Причини поразки та уроки української революції 1917-1921 рр.

Предмет:

Тип роботи:

Реферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

10 (23) грудня більшовицькі частини роззброїли українізовані частини. У цей же час до Харкова приїхала і група делегатів, що покинула Всеукраїнський з'їзд Рад. 11-13 (24-26) грудня більшовики інсценували альтернативний Всеукраїнський з'їзд Рад. На ньому 200 делегатів представляли лише 89 рад і військово-революційних комітетів, у той час як в Україні існувало тільки рад більше 300. Цей з'їзд схвалив повстання в Петрограді і політику Рад наркома, проголосив встановлення радянської влади в УНР й обрав Центральний виконавчий комітет рад України, який в свою чергу створив Народний секретаріат. 17 (30) грудня ЦВК рад України опублікував маніфест про повалення Центральної Ради і Генерального секретаріату, а на наступний день створив крайовий комітет по боротьбі з контрреволюцією. Більшовицькі війська почали наступ на Донбас і південь України.

Тим часом Центральна Рада і Генеральний секретаріат вживали заходів для припинення більшовицької агресії. 15 (28) грудня був створений Особливий комітет оборони України. Генеральний секретаріат 18 (31) грудня призначив полковника Ю. Капкана командуючим усіх українських військ для боротьби з більшовиками, а 26 грудня (8 січня) прийняв постанову про створення армії УНР.

11 (24) січня 1918 року Мала Рада ухвалила Четвертий Універсал, який проголосив незалежність Української Народної Республіки. В документі говорилося: «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу». Також в Четвертому Універсалі говорилося про формування Ради Народних Міністрів (виконавчий орган влади в УНР).

У ніч на 16 (29) січня в Києві почався збройний виступ окремих частин міського гарнізону та робітників заводу «Арсенал», спрямований проти УЦР. 22 січня збройні сили УНР придушили цей заколот. Тим часом наступ більшовицьких військ на території України тривав. Наприкінці січня члени Малої Ради і Ради Народних Міністрів були вимушені перебратися з Києва до Житомира. 26 січня більшовицькі війська захопили Київ. У місті почався «червоний терор», жертвами якого стали кілька тисяч осіб.

Наприкінці грудня делегація УНР у складі В. Голубовича, М. Полоза, М. Левитського, М. Любинського, О. Севрюка прибула до Брест-Литовська, для підписання мирного договору. Українська делегація на переговорах виступила з вимогою територіальної цілісності УНР, тобто включення до складу УНР Холмщини, Підляшшя, Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття. Такий підхід української делегації викликав заперечення австрійської делегації. Урешті німці та австрійці погодилися на обговорення таких вимог української сторони: визнання УНР; визначення українських границь з включенням Холмщини до складу УНР; поставка 100 тисяч вагонів зерна до червня 1918 року; підписання окремого договору щодо Східної Галичини.

30 січня (12 лютого) Рада Народних Міністрів УНР обговорила питання про військову допомогу. Думки розійшлися. Однак коли дійшло до голосування, то більшість міністрів проголосували за «допомогу». У лютому на територію України вступили німецькі та австро-угорські війська. Вони поступово просувалися на схід і південь України, не зустрічаючи значного опору з боку більшовицьких військ. До кінця квітня територія УНР опинилася під контролем німецької та австро-угорської армій.

1 березня в Житомирі Центральна Рада прийняла ряд законів, так, в УНР запроваджувався григоріанський календар, запроваджувалася національна грошова одиниця – гривня, було визначено державний герб УНР – «тризуб з часів Володимира Великого», був прийнятий закон про громадянство в УНР.

На початку березня до Києва повернулися Рада Народних Міністрів та Центральна Рада. У столиці їх зустріли стримано. Кияни, переживши жах «червоного терору» під час перебування в місті війська М. Муравйова не знали, чого чекати од німців та австрійців, всю відповідальність за прихід окупаційних військ покладали на УЦР.

Тим часом в Бресті більшовики підписали мирний договір з Центральними державами. РРФСР визнала суверенітет України і зобов'язалася «негайно підписати мир з Українською Народною Республікою та визнати мирний договір між цією державою і державами Четверного союзу».

Українська влада не могла стабілізувати внутрішньополітичну ситуацію в Україні, встановити ефективну адміністрацію на місцях та гарантувати виконання Брест-Литовських мирних угод. Соціалістичний курс, якого дотримувався український уряд до більшовицької окупації, змінено не було. В регіонах процвітала корупція і бандитизм. Таким станом справ було обурене не лише українське населення, а й німецьке і австро-угорське командування (так 25 квітня наказом фельдмаршала Г. Ейхгорна в УНР були введені німецькі військово-польові суди). Воно було зацікавлене в нормалізації господарського життя України щоби розпочати імпорт українського збіжжя для потреб власних країн. 29 квітня на Всеукраїнському з'їзді хліборобів, який зібрав близько 6, 5 тисяч делегатів, було відновлено гетьманат, П. Скоропадський був проголошений гетьманом України.

Першими указами гетьмана було скасовано чинність законів Центральної Ради і Тимчасового уряду, ліквідовувалися посади губернських і повітових комісарів, замість яких вводилися посади губернських і повітових старост. До влади на місцях прийшли консервативні сили: землевласники, старі земські діячі, військові.

Гетьман почав наступ на революційну демократію. Було заборонено проведення з'їзду представників міст, а також селянського і робітничого з'їздів. У травні було зупинено випуск низки революційно-демократичних видань, а ті, що продовжували виходити, попали під прес цензури.

Гетьманський уряд доклав чимало зусиль для зміцнення грошової системи. Був створений Український державний банк, а також Державний земельний банк.

Урядом були зроблені кроки для відродження української культури і духовності. Так, були створені національна нижча початкова школа та національна вища початкова школа.