Процес управління та його основні стадії

1. Де ми знаходимося в даний час? Керівники повинні оцінювати сильні і слабкі сторони організації в таких областях як фінанси, маркетинг, виробництво, трудові ресурси, наукові дослідження і розробки.

2. Куди ми хочемо рухатися? Оцінюючи можливості і погрози в навколишньому середовищі, такі як конкуренція, клієнти, закони, політичні фактори, економічні умови, технологія, постачання, керівництво визначає, яким повинні бути цілі організації і що може перешкодити організації досягти цих цілей.

3. Як ми збираємося зробити це? Керівники повинні вирішити як загалом, так і конкретно, що повинні робити члени організації, щоб досягти виконання цілей організації.

Планування – це один зі способів, за допомогою якого керівництво забезпечує єдиний напрямок зусиль усіх членів організації до досягнення її загальних цілей.

Планування в організації не являє собою окремої події в силу двох істотних причин. По-перше, хоча деякі організації припиняють існування після досягнення цілі, заради якої вони спочатку створювалися, багато хто прагнуть продовжити існування як можна довше. Тому вони заново визначають чи змінюють свої цілі.

Друга причина, по якій планування повинне здійснюватися безупинно – це постійна невизначеність майбутнього. У силу змін у навколишнім середовищі або помилок у судженнях, події можуть розвертатися не так, як це передбачало керівництво при виробленні планів. Тому плани необхідно переглядати, щоб вони узгоджувалися з реальністю.

2. Організація.

Організовувати – значить створити деяку структуру. Існує багато елементів, які необхідно структурувати, щоб організація могла виконувати свої плани і тим самим досягати своєї мети. Одним з цих елементів є робота, конкретні завдання організації.

Оскільки в організації роботу виконують люди, іншим важливим аспектом функції організації є визначення, хто саме повинен виконувати кожне конкретне завдання з великої кількості таких завдань, що існують у рамках організації, включаючи і роботу з управління.

3. Мотивація.

Керівник завжди повинен пам'ятати, що навіть прекрасно складені плани і найсучасніша структура організації не мають ніякого сенсу, якщо хтось не виконує фактичну роботу організації. І завдання функції мотивації полягає в тому, щоб члени організації виконували роботу відповідно до делегованих їм обов'язками і погоджуючись із планом.

Керівники довідалися, що мотивація, тобто створення внутрішнього спонукання до дій, є результатом складної сукупності потреб, які постійно змінюються. В даний час ми розуміємо, що для того, щоб мотивувати своїх працівників ефективно, керівнику варто визначити, які ж насправді потреби, і забезпечити спосіб для працівників задовольняти ці потреби через гарну роботу.

4. Контроль.

Контроль – це процес забезпечення того, що організація дійсно досягає своїх цілей. Існує три аспекти управлінського контролю. Установлення стандартів – це точне визначення цілей, що повинні бути досягнуті в позначений відрізок часу. Воно ґрунтується на планах, розроблених у процесі планування. Другий аспект – це вимір того, що було в дійсності досягнуто за визначений період, і порівняння досягнутого з очікуваними результатами. Третя фаза, де підприємницькі дії, якщо це необхідно, піддаються корекції серйозних відхилень від первісного плану.

Чотири функції управління мають дві загальні характеристики: усі вони вимагають прийняття рішень, і для усіх необхідна комунікація, обмін інформацією, щоб одержати інформацію для ухвалення правильного рішення і зробити це рішення зрозумілим для інших членів організації.

 

Процес управління – діяльність об'єднаних у визначену систему суб'єктів управління, спрямована на досягнення цілей фірми шляхом реалізації певних функцій з використанням методів управління.

Як правило, процеси управління фірмою дуже різноманітні, багатогранні і мають складну структуру (складаються з великого числа стадій і фаз). У загальному значенні процес управління складається з загальних функцій управління, що поєднуються в цикли управління.

Рішення – центральний момент усього процесу управління.

У широкому значенні це поняття включає і підготовку рішення (планування), у вузькому значенні це вибір альтернативи. У рамках перспективного планування приймаються основні рішення (що робити?), потім у процесі поточного планування, організації, мотивації, координації, регулювання, змін планів – рішення у вузькому значенні (як робити?), хоча така границя є умовною.

На практиці проблема рішення специфічна тиском термінів, недоліком кваліфікації або ж інформації для рішення, ненадійністю методів, схильністю керівників до рутини, розбіжностями між особами, що приймають рішення. Усі види рішень, прийнятих у процесі управління, можна класифікувати по численних ознаках:

- по об'єкту рішення (орієнтовані на цілі чи засоби, основні структурні або ситуаційні) ;

- надійності вихідної інформації (на основі надійної інформації, ризикові і ненадійні) ;

- терміном дії наслідків (довго-, середньо-, короткострокові) ;

- зв'язку з ієрархією планування (стратегічні, тактичні, оперативні) ;

- частоті повторюваності (випадкові, повторювані, рутинні) ;

- виробничому охопленню (для усієї фірми, вузькоспеціалізовані) ;

- числу рішень у процесі їхнього прийняття (статичні, динамічні, одно- і багатоступінчасті) ;

- особи, які приймають рішення (одноособові, групові, з боку керівників, з боку виконавців) ;

- обліку зміни даних (тверді, гнучкі) ;

- незалежності (автономні, що доповнюють один одного) ;

- складності (прості і складні).

Найбільш типові рішення, прийняті керівниками фірм, можна класифікувати в такий спосіб: