Проблема використання отрутохімікатів та мінеральних добрив у господарстві

Вміст заліза (Fe2O3) у ґрунтах коливається від 1-11%. У легенях під механічному складу ґрунтах його менше, ніж у важких. Залізо в ґрунті знаходиться у формі фероалюмосилікатів, окису і закису заліза і їхніх гідратів. Недостача заліза для рослин найчастіше виявляється на карбонатних чи сильновапнованих ґрунтах, де воно знаходиться у важкодоступному стані.

 

 

До однієї із основних складових екологічної технології на зрошуваних землях відноситься створення оптимальної родючості шляхом внесення мінеральних добрив і мікроелементів. Система застосування добрив розробляється окремо для кожної сівозміни. При цьому враховується тип і вид сівозміни, чергування культур в ній та планування врожаю.

Головна роль у підвищенні врожаю і покращенні його якості належить азотним добривам. Вони забезпечують збільшення врожайності від 30... 40 до 100... 110% майже всіх культур і на всіх ґрунтах зони зрошення. Ефективність фосфорних добрив менша, ніж азотних: при низькому рівні фосфатів (менше 13... 15 мг на 1 кг ґрунту) збільшення врожайності сягає 12... 38% при середньому (31... 45 мг) – 6... 12% і високому (> 60 мг) частіше збільшується тільки якість продукції. При систематичному великому виносі обмінного калію високими врожаями культур при зрошенні калійні добрива стають ефективними, особливо на фоні високих доз азотно-фосфорних добрив. При значному рівні вмісту в рослинах елементів живлення (азоту, фосфору і калію) для отримання високих і якісно повноцінних врожаїв бажано внесення мікроелементів (Zn, Cu, Co, Mo). Нестача мікроелементів може на 10.... 12% понизити ефективність доз азотних, фосфорних, і калійних туків.

При одному і тому самому складі та черговості культур в сівозміні система добрив буде змінюватись в залежності від наміченої врожайності і родючості ґрунту. Цей рівень характеризується механічним складом ґрунту, ступінню його окультурення, агрохімічними і фізичними властивостями. Легкі за механічним складу ґрунти мають менше поживних речовин, в порівнянні з важкими. Вони слабо поглинають поживні речовини, що легко вимиваються. Тому на таких ґрунтах добрива потрібно вносити частіше і відносно невеликими дозами. Легкі ґрунти потребують більше органіки. На важких грунтах добрива можна вносити більш високими дозами не дуже турбуючись про вимивання поживних речовин.

Необхідність у внесенні незамінних для рослин мікроелементів (цинк, мідь, кобальт і молібден) виникає насамперед на дуже кислих ґрунтах (з рН<5), лужних (рН>7, 5) або на ґрунтах, що піддаються ерозії. На кислих ґрунтах понижене споживання молібдену, на лужних – цинку, міді, кобальту (внаслідок їх закріплення в грунтово-вбирному комплексі), в перегнійних і торфяних не вистачає міді і цинку, піщані ґрунти вирізняються відсутністю цинку.

Нестачі макро- і мікроелементів зазвичай виявляють шляхом аналізу вмісту макро- і мікроелементів з зеленій масі, ґрунті і рослинах. Результатами рослинної діагностики користуються при вирішенні питань про необхідність підживлення мінеральними добривами і мікроелементами. Дозу добрив (Д) визначають по формулі:

Д=Н. Сопт/Сфакт,

де: Н – середня доза добрив, кг/га; Сопт – оптимальний вміст елементу (в% – при валових аналізах, в балах і мг/кг сирої речовини- при тканинній діагностиці) ; Сфакт – фактичний вміст певного елемента в рослинах.

Використовуючи агрономічні критерії, в багатьох країнах складаються агрохімічні карти з позначенням полів з недостатнім запасом одного, або більше поживних елементів. Ці картограми дозволяють виявити строкатість у вмісті рухомих поживних елементів в ґрунтах різних полів господарства і в залежності від цього правильно розподіляти по полях фосфорні, калійні добрива тощо та розраховувати їх дози. Як правило застосовують два основних методи встановлення доз за допомогою картограм: перший – оснований на результатах польових дослідів з поправками в залежності від вмісту поживних речовин в ґрунті; другий – розрахунковий і базується він на кількості поживних речовин, що виносяться рослинами із ґрунту для створення певного врожаю з врахуванням коефіцієнтів використання поживних речовин, які містяться в ґрунті і добривах.

В таблиці 1 наведені рекомендовані дози азотно-фосфорних добрив під основні культури.

 

Таблиця 1. Рекомендовані дози добрив під основні с/г культури

 

На зрошуваних землях може бути отриманий високий ефект від добрив. При цьому застосування добрив і поливів завжди повинні бути взаємопов'язаними заходами і строго обґрунтованими стосовно до різних ґрунтів. Як правило, критичні періоди у сільськогосподарських культур і періоди найбільшої потреби у волозі та підживленні приходяться на фази формування генеративних і репродуктивних органів. Вони наступають в такі фази: озима і ярова пшениця, ячмінь, овес – трубкування – колосіння; кукурудза – цвітіння – молочна спілість; бобові, гречка – цвітіння; соняшник – утворення кошика – цвітіння; картопля – цвітіння – формування бульб. Оптимальні періоди для внесення мікроелементів, що співпадають з періодами найбільшої потреби у волозі, для культур зерно-кормової сівозміни наведені в таблиці 2.

 

Таблиця 2. Рекомендовані терміни внесення мікроелементів

 

Крім правильно спланованих термінів внесення добрив для сільськогосподарських культур дуже важливим є і спосіб