Причини поразки та уроки української революції 1917-1921 рр.

Крім того, гетьманський уряд провів судову реформу, розробив і затвердив план організації української армії, зробив спробу відродити козацький стан.

До досягнень українського революції цього періоду можна віднести У складі гетьманського уряду, затвердженого на початку травня, були міністри внутрішніх справ, фінансів, торгівлі й промисловості, земельних справ, судових справ, закордонних справ, військовий міністр, генеральний контролер. Водночас з'являються й нові інституції – міністерство народного здоров'я і міністерство сподівань, яке займалося релігійними проблемами.

У зовнішній політиці гетьманський уряд продовжив курс, розпочатий урядом УНР. Відносини Української держави з Центральними державами регулював Берестейський мирний договір. 10 вересня Українська держава підписала з Німеччиною нову угоду про постачання сільськогосподарської продукції та сировини.

Після державного перевороту склалася напружена ситуація у сільській місцевості. Контрреволюційні настрої у землевласницьких колах, політика консервативного уряду призвели до масового руху поміщиків за відшкодування завданої їх господарствам під час революції збитків. Цей рух вилився у форму каральних експедицій проти селянства. Поміщики або самі створювали власні загони, або зверталися за допомогою до окупаційних військ. Селяни відповідали поміщикам повстаннями.

Улітку в країні великого розмаху набрав страйковий рух. Вперед тут вели залізничники, які були незадоволені наступом на їх соціальні права, утиском профспілок.

У такій ситуації гетьману Скоропадському довелося шукати компроміс з опозиційно-налаштованою до влади частиною суспільства. За порадою німців він спробував залучити в уряд представників української демократії. Переговори з демократичними політиками вів Д. Дорошенко. Тривалий час ці переговори були безрезультатними. Гетьмана приваблювала національно-державна частина програми демократичних партій, але насторожував їхній соціальний радикалізм.

На початку серпня українські політичні партії та громадські організації на базі Українського національно-державного союзу створили Український національний союз. УНС проголосив своєю ціллю утворення суверенної демократичної Української держави парламентського типу, а тактичною лінією – створення єдиного національно-демократичного фронту. УНС погодився визнати гетьмана главою держави, але вимагав створення при своїй участі нового уряду і обрання на Всеукраїнському конгресі Державної Ради з функціями вищої законодавчої влади.

Головною перешкодою на шляху зближення гетьмана і УНС став гетьманський уряд, значну частину якого становили члени кадетської партії, що продовжували одстоювати консервативні позиції. Незважаючи на тиск консервативних сил, склад уряду був змінений. 22 жовтня Скоропадський у грамоті до громадян України оголосив, що найважливішими державними проблемами є аграрна реформа й комплекс заходів, спрямованих на розвиток промисловості. Вирішення їх, на його думку, стало б «незрушимою підваленою майбутнього розквіту самостійної Української держави». 24 жовтня Ф. Лизогуб сформував новий склад уряду, в який як представники УНС увійшли П. Стебницький, А. Вязлов, М. Славинський, О. Лотоцький, В. Леонтович.

Наприкінці жовтня Український національний союз з ініціативи партії хліборобів-демократів призначив на 17 листопада одкриття Національного конгресу, у порядку денному якого опинилися питання міжнародного становища України, легітимності влади гетьмана, економічної політики. Питання про дозвіл проведення конгресу розглянула Рада Міністрів. Голоси в уряді розділилися майже порівну: 7 міністрів (представники Національного союзу) голосували за проведення конгресу, 8 висловилися проти. Тоді 5 міністрів-представників УНС подали в одставку. Гетьман одправив в одставку весь уряд.

До середини листопада Центральні держави зазнали поразки у Першій світовій війні. Переможна Антанта не визнавала незалежність України і активно допомагала Білому рухові. Крихкий компроміс між владою і опозицією в Українській державі був зруйнований. В таких умовах Скоропадський 14 листопада видав грамоту «До всіх українських громадян», в якій говорилося про федерацію Української держави з небільшовицькою Росією. Того ж дня гетьман затвердив новий склад уряду на чолі з С. Гербелем.

13 листопада на засіданні Українського національного союзу було сформовано Директорію у складі В. Винниченка (голова), С. Петлюри, Ф. Швеця, А. Макаренка та П. Андрієвського. На оголошення гетьманом нового державного курсу УНС оголосив про повстання проти влади гетьмана. У Києві з 14 листопада розпочав роботу Український революційний комітет, перед яким стояло завдання об'єднати усі демократичні профспілки, готувати міське повстання. Німецькі війська, які після листопадової революції в Німеччині знаходилися у стані розкладу, за угодою, підписаної 17 листопада між представниками Великої німецької солдатської ради і Директорією, додержувалися нейтралітету у конфлікті. 14 грудня гетьман зрікся влади. Того ж дня до Києва вступили війська Директорії. До середини грудня війська Директорії зайняли всю територію України, крім східного Донбасу та міст Приазов'я.

26 грудня Директорія призначила уряд Української Народної Республіки, до складу якого увійшли представники усіх політичних партій, що об'єдналися в УНС. Очолив уряд соціал-демократ В. Чеховський. У той таки день Директорія видала свою програмну декларацію, в якій йшлося про те, що Директорія стає тимчасовим, хоча й верховним органом революційного часу, який, отримавши владу од народу, народу її й передасть на Конгресі трудового народу України, а також про те, що влада в УНР має належати лише «класам працюючим – робітництву і селянству».

На початку грудня почалася інтервенція військ Антанти. 2 грудня в Одесі з'явився перший французький військовий корабель, а 15 грудня почалася висадка 15-тисячного контингенту англо-французьких військ. З інтервенцією військ Антанти на північних