Предмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
52
Мова:
Українська
підприємства вимагає створення нормативної величини незавершеного виробництва, що обумовлена необхідністю наявності визначеної кількості напівфабрикатів на кожному робочому місці, в процесі їх переміщення.
Обсяг незавершеного виробництва впливає на результати роботи підприємства, оскільки він потребує обігових коштів, а це негативно позначається на економічному стані підприємства. В той же час, забезпечує нормальний хід виробничого процесу, його безперервність і ритмічність. Тому величина незавершеного виробництва повинна підтримуватись на оптимальному рівні.
Величина незавершеного виробництва на початок планового періоду визначається на основі даних про його наявність на кінець звітного періоду. В масовому виробництві на величину незавершеного виробництва продукції впливають наступні фактори: число робочих місць; кількість виробів, що одночасно знаходяться на одному робочому місці; спосіб передачі деталей з однієї дільниці на іншу; план виробництва та собівартість одиниці продукції.
Нормативна величина незавершеного виробництва на кінець планового періоду в масовому виробництві ( ) визначається за формулою:
(14),
де – кількість робочих місць;
– кількість одночасного оброблюваних деталей (напівфабрикатів), шт. ;
– кількість деталей (напівфабрикатів), що знаходяться між операціями, шт. ;
– величина транспортної партії, шт. ;
– собівартість виробів (напівфабрикатів), грн. ;
і=1, 2, 3........... т – кількість виробів (напівфабрикатів) [6, 59].
В серійному виробництві швейного підприємства нормативна величина незавершеного виробництва залежить від середньодобового випуску певного виду продукції, тривалості виробничого циклу, коефіцієнта готовності виробу та його собівартості. В його основі лежить наступна залежність показників.
(15),
де – нормативна величина незавершеного виробництва на кінець планового періоду по цеху, дільниці серійного типу виробництва;
– плановий випуск і-го виробу в натуральному виразі;
– кількість днів в плановому періоді;
– собівартість і-го виробу, грн. ;
– тривалість виробничого циклу виготовлення виробу;
– коефіцієнт наростання затрат в виробництві по і-му виробу, що характеризує ступінь його готовності.
Коефіцієнт наростання затрат являє собою відношення середньої собівартості виробу в незавершеному виробництві до собівартості готового виробу.
В одиничному виробництві величина незавершеного виробництва залежить від коефіцієнта готовності виробу і його собівартості. Вона визначається за формулою:
або (16) [8, 64].
1.1 Виробнича програма підприємства
Важливим розділом поточного плану швейного підприємства є виробнича програма або план виробництва та реалізації продукції.
Виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції в плановому періоді, який відповідає номенклатурою, асортиментом і якістю вимогам плану продажів. Вона обумовлює завдання по введенню в дію нових виробничих потужностей, потребу в матеріально-сировинних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті тощо. Цей розділ плану тісно пов’язаний з планом по праці і заробітній платі, планом по витратах виробництва, прибутку і рентабельності, фінансовим планом.
Виробнича програма підприємств визначає склад, кількість і обсяг продукції, яка повинна бути виготовлена в плановому періоді і поставлена споживачам. Відображаючи головне завдання господарської діяльності, вона є головним розділом планів підприємства. Всі інші розділи планів розробляються у відповідності з виробничою програмою і спрямовані на забезпечення її виконання.
Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їхніх ресурсів та отриманні максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотримуватися наступних вимог:
- правильне визначення потреби в продукції, що випускається, і обґрунтування обсягу її виробництва попитом споживачів;
- повне ув'язування натуральних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізації продукції;
- обґрунтування плану виробництва продукції ресурсами, і в першу чергу, виробничою потужністю.
Виробнича програма складається із 2-х розділів: плану виробництва продукції в натуральному (умовно-натуральному) виразі та плану виробництва у вартісному виразі.
В основу розробки виробничої програми повинна бути покладена реальна потреба в конкретній продукції. На рівні промислового підприємства конкретизація потреби в продукції забезпечується за допомогою попиту споживачів і господарських договорів по розгорнутій номенклатурі виробів.
Для того, щоб вірно сформувати виробничу програму підприємства, у його бізнес-плані повинна бути представлена така важлива інформація, як характеристика пропонованої продукції, оцінка можливих ринків збуту та конкурентів, стратегія маркетингу.
При плануванні виробничої програми необхідно використовувати наступні матеріали:
- перспективний план виробництва продукції і послуг;
- прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції, цін, кількості конкурентів тощо;
- державний контракт та державне замовлення на продукцію підприємства – якщо таке існує;
- результати вивчення поточного попиту на продукцію;
- договори на виробництво та поставку продукції, які укладаються в результаті вільного продажу виробів на гуртових ярмарках;
- заходи щодо спеціалізації і кооперування виробництва;
- заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємства;
- дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді [7, 53].
Послідовність раціональної розробки виробничої програми зображена в додатку 1.
Підставою для визначення обсягу поставок конкретної продукції є портфель замовлень і господарські договори.
Обсяг випуску по окремих виробах обґрунтовується виробничою потужністю. У процесі такого обґрунтування на