Прояви синдрому емоційного вигорання

У 1983 р. Е. Махер в своєму огляді узагальнює перелік симптомів «емоційного згорання»: зниженні працездатності; психосоматичні нездужання, безсоння, негативне ставлення до клієнтів, до самої роботи; мізерність репертуару робочих дій; зловживання: тютюном, кавою, алкоголем, наркотиками; відсутність апетиту або, навпаки обїдання, негативна «Я-концепція»; агресивні відчуття (дратівливість, напруженість, тривожність, неспокій схвильованість до перезбуджування, гнів) ; знижений настрій і пов'язані з ним емоції (цинізм, песимізм, відчуття безнадійності, апатія, депресія, відчуття безглуздя) ; переживання відчуття провини[18].

У 1982 р. К. Маслач виділила як важливі характеристики особи, схильної до синдрому, наступні: індивідуальна межа можливостей емоційного «Я» протистояти виснаженню, протидіяти «згоранню» на основі самозбереження; внутрішній психологічний досвід, що включає відчуття, установки, мотиви, очікування; негативний індивідуальний досвід; дистрес, дискомфорт, дисфункції або їх наслідки. Основними ознаками синдрому згорання є:

• відчуття емоційного виснаження;
• наявність негативних відчуттів по відношенню до клієнтів;
• негативна самооцінка.

Ці ознаки синдрому відзначають більшість клініцистів, що вивчали і спостерігали його прояви [22]. Після того, як ученими була визначені основні ознаки синдрому емоційного згорання, і цей феномен став загальновизнаним, закономірно постало питання про виявлення і класифікацію чинників, гальмуючих розвиткові синдрому або сприяючих їй.

“Синдром вигорання – складний психофізіологічний феномен, який визначається як емоційне, розумове й фізичне виснаження через тривалість емоційного перевантаження.

Синдром «вигорання», за описом Согеу (1986) і Naisberg-Fennig (1991), виражається в депресивному стані, відчутті втоми й спустошеності, недостатку енергії і ентузіазму, втраті здатності бачити позитивні результати своєї праці, негативній установці відносно роботи й життя взагалі [22].

Існує також думка, що люди з певними рисами особистості неспокійні, чутливі, емпатійні, схильні до інтроверсії, що мають гуманістичну життєву установку, схильні ототожнюватися з іншими – більше схильні до набуття цього синдрому [22].

Х. Фрейденбергер характеризує схильних до синдрому «згорання», як співчуваючих, гуманних, м'яких, таких, що захоплюються, ідеалістів, орієнтованих на допомогу іншим, і одночасно нестійких, інтровертних, одержимих нав'язливою ідеєю (фанатичних), полум'яних і легко солідарних людей[12]. Е. Махер же відносить до цієї категорії людей з низьким рівнем емпатії і схильних до авторитаризму [22].

Є ряд станів людини, які різко зменшують їх мотиваційний потенціал. Так, при монотонності життя, психічному перенасиченні, стомленні зникає бажання виконувати роботу, до якої спочатку був позитивний мотив. Але особливо сильно й тривало впливає на зниження мотиваційного потенціалу стан депресії, що виникає у здорових людей. Відчуття тривоги й депресії є також симптомом емоційного «вигорання». Депресія (від латів. depressio – придушення) – це афектний стан, що характеризується негативним емоційним фоном (пригніченістю, тугою, відчаєм) через неприємні, важкі події в житті людини або її близьких. Виникає відчуття безпорадності перед життєвими труднощами, невпевненість у своїх можливостях, що поєднуються з відчуттям безперспективності. Сила потреб, потягів різко знижується, приводить до пасивної поведінки, безініціативності [17].

Синдром емоційного «вигорання» деякі автори (Махер, Кондо) розглядають як різновид стресу, де клієнти соціальних служб виступають як стресогенні чинники. Проте інші дослідники розглядають «емоційне вигорання» як результат впливу різних стресогенних чинників (Маслач, Абрумова, Жваво). Ефекти, що виникають під впливом стресу схожі з ефектами «вигорання». Абрумова виділяє 5 типів реакцій на стрес, схожих з ефектами «вигорання» [1]:

1. Реакція емоційного дисбалансу – характеризується виразним превалюванням негативної гамми емоцій. Загальний фон настрою знижений. Людина відчуває відчуття дискомфорту того або іншого ступеня вираженості. Крім широкого діапазону негативно забарвлених емоцій, реакція емоційного дисбалансу характеризується скороченням кола спілкування.

2. Песимістична ситуативна реакція, виражена, в першу чергу зміною світовідчування, встановленням похмурого забарвлення світобачення, думок і оцінок, видозміною і переструктуруванням системи цінностей. Світ сприймається людиною в «найчорніших» тонах. Таке сприйняття викликає стійке зниження рівня оптимізму, що, зрозуміло, перегороджує шлях до продуктивного планування діяльності в майбутньому. Реальне планування поступається місцем похмурим прогнозам. Така скутість власної волі, нібито наступаюча не контрольованість подій, що змінялися, або умов що викликають вторинне зниження самооцінки, відчуття незначності і зневіра у власних можливостях.

3. Ситуативна реакція демобілізації відрізняється найбільш різкими змінами у сфері контактів: відмовою від звичних контактів або, щонайменше, значним їх обмеженням, що викликає стійкі, тривалі й болісні переживання самоти, безпорадності, безнадійності. Спостерігається також часткова відмова від діяльності. Практично людина уникає включення в які б то не було сфери діяльності, окрім найнеобхідніших, соціально контрольованих, до яких примушують її встановлені й прийняті нею самою правила й вимоги суспільства.

4. Ситуативна реакція опозиції характеризується ступенем агресивності, що підвищується, зростаючою різкістю негативних оцінок оточуючих і їх діяльність.

5. Ситуативна реакція дезорганізації містить в своїй основі тривожний компонент. Внаслідок цього тут спостерігаються в найбільш вираженому виді соматовегетативні прояви (гіпертонічний і судинний-вегетативний криз, порушення сну) [1].

Існують різні думки щодо впливу особистісних характеристик, але незаперечний той факт, що особистісні якості соціальних працівників відіграють важливу роль у протистоянні синдрому «вигорання». Порівнюючи розвиток «феномена згоряння» у вчителів престижних приватних шкіл Англії і державних шкіл центру Австралії, дослідники Пірс