Проблема використання отрутохімікатів та мінеральних добрив у господарстві

 

Вступ

Основна частина

І. Вміст поживних речовин у грунтах

ІІ. Обгрунтування екологічно безпечних норм добрив і термінів їх внесення

ІІІ. Проблеми використання пестицидів

Список використаних джерел

 

Живлення – це основа життя будь-якого живого організму, у тому числі і рослин. Поза живленням не можна зрозуміти сутність процесів росту і розвитку.

З погляду практичного рослинництва найважливішим засобом поліпшення живлення сільськогосподарських культур є насамперед застосування органічних і мінеральних добрив. Ріст рослинної продукції визначається безліччю факторів, серед яких ведуча роль усе-таки належить добривам і особливо мінеральним, виробництво яких нарощує високі темпи.

Ґрунт є основним джерелом забезпечення сільськогосподарських культур поживними речовинами. Однак у сучасних умовах безупинної інтенсифікації сільськогосподарського виробництва для щорічного вирощування високих врожаїв із продукцією гарної якості досить часто виявляється недостатнім та кількість речовин, що надходить у рослини з органічної речовини і важкорозчинних мінеральних сполук ґрунту в результаті діяльності мікроорганізмів і кореневої системи рослин. Особливо це відноситься до Нечорноземної зони, де дерново-підзолисті ґрунти з низьким рівнем окультуреності займають близько 51% площі. Для ґрунтів цієї зони характерно, як правило, тимчасове чи тривале надлишкове зволоження. Переважними несприятливими ознаками дерново-підзолистих ґрунтів є погані фізично властивості, підвищена кислотність (рН у КСl менше 5) і низький вміст органічної речовини – від 1 до 2, 5%. Для них характерна також слабка забезпеченість елементами мінерального живлення для рослин – азоти, фосфору і калію, багатьох мікроелементів; нерідко (у різновидах легкого механічного складу) невеликий вміст також магнію і кальцію.

Ґрунти Нечорноземної зони, особливо підзолисті, мають потребу у вапнуванні і систематичному внесенні мінеральних добрив.

Крім того, важливим є питання підвищення продуктивності ріллі за рахунок підвищення врожайності, що можливо при використанні отрутохімікатів та інших речовин. Проте такі заходи мають бути чітко обгрунтованими, так як навіть внесення надмірної кількості добрив, а не тільки застосування хімікатів, може спричинити погіршення екологічного стану грунту і екосистем, до яких він входить.

 

 

 

Запаси поживних речовин у ґрунтах у багато разів перевищують потребу в них рослин. Однак велика частина з них представлена недоступними для рослин сполуками. Валовий вміст поживних речовин в орному шарі різних ґрунтів неоднаково.

Вміст азоту (N) коливається від 0, 07% до 0, 5%. Ґрунтовий азот знаходиться в основному в недоступній для рослин органічній формі. На долю мінерального азоту приходиться тільки 1-2% його загальної кількості. Під впливом мікробіологічних процесів органічні форми азоту переводяться в доступні для рослин мінеральні форми.

Вміст фосфору (Р2О5) у багатьох ґрунтах складає 0, 03-0, 25%. Біля половини його знаходиться в мінеральній формі, а половина – у формі органічних сполук. У слабоокультурених торф'яних ґрунтах на фосфор в органічній формі приходиться до 70%. Деяка кількість його міститься в поглиненому ґрунтовими колоїдами стані. Значна частина мінеральних форм фосфору в кислих підзолистих ґрунтах і червоноземах знаходиться у важкодоступних для рослин фосфатах заліза й алюмінію. У нейтральних ґрунтах, наприклад у чорноземах, мінеральний фосфор представлений більш доступними для рослин фосфатами кальцію і магнію.

На частку калію (К2О) у ґрунті приходиться 0, 6-3% маси самого ґрунту. Більше калію міститься в глинистих і суглинистих ґрунтах, а в ґрунтах легкого механічного складу (піщаних і супіщаних) його значно менше. Кількість обмінного калію в орному шарі складає, кг/га: у підзолистих ґрунтах – 150-300, чорноземах – 400-900, сіроземах – 600-1500. На відміну від азоту і фосфору калій не утворить у рослинах міцні органічні комплекси. Тому кількість його в органічній речовині ґрунту незначна.

Кальцію (СаО) у ґрунтах близько 0, 2-2% і більше від їх маси. Він представлений силікатами, карбонатами, гіпсом, фосфатами й іншими з'єднаннями. Частина кальцію знаходиться в поглиненому стані. Найбільш багаті обмінним кальцієм чорноземи (близько 40 м-екв). Найменша кількість його зустрічається в підзолистих ґрунтах (5-8 м-екв), що зв'язано з їхньою кислотністю. Вапнуванням не тільки змінюється реакція ґрунту, але і поліпшується живлення рослин кальцієм.

Вміст магнію (Mg) складає 0, 4-4% і більш від маси ґрунту і залежить від складу материнської породи. У ґрунтах, що утворилися на суглинках і глинах, більше магнію, чим у ґрунтах, що виникли на пісках. Близько 90-95% магнію в ґрунті входить до складу різних мінералів, головним чином силікатів і алюмосилікатів, що важко розчиняються у воді, що тому міститься в них магній не може бути безпосередньо використаний рослинами. Близько 5-10% магнію знаходиться в поглиненому (обмінному) стані. Як і обмінний калій, магній відіграє найважливішу роль у харчуванні рослин, поповнюючи кількість магнію в ґрунтовому розчині в міру споживання його рослинами. Незначна частина магнію в ґрунті зустрічається у формі органічних речовин, після розкладання яких він стає доступним для рослин. Найбільш багаті магнієм чорноземи, каштанові ґрунти і сіроземи. Менше магнію в піщаних, супіщаних і деяких торф'яних ґрунтах.

Вміст сірки (SO3) коливається від 0, 1 до 0, 5% маси ґрунту. Сірка в ґрунті представлений органічними сполуками (80-90%), де вона знаходиться у відновленій формі, і мінеральними з'єднаннями з кальцієм, залізом, калієм, натрієм (10-20), що є джерелом живлення рослин. Процес