Проблеми адаптації і дезадаптації старшокласників до навчального процесу та феномен стресу

Психологічна діагностика дозволяє виявити можливості розвитку та особливості організації майбутньої індивідуальної навчальної роботи, щоб кожний випускник розвивався в оптимальному для себе режимі з урахуванням особливостей інтелектуальної, особистісної сфери, вільного професійного вибору та стану здоров'я [14, 2-6].

Як правило, ця комплексна інформація про випускників шкіл та гімназій залишається незапитаною вищими навчальними закладами. Але зараз уже існує необхідність такої інформації для прогнозу успішності та індивідуальних проблем учіння, а також для впровадження особистісно-орієнтованого підходу до студента, який враховує його внутрішній світ, самобутність, прагнення до самореалізації в діяльності.

Саморозвиток як психологічний чинник успішної адаптації першокурсників до умов навчання у вищому освітньому закладі.

Вступ до вузу є подією, яка може різко змінити обставини життя особистості й викликати дезадаптацію.

Життєдіяльність студента є радикально відмінною від учнівської; іншою є як соціальна, так і міжособистісна ситуація; його соціальна позиція і роль вимагає збільшення дій щодо самоконтролю і більшої самовіддачі.

Важливим психологічним чинником успішної адаптації студента до обставин навчання у вищому закладі освіти є саморозвиток. Він відбувається через вибір самоусвідомленим «Я» студента нових смислів і породженням на їх основі наднормативних і надситуативних діяльностей [31, 258-272; 41, 116-119].

В різних психологічних теоріях автори по-різному розглядають граничні смисли саморозвитку. Так, А. Адлер вбачав мету саморозвитку в самоствердженні особистості, для Ш. Бюллер саморозвиток – це гармонізація особистості, узгодженість її внутрішнього світу. К. Роджерс вбачав саморозвиток в русі до повного знання себе і свого внутрішнього досвіду. В. Франкл стверджує, що саморозвиток – це реалізація життєвих смислів та сенсу життя.

Особистість по-різному ставиться до проблеми керуванням саморозвитком: від наполягання на власній непричетності щодо подій власного життя до прийняття повної відповідальності за мету свого розвитку. На думку М. Й. Боришевського, психологічні механізми саморозвитку найтісніше пов‘язані із самосвідомістю особистості. Ця думка перегукується з поглядами С. Д. Максименка, який розглядає самосвідомість як важливий чинник у формуванні особистості, що проходить шляхом самоспостереження, самооцінки та самоаналізу [25, 216-223].

В нашому дослідженні саморозвиток розглядається як процес, що включає в себе усвідомлення та прийняття власного досвіду та власної особистості.

До вищого навчального закладу старшокласник приходить з уже сформованою ієрархією смислів, яка, потрапляючи в нові обставини, має дорозвинутися або ж змінитися. Перші реакції адаптації чи дезадаптації частіше проявляються в емоційній сфері. Відомо, що наші переживання відбуваються мимоволі. Щодо студента, то вони відображають його ставлення до життєвих обставин, віддзеркалюють його змогу задовольнити свої мотиви і потреби.

Особистість студента, яка розвивається у напрямку до зрілості, ще досить пластична. Переоцінка цінностей, знаходження нової ціннісної смислової сутності свого життя ще відбувається відносно легко. Зробити хоча б часткову перебудову своєї особистості в більш зрілому віці буде важче і вимагатиме більших витрат і обмежень. Однією з важливих проблем саморозвитку особистості, вирішення якої досить часто припадає саме на студентські роки, є проблема вибору ставлення до будь-яких зовнішніх обставин, насамперед таких, що обмежують та регламентують. Першокурсник має визначитися, що для нього є смислами, а що – перешкодами та обмеженнями [31, 240].

Таким чином, для адекватної адаптації до студентського життя старшокласнику необхідно розширити свою самосвідомість, бути здатним до самостійного переборення невпевненостей, страхів і тривог, вміти усвідомлено вибирати значення, цінності, смисли [31, 242; 13, 34-42; 38, 46-57].

Одним з рівнів розвитку самосвідомості особистості є самоконтроль, який передбачає усвідомлене, вольове управління своїм психічним життям та поведінкою відповідно до Я-характеристик, ментальності, ціннісно-смислової, потребово-мотиваційної та когнітивної сфер. Здатність до самоконтролю визначається вимогами соціуму до поведінки особистості й передбачає можливість індивіда як активного суб'єкта усвідомлювати й контролювати ситуацію.

Важливу роль відіграє і самовиховання, тобто процес здійснення суб’єктом управління власної діяльністю, спрямованою на зміну своєї особистості у відповідності зі свідомо поставленими цілями, сформованими ідеалами і переконаннями [52, 299-300].

 

 

Стрес – стан душевного (емоційного) і поведінкового розладу, пов'язаний з нездатністю людини доцільно і розумно діяти в ситуації, що склалась.

Стреси, які виникають впродовж життя, можна уявити як коридори, які треба обов’язково пройти. Але стреси можуть по-різному впливати на людину. Одних стрес мобілізує, інших доводить до депресії. Періодичні емоційні струси корисні для організму людини: вони позитивно впливають на життєві погляди, мобілізують сили та розумові здібності. Стрес здатний пробудити приховані резерви людини, але головне при цьому – спрямувати їх у потрібне русло [42; 47, 9-12].

Всі люди реагують на стрес по-різному. Тому і порушення, а також хвороби, які виникають на ґрунті тривалого стресу, – різні і мають різний перебіг.

Стрес є переживанням неспецифічної мобілізації психофізіологічних ресурсів у відповідь на специфічне порушення рівноваги з світом; він є необхідною ознакою життя, яка діє як настанова готовності до повернення рівноваги організму з світом; він рідко переживається у чистому вигляді, частіше він у “знятому” вигляді супроводить інші, більш психічно складні, специфічні переживання.