Проблеми молоді: демографічні, економічні та психолого-культурологічні

ВСТУП

Перший етап формування вітчизняної соціології молоді охоплює 20-30-ті роки XX ст. У ці роки до вивчення молоді звернулися педагоги, соціологи, психологи. Було опубліковано до 300 праць про молоде покоління, проведені численні соціологічні дослідження, проаналізовані учнівські твори, листи до редакцій газет, особисті щоденники, автобіографії та інші документи, що відображали реальні досягнення і труднощі, різноманітні проблеми молоді тих часів. Найглибші дослідження були проведені Л. Виготським, М. Рубін-штейном, О. Колодною тощо. Деякі з них починали свої дослідження ще до революції і продовжили їх у пореволюційний період. Це дало змогу їм порівняти результати досліджень, виявити зміни в поведінці та свідомості молодих людей.

Наступний період у розвитку соціології молоді починається з середини 60-х років. Тоді була висунута та обґрунтована ідея комплексного дослідження людини у поєднанні всіх ступенів її життєвого циклу. Певне значення для вироблення соціологічної теорії молоді мала праця І. Кона «Соціологія особи», у якій були визначені особливості юності. У наступні роки він досліджував проблеми юнацького віку, розвитку молодіжної свідомості, значення дружби та кохання, процесу становлення духовного світу молодої людини.

Початок 80-х років та сьогодення характеризуються значним сплеском інтересу вчених до молодіжної проблематики. Активізувалися дослідження у різноманітних напрямах, до їх виконання була залучена значна кількість наукових колективів. Питання, яким були присвячені дослідження, стають актуальнішими, гострішими, дискусійними. Але загальна більшість з них мала описовий характер, лише констатувала наявність тієї чи іншої проблеми, не пропонуючи їх вивчення. Головна дослідницька проблема - ставлення молоді до праці. Цікаві матеріали були одержані у міжнародному дослідженні соціологів колишніх соціалістичних країн, підсумки якого опубліковані у книзі «Працююча молодь: освіта, професія, мобільність»,

Останнім часом загострилося чимало молодіжних проблем, серед яких найголовнішими є: низький рівень життя; безробіття і значна економічна та соціальна залежність від батьків; шлюбно-сімейні проблеми (високий рівень розлучень, сімейних конфліктів, низька народжуваність, матеріальна незабезпеченість, відсутність умов для поліпшення житлових умов); поганий стан здоров'я і зростання рівня соціальних відхилень (злочинність, пияцтво, наркоманія, проституція); втрата ідеалів, соціальної перспективи, життєвого оптимізму. Постійно скорочується питома вага молоді щодо всього населення. В Україні за останні десять років її кількість знизилася з 22 до 20%. За всіма прогнозами, ця тенденція триватиме і надалі.

Вирішення цих проблем потребує розробки і втілення у соціальну практику державної молодіжної політики, складовою частиною якої є комплекс наук про молодь. Серед них на провідні позиції висувається соціологія молоді як спеціальна наука, що вивчає закономірності формування розвитку і відтворення молодого покоління.

Проблеми молоді: демографічні, економічні та психологічні аспекти

Молодь – найбільш продуктивна в демографічному та економічному відношенні частина суспільства. З понад 48 мільйонів жителів України молодь у віці 14-30 років становить близько 16 млн., з  яких понад дві третини проживає в містах. 

Справджується прогноз демографів щодо зменшення питомої ваги молоді у складі населення країни у найближчі роки через скорочення народжуваності. Це загрожує країні поглибленням демографічної кризи, яка пояснюється також проблемою старіння населення. Як результат – наше населення найстарше на всьому пострадянському просторі й досить старе навіть за мірками європейських країн. І навіть за умов зростання народжуваності і зниження смертності ми житимемо в умовах звуженого відтворення населення.

Враховуючи цю ситуацію, формування репродуктивної поведінки молодого покоління стало пріоритетним завданням державної політики.

За роки незалежності в Україні створено досить потужну нормативну базу державної політики стосовно молоді, яка нині включає понад 100 законів та сотні підзаконних нормативно-правових актів. На сьогодні основна увага органів виконавчої влади спрямована на виконання положень Декларації “Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні” та Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”.

Українське суспільство перебуває в перехідному періоді, який характеризується суттєвими трансформаційними процесами. За цих умов особливого значення набуває потреба вивчення різнопланових проблем молоді, аналіз особливостей процесів її соціалізації, визначення основних тенденцій та характерних рис формування та розвитку нової молодіжної генерації українського суспільства. 

На жаль, подальший розвиток теорії та практики соціологічних досліджень у галузі виховання та самореалізації особистості стримується, на наш погляд, відсутністю науково-обгрунтованої концепції становлення та розвитку духовно-творчого потенціалу молоді, а також хаотичним переходом методологій і теорій з інших дисциплін, які часто-густо запозичені з різних галузей наукового пізнання та мають недостатній рівень валідності у вивченні та аналізі неоднозначних проблем української молоді. 

З іншого боку, перехід технологій вивчення та аналізу нових парадигм у царину психолого-педагогічних досліджень проблем молоді завжди корисний, водночас не завжди успішний та результативний. 

Так, загальні результати у створенні соціологічної теорії особистості, молоді та інших соціальних спільнот і структур українського суспільства розчарували багатьох вчених у правомірності підходів до проблеми. 

Одна з помилок – це допущення стабільної характеристики в багатьох застосованих теоріях. Адже більшість теорій традиційно зосередила свою увагу на стані руху і змін соціальних структур українського суспільства. 

З іншого боку, аналіз динамічного, постійно змінюваного процесу, без налагодження діагностики “зворотнього зв”язку” між державними установами та молодіжною спільнотою також слугує доказом нестабільності та неефективності соціальних програм молодіжного спрямування. 

Інша помилка – не спрацювання соціологічних та психолого-педагогічних теорій – полягає у неправильному їх застосуванні, без належного наукового обгрунтування та експертизи методологічних та методичних підходів,