Проблеми та особливості сучасного стану і майбутнього розвитку українських шкіл в Криму

З відродженням української школи дуже багато приділяється уваги образотворчому мистецтву, музичній освіті, танцям, що пов'язані з українськими традиціями.

Навчання образотворчого мистецтва учнів здійснюються згідно із закономірностями:

‒успішність навчально-виховного процесу залежить від урахування національних, культурних здобутків попередніх поколінь;

‒цілісний вплив адекватних визначеній меті навчання методів, засобів,

‒організаційних форм забезпечує розвиток передбачувальних особистих якостей вдачі кожного учня;

‒специфіка образотворчого мистецтва як навчального предмета, а саме спрямованість змісту навчального матеріалу, естетика вживаних методів, засобів навчання.

XX ст. – період становлення української школи. Відомі українські педагогічні діячі: Костомаров М. І., Драгоманов М. П., Духнович О. В., Лубенець Т. Г, Грінченко Б. Д., – одностайно проголошували необхідність звернення школи до вивчення культурної та мистецької спадщини нашого народу. Адже саме школа своїми методами і засобами, атмосферою і порядками має виховати в дітях почуття глибокої любові до української нації. Принцип етнізації змісту навчального матеріалу реалізується через використання спектру художніх творів писемної та літературної народної творчості, ознайомлення учнів з національними народними промислами й ремеслами.

Принцип практичної спрямованості навчального матеріалу, зв'язку з життям вважається одним з найголовніших для дійсно народної школи, призначення якої вбачається у наданні учням реальних знань, підготовці їх до практичного життя. Про необхідність навчання дітей основам ремесел, ознайомлення зі скарбами декоративного мистецтва, формування практичних умінь та навичок наголошували Духнович О. В., Драгоманов М. П. Реалізацію зазначеного дидактичного принципу було закладено у визначенні загальної мети навчання. Сутність принципу практичної спрямованості змісту навчального матеріалу, зв'язку з життям полягає в забезпеченні прикладного характеру навчальних завдань з малювання, у процесі яких формуються уміння й навички оволодіння основами народного ремесла [5].

Принцип надання естетичної спрямованості навчанню й вихованню учнів розробляли ще українські освітяни: Русова С. Ф., Шевченко Т. Г, Шміт І. Письменники відмічали, що митці вбачали у образотворчому мистецтві великий виховний потенціал. Адже краса, витонченість так само, як добро ї правда, привертають до себе серця людей, збуджують неповторне відчуття приємного. Важливо, на думку сучасного педагога, створити таку атмосферу навчальної діяльності, щоб діти відчули внутрішню потребу мислити і «говорити» мовою мистецтва. Практично принцип надання естетичної спрямованості навчанню й вихованню учнів реалізується через використання наочних засобів навчання, милування красою природи під час проведення прогулянок із загальноосвітньою метою, залучення школярів до художнього оформлення інтер'єру шкільних і домашніх приміщень, запровадження оздоблювального малювання як методу навчання.

Принцип наочності застосовується педагогами для навчання дітей, ознайомлення з основними образотворчими поняттями і термінами, художньо-виразними прийомами. Ще колись керівник Маковський A. B. розробив вимоги до підбору наочності для уроків малювання. Зараз учителі дотримуються його вимог і підбирають наочні матеріали послідовно, згідно з логікою викладання і рівнем розвитку дітей.

На уроках музики діти знайомляться з українськими народними піснями, щедрівками, колядками, а також, українськими народними іграми, які співаються. Звертається увага дітей на специфіку і особливість українських пісень, ігор. Не менше значення приділяється в українській школі танцям, а саме традиційним танцям.

У наш час дуже багато уваги приділяється педагогічній підготовці викладачів і вчителів. Розвиток української школи залежить від сучасного педагога.

Педагог XXI століття – фахівець із планетарним мисленням, який усвідомлює себе як громадський діяч і просвітитель, активний перетворювач суспільства, а не просто державний службовець. Щоб заслужити високий ранг суспільного визнання він має відповідати певним вимогам, найголовнішими з яких є:

Знати свій предмет досконало.

Здійснювати розвиваюче та гуманітарне навчання.

Заохочувати вихованців до самоосвіти та самовиховання.

Засобами навчального матеріалу виховувати в нашої молоді національну свідомість, громадську активність, прищеплювати високі постулати доброчинності.

Професійне становлення особистості педагога – тривалий процес, який не має визначеного кінцевого результату. Невпинний професійний пошук сучасного педагога – це душа творчості педагога. Професійна ерудиція педагога – перша риса його особистості. Друга риса – методична вправність.

У структурі професійної діяльності педагога вирішальне значення мають знання та вміння.

Виділяють рівні професійної компетенції сучасного педагога:

Репродуктивний: здатний розповісти те, що знає сам; переважають традиційні методи.

Адаптивний: мету і структуру визначає рівню слухачів; методи активізації застосовує рідко; вміє пристосуватися до особливостей слухачів.

Локальний: використовує традиційні методи і прийоми; мета і завдання відповідні формам і методам роботи.

Творчий: мета, завдання і структура заняття відповідають потребам наукового мислення і використовується диференційований підхід; форми і методи підпорядковано меті реалізації творчих рівнів засвоєння знань; переважають активізаційні методи навчання [5].

Людина, якій суспільство довірило виховання, повинна володіти високою педагогічною культурою, бути професіоналом і гуманістом. Сучасні освітні заклади вимагають повноцінних особистостей педагогів, оскільки основне знаряддя його праці – власна особистість, професійна зрілість якої дозволяє знаходити оптимальні педагогічні рішення в ситуаціях, що постійно змінюються. Велике значення має поведінка педагога. Професійна поведінка педагога варіативна, але йому вдається стати хазяїном своєї поведінки, якщо він навчиться орієнтуватися в будь-яких ситуаціях. Сучасний педагог реально обирає і змінює тип поведінки, він у значній мірі вибудовує свої дії усвідомлено і творчо. Професійна поведінка не може розумітися як педагогічний обов'язок, тому що в цілі педагога входить збереження інтелектуального, духовного світу іншої людини.

Підпорядкування собі своєї власної поведінки характеризує рівень педагогічної