+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Стаття
К-сть сторінок:
12
Мова:
Українська
значення при доместикації й істотно відрізняється від макроеволюції, що відбувається на рівні надвидів.
О. С. Серебровський першочерговим завданням на шляху розв’язання проблеми збереження сільськогосподарських тварин вважав встановлення їхнього географічного поширення і, за можливості, частоти алелей, що визначають основні ознаки та властивості у межах всього чи частини ареалу досліджуваного виду. О. С. Серебровський – фундатор нового наукового напряму – геногеографії, практичне значення якої полягає у встановленні генофондів сільськогосподарських тварин і культурних рослин, як однієї із основ породного районування та селекції. Учений вперше ввів до наукового обігу термін «генофонд», підняв питання щодо організації господарств зі збереження сільськогосподарських тварин.
Методологічну основу проблеми збереження біорізноманіття складає вчення М. І. Вавилова про центри походження культурних рослин і свійських тварин, що сприяє раціональному використанню та збереженню світових генетичних ресурсів. Суттєвим науковим здобутком М. І. Вавилова є експериментальне вивчення етапів еволюційного розвитку, головне завдання якого він вбачав у встановленні закономірностей складного ходу еволюційного процесу. В основу обґрунтованого ним закону гомологічних рядів покладено паралелізм генотипної мінливості в особин з подібним набором генів. Як теоретична основа порівняльної генетики, закон пояснює поліморфність видів та їх цілісність, всупереч існуванню в його межах морфологічно відмінних форм. Закон гомологічних рядів відображає загальну закономірність мутаційного процесу та формотворення організмів, є біологічною основою методів цілеспрямованого отримання бажаних спадкових змін та подальшого вдосконалення порід [3; 4, с. 7-10].
Значний внесок у розробку проблеми еволюції походження порід також здійснено основоположником нової галузі знань – краніології Ю. Ф. Лискуном. Вивчення краніологічних типів худоби дало змогу визначити дев’ять центрів походження порід, серед яких шість європейських і три азіатських, встановити споріднені зв’язки між ними. З іменем ученого також пов’язане обстеження породних ресурсів і визначення методів їхнього раціонального використання [7, с. 315-320]. М. М. Колесником відтворено карту світових центрів походження, еволюції й еколого-географічної диференціації свійських тварин.
У розвиток еволюційної теорії суттєвий внесок зробив С. С. Четвериков, встановивши: 1) мутаційний процес у природних популяціях відбувається постійно; 2) більшість мутацій знижують життєздатність тварин; 3) за умов вільного схрещування вид зберігає співвідношення частоти генів; 4) кожна рецесивна мутація «поглинається видом» у гетерозиготному стані і при відсутності добору може зберігатися необмежено довго; 5) численний вид розпадається на ряд невеликих, ізольованих колоній; 6) ізоляція поряд зі спадковою мінливістю є основним фактором внутрішньовидової та міжвидової диференціації; 7) найбільш поширеною є просторова ізоляція; 8) пристосувальна еволюція без ізоляції веде до трансформації виду; 9) панміксія приводить до зростання поліморфізму виду тощо [12, с. 150-155].
До розвитку еволюційної теорії доклав зусиль І. І. Шмальгаузен. У кінці 30-х років обґрунтував теорію стабілізуючого добору, яка пояснює існування стабільності видів, роль мутацій як елементарних основ еволюції. Обґрунтував значення модифікацій для еволюційного процесу і здійснив інтерпретацію процесу еволюції як саморушійної, авторегульованої системи, при цьому роль основного рушія відіграє природний добір. Долучаючи матеріали генетики, зоогеографії, екології та експериментальної ембріології, вчений довів: 1) еволюція ґрунтується на складних комбінаціях незначних мутацій, які визначають сприятливі для організму зміни; 2) як спадкові, так і не спадкові зміни забезпечуються одним і тим самим механізмом формотворних реакцій, що виникають у результаті тривалого історичного розвитку. У нових стабільних умовах середовища адаптивні модифікації викликають перебудову генотипу, яка включає втрату реакцій, що за даних умов уже не відіграють свою попередню роль, і стабілізацію нових [13, с. 340-345].
До вивчення проблеми походження, еволюції та збереження порід сільськогосподарських тварин значний внесок здійснив О. О. Браунер. У кінці 20-х років ХХ ст. на основі методів остеології та остометрії здійснив класифікацію умов породотворного процесу та сформулював основи зоологічної зоотехнії. Запропонована ним класифікація великої рогатої худоби представляє собою фундаментальне узагальнення історичного зв’язку систематичних і географічних видів і порід. Учений обґрунтував важливе значення культурно-господарських факторів еволюції сільськогосподарських тварин, що й нині є досить цінним матеріалом для вивчення [2, с. 5-15].
Наукові розробки ряду вітчизняних учених ґрунтуються на проблемі збереження генофонду порід як результату дії антропологічного фактору. Методологічну основу цього підходу складає вчення В. І. Вернадського про біосферу, новизна якого полягає у кардинально новому її тлумаченні та закономірностях становлення ноосфери. У центрі ноосферної концепції – людина не лише, як закономірна ланка еволюційно спрямованої цефалізації і вдосконалення вищої нервової діяльності, а, першочергово, як розумна й енергетична сила з творчими можливостями свідомого організатора біосферного процесу, здатна прийняти на себе функцію управління екологічною сферою планети. Вчення В. І. Вернадського про біосферу і його перехід в ноосферу є теоретичною основою охорони довкілля, збереження генофонду порід як важливих складових біосфери [5, с. 25-30].
Не менш значним науковим доробком ученого є обґрунтований ним закон про симетрію. Його застосування у селекційному процесі дає змогу по новому вивчати традиційні зоотехнічні методи і прийоми: визначати стан породної популяції і добирати ознаки для такої оцінки; порівнювати різні варіанти схрещування зарубіжних та вітчизняних порід і визначати оптимальні поєднання; добирати тварин бажаного типу для кожної