+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Стаття
К-сть сторінок:
12
Мова:
Українська
породи тощо. Без врахування симетрії показників не можливо оцінити загальну міцність конституції організму тварини, норму її реакції і взаємовідношення «генотип – середовище» та ін.
Для 30-70-х років ХХ ст. у вітчизняній зоотехнії було характерним становлення наукових пошуків, що ґрунтуються на врахуванні генотипових і паратипових чинників розведення сільськогосподарських тварин. Так, принциповий стратегічний підхід М. Ф. Іванова до місцевої худоби полягав не лише в її вдосконаленні на основі поліпшених методів годівлі та утримання, акліматизації кращих зарубіжних порід, а й у її реконструкції через складне відтворне схрещування з більш продуктивними породами зарубіжної селекції, міжвидової та міжродової гібридизації, акліматизації й одомашнення ще неосвоєних диких видів тварин. Ученим запропоновано класифікацію типів конституції, доповнену міцним типом, який є бажаним при розведенні тварин, особливо тих, що залишають на плем’я.
М. Д. Потьомкін в основу збереження порід великої рогатої худоби покладав добір тварин з міцною конституцією, ґрунтуючись на співвідносності розвитку і біологічному взаємозв’язку форми та функції. Намітив програму вдосконалення та збереження цінних властивостей симентальської породи. Серед низки намічених заходів вважав першочерговими: систематичне
обстеження та експертизу, апробацію ліній, ведення племінних книг, регулярне проведення виставок, розробку інструкцій з оцінки тварин за спеціальною шкалою для одночасного користування у племінних господарствах і при експертизі на виставках, складання перспективних планів селекційно-племінної роботи тощо [10, с. 192-194].
Збереженню та вдосконаленню симентальської худоби значної уваги також надавав М. А. Кравченко. Найбільшу її перевагу вбачав в
універсальності, поєднанні таких характеристик, як високі надої і жирномолочність, відмінні енергія росту та якість м’яса. На думку вченого, вирішальну роль у цьому відіграло походження сименталів від сірої української худоби, частка спадковості якої залишилася в новій породі і була з успіхом нею асимільована. Разом з іншими вітчизняними вченими він відхиляв намагання дискредитувати породу і добивався визнання її основною вітчизняною породою молочно-м’ясного напряму продуктивності. Вивчивши досконало симентальську породу, періодично проводив комісійну експертизу статусу її основних «гнізд», розробляв методи її подальшого вдосконалення [11, с. 1520].
Заслуговує на увагу запропонований Ф. Ф. Ейснером та іншими вченими метод збереження і збільшення мінливості в закритому заводському стаді сірої української породи, що ґрунтується на імуногенетичних дослідженнях. Застосовуючи помірний, а в деяких випадках і тісний інбридинг на цінних у племінному відношенні тварин, створюють споріднені групи. Сутність методу полягає у диференціюванні стада на групи спільного походження та внутрішньолінійному підборі у двох-трьох поколіннях. На другому етапі здійснюють кросування споріднених груп [14, с. 73-75].
У становлення культурологічного підходу визначальний внесок зробив
І. В. Гузєв. Саме він сформульовано постулат: «Зберігати всю селекційну спадщину, що дійшла до наших днів: і локальні, і новостворені комерційні породи, і резервний чистопородний генофонд вітчизняних мікропопуляцій кращих світових генетичних ресурсів, необхідний для наступного використання в породотворному процесі та різних системах схрещування». Учений розглядав аборигенні породи як носії унікальних генів і генних комплексів, відновити які неможливо, тому їх слід зберігати як цінну культурну, інтелектуальну та генетичну спадщину всього людства [1, с. 177-179].
У другій половині ХХ ст. у зарубіжній і вітчизняній зоотехнії отримав поширення екологічний підхід до збереження біорізноманіття. Його фундатором є відомий американський учений Е. Одум. У своїй монографії «Экология» (1968) обґрунтував, що біологічне різноманіття у цілому й окремі його компоненти тісно пов’язані з організацією екосистем, перевага різноманітних генотипів полягає в підвищенні їхньої стабільності. Тому чим різноманітніший генофонд, тим вищий потенціал адаптаційної здатності [9].
У подальшому екологічний і синергетичний підходи отримали розвиток у наукових працях М. В. Зубця та інших вітчизняних учених, які наголошували, що «в основе необходимости сохранения пород и интенсификации племенной работы с ними лежит один из законов экологии – закон неравномерности развития биосистем, который является следствием более общего закона: любая биотическая система, используя и видоизменяя условия жизни, представляет угрозу для менее организованных биосистем. По отношению к разным породам его действие обусловлено разным интеллектуальным и материальным вкладом человека в улучшение пород, разной историко-эволюционной давностью их формирования в разных социально-экономических и почвенно-климатических условиях. С точки зрения организации породообразовательного процесса и структуризации породного состава это предусматривает разный вклад в их совершенствование» [6, с. 17].
Академік М. В. Зубець також зробив визначальний внесок у становлення організаційних основ збереження племінних ресурсів сільськогосподарських тварин. Ініціював розробку концепції створення й розміщення генофондових об’єктів, визначив їхнє призначення у системі племінної справи. Обґрунтував значення генофондових банків як основної ланки збереження
сільськогосподарських тварин. У подальшому на базі Інституту розведення і генетики тварин було створено банк генетичних ресурсів, якому надано статус національного надбання. Вченими інституту визначено спектр усіх
генофондових об’єктів, призначених для зберігання, а також оптимальні розміри депонування. Розроблено вимоги до генетичного матеріалу для кожного генофондового об’єкту різних видів сільськогосподарських тварин, а також нормативи основних параметрів генофондових мікропопуляцій для окремих видів.
В основу виконання науково-технічної програми «Збереження тварин», покладав розробку методології комплексної оцінки, раціонального використання й довготривалого зберігання племінних ресурсів; запровадження методів генетико-популяційного моніторингу в генофондових стадах і системи регуляції й оптимізації чисельності генофондових популяцій на основі поєднання біотехнологічних та генетико-селекційних технологій
кріоконсервування сперми, ембріонів, ооцитів, первинних зародкових клітин і ДНК, спрямованого добору, підбору та створення віртуальних
кріоконсервованих генофондових стад [8, с. 20-22].
Таким чином, проблема збереження генофонду сільськогосподарських тварин загострилася в другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. Вітчизняними вченими запропоновано еволюційний, антропологічний, екологічний, синергетичний, культурологічний підходи, а також селекційні, генетичні і біотехнологічні методи стабілізації чисельності аборигенних та локальних порід сільськогосподарських тварин. У їх становлення визначальний внесок зробили Ю. А. Філіпченко, О. С. Серебровський, М. І. Вавилов, Ю. Ф. Лискун, М. М. Колесник, І. І. Шмальгаузен, М. Ф. Іванов, Ф. Ф. Ейснер, М. А. Кравченко, М. В. Зубець, В. П. Буркат, Ю. Д. Рубан, І. В. Гузєв та ін. Їх наукова спадщина є теоретичною і методологічною основою сучасної стратегії збереження генофонду сільськогосподарських тварин, яку слід розглядати у межах збереження всього біологічного різноманіття, що передбачає використання як загальнобіологічних, так і специфічних методологічних підходів (селекційних, генетичних, біотехнологічних), відпрацьованих практикою ведення тваринництва.
Список використаної літератури:
Бородай І. Теоретико-методологічні засади збереження генофонду порід: іст. аспект / І. Бородай // Історія укр. науки на межі тисячоліть: зб. наук. пр. / ДНУ, ДНСГБ УААН. – К., 2010. – Вип. 50. – С. 20-30.
Браунер А. А. Породы сельскохозяйственных животных / А. А. Браунер. – Одесса, 1922. – Т. 1: Рогатый скот. – 143 с.
Вавилов Н. И. Закон гомологических рядов в наследственной изменчивости / Н. И. Вавилов. – Л. : Наука, 1987. – 256 с.
Вавилов Н. И. Роль советской науки в изучении проблемы происхождения домашних животных / Н. И. Вавилов // Проблема происхождения домашних животных. – Л. : изд-во АН СССР, 1933. – Вып. 1. – С. 5-12.
Вернадский В. И. Биосфера и ноосфера / В. И. Вернадский. – М., 1989. – 261 с.
Зубец М. В. Теоретические аспекты основных направлений становления и сохранения молочных пород крупного рогатого скота / М. В. Зубець, И. З. Сирацкий, Я. Н. Данилкив // Новое в породообразовательном процессе. – К., 1993. – С. 17-18.
Лискун Е. Ф. Избранные труды / Е. Ф. Лискун; под ред. Е. А. Арзуманяна. – М. : Сельхозгиз, 1961. – 536 с.
Методологічні аспекти збереження генофонду сільськогосподарських тварин / М. В. Зубець, В. П. Буркат, Ю. Ф. Мельник та ін. ; наук. ред. І. В. Гузєв. – К. : Аграр. наука, 2007. – 106 с.
Одум Е. Экология / Е. Одум; пер. с англ. и предисл. В. В. Алпатова. – М. : Просвещение, 1968. – 168 с.
Потемкин Н. Д. Симментальская порода крупного рогатого скота и ее дальнейшее улучшение / Н. Д. Потемкин // Избранные сочинения. – М. : Колос, 1971. – С. 192-194.
Происхождение симментализированного скота в Украинской ССР / М. А. Кравченко, И. А. Даниленко, И. А. Зозуля, И. М. Клочко // Гос. плем. книга крупного рогатого скота симментальской породы. – К. :
Держсільгоспвидав, 1961. – Т. 10. – С. 3-25.
Четвериков С. С. О некоторых моментах эволюционного процесса с точки зрения современной генетики / С. С. Четвериков // Классики советской генетики (1920-1940). – Л. : Наука, 1968. – С. 133-170.
Шмальгаузен И. И. Пути и закономерности эволюционного процесса: избр. тр. / И. И. Шмальгаузен. – М., 1983. – 360 с.
Эйснер Ф. Ф. Система подбора при сохранении серого украинского скота / Ф. Ф. Эйснер, Б. Е. Подоба, О. П. Дасюк // Генетическая теория отбора, подбора, методов разведения животных. – Новосибирск: Наука, 1976. – С. 6975.