Професійна комунікація спілкування як інструмент професійної діяльності

Підтверджувальні запитання (техніка Сократа) : одержати від співрозмовника низку відповідей «так», щоб або створити атмосферу згоди, або додати розмові інерції та змусити вимовити «так» на головне запитання.

Це можна зробити за допомоги зв'язок, тобто фраз, складених за схемою: спочатку твердження, потім запитання, що потребує твердження. Стандартні зв'язки: Правда? Ви згодні? Справді? Правильно? Дійсно? Чи не так? Чи не правда?

Спрямовувальні запитання використовують тоді, коли потрібно скерувати розмову у потрібному напрямку.

Запитання-кристалізатори допомагають шліфувати думку.

Інформаційні запитання забезпечать отримання інформації.

Однополюсні запитання віддзеркалюють запитання співрозмовника.

Проблемні запитання формулюють мету виступу, мікротему, визначають завдання.

Провокаційні запитання підбурюють на певні дії, спонукають до бажаних.

Навідні запитання стимулюють мислення, спрямовують хід думок у потрібному напрямку (Що б трапилося, якщо...? Чи віддаєте ви перевагу...?), на отримання відповіді, яка зміцнить позицію промовця (Так, Ви думаєте, що було б доцільно...?).

Прикінцеві запитання використовують на етапі завершення розмови, виступу, їм мають передувати одне-два підтверджувальні запитання. Наприклад: Чи перекопалися ви, наскільки ця думка є слушною? Чи зміг я вас переконати, у чому перевага саме цієї пропозиції? Потім без додаткового переходу можна ставити прикінцеве запитання.

Уміле використання промовцем у своєму виступі різних запитань сприятиме ефективному сприйманню слухачами виступу.

ТЕМИ РЕФЕРАТІВ НАУКОВИХ ПОВІДОМЛЕНЬ

Екологія духу і екологія живого слова.

Видатний український любомудр Григорій Сковорода – майстер красного слова.

Оратор і аудиторія: контакт, вплив, взаємодія. Техніка мовлення оратора. Мистецтво переконувати.

Логічні аспекти культури риторичної комунікації. Імідж оратора крізь призму риторики. Риторика у житті сучасної людини. Комунікативна культура оратора. Риторична етика: традиції та сучасність. Поетами народжуються, ораторами стають. Аудиторія: секрети публічної комунікації. Мистецтво говорити перед широким загалом: головні секрети успіху.

Етика й етикет виступу оратор а-політика у нестандартній ситуації.

Риторика ділового спілкування.

Виражальні засоби риторики: тропи і фігури мовлення. Мистецтво полемічного спілкування.

Роль мистецтва красномовства в духовно-моральному оновленні суспільства.

Визначення риторики від давнини до сучасності. Риторика і ораторське мистецтво. Професійна риторика: традиції та сучасність. Основні роди і види красномовства.

Тема 2. 3. Культура усного фахового спілкування

План

1. Особливості усного спілкування.

2. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування.

3. Функції та види бесід.

4. Співбесіда з роботодавцем.

Етикет телефонної розмови.

Студенти повинні знати:

– особливості усного спілкування, кожної його форми (індивідуальної бесіди, телефонної розмови) ;

- стратегії поведінки під час ділової бесіди та телефонної розмови;

- як підготуватися до співбесіди з роботодавцем; способи впливу на людей під час безпосереднього спілкування.

Студенти повинні вміти:

- провести індивідуальну бесіду, телефонну розмову;

– швидко реагувати на неочікувані запитання,

- уникати помилок під час співбесіди;

- впливати на людей під час безпосереднього спілкування;

– бути вихованими, доброзичливими, чесними, а також амбітними.

1. ОСОБЛИВОСТІ УСНОГО СПІЛКУВАННЯ

Як уже зазначалося, спілкування за формою знакового представлення переділяється на усне, письмове та друковане.

Усне спілкування – це форма реалізації мовної діяльності за допомоги звуків, що являє собою процес говоріння. Воно широко застосовується в різних сферах суспільної діяльності людей.

Фахівці з проблем спілкування чітко визначають найважливіші особливості усного спілкування у порівняння з писемним:

 

№УснеПисемне

123

1. ПервиннеВторинне

2. Монологічне, діалогічне,

полілогічнеМонологічне

3. Розраховане на певних адресатів у конкретній

ситуаціїНайчастіше – з невизначеним адресатом, без урахування ситуації

4. Непідготовлене заздалегідь

(здебільшого) Попередньо обдумане

5. Живе, без старанного мовного оформлюванняРеальний, дбайливий добір фактів та їх мовне оформлювання

 

6. ІмпровізованеДокладний і ґрунтовний виклад думок

7. Інтонація, міміка, жести (невербальні засоби) Відсутність цих засобів

8. Чітко індивідуалізованеПоглиблена робота над словами і текстом

9. Емоційне й експресивнеРедагування думки і форми її вираження

10. Повтори, перебивання, повернення до вже сказаного тощоСамоаналіз написаного, можливість багаторазового переписування і вираження

11. Обмежене в часіМожливість перечитування

12. Особливості комунікативної ситуаціїТекстові характеристики

Отже, для усного спілкування визначальним є: безпосередня наявність адресата, замкнена цілісна комунікативна ситуація, складниками якої є комуніканти й текст, невербальні засоби спілкування, інтонація, емоційність та експресивність. Головна складність в оволодінні усним спілкуванням є необхідність і вміння визначити на слух (навіть інтуїтивно) доцільність чи недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мовлення в кожній конкретній ситуації.

2. ІНДИВІДУАЛЬНІ ТА КОЛЕКТИВНІ ФОРМИ ФАХОВОГО СПІЛКУВАННЯ

Усне фахове спілкування відбувається у межах конкретних форм, яким властива особлива організація мовних засобів. В основу виокремлення цих форм покладено різні критерії:

1. За способом взаємодії між комунікантами виділяють:

монологічне (говорить один учасник спілкування) ;

діалогічне (зазвичай розмовляє двоє осіб) ;

полілогічне спілкування (розмовляють троє і більше учасників).

2. За