який дія до 2004 року встановлював, що уповноважені професійних спілок можуть здійснювати процесуальне представництво в усіх справах робітників, службовців, членів колективних сільськогосподарських підприємств, а також інших осіб, захист прав та інтересів яких здійснюється профспілками. На даний час право закріплене у ч. 4 ст. 19 ЗУ „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” відповідно до якої профспілки, їх об'єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ.