Принципи онтопсихології сім’ї

Отже, думка – це не що інше, як повторення, відбиття цієї енергії, спрямованої по вектору в одне місце; у цьому відбитті міститься голографічний образ, який володіє певною кількістю енергії і векторною динамікою. У зародка свій запас енергії, який формує образ, а у процесі формування особистості характер відбиття міняється. Множинність образів обумовлює їх діалектикою.

Багатогранність образів дозволяє варіювати будь-яке явище, пов'язане з ними. Рельєфність образів – це наслідок, створений джерелом, яке передує самому явищу. Дитина сприймає перші образи після того, як відчує свою індивідуальність. Як тільки особистість відокремлює себе від інших особистостей, всі взаємини, вектори енергії, динаміка сил, – все це починає взаємодіяти, накладатися одне на одне, знищувати одне одне, причому сама особистість залишається стабільною.

Різноманіття подій навколо неї створює безліч образів навколо єдиної оптичної точки, крізь призму якої вони сприймаються. Отже, з однієї сторони стійка індивідуальність – дитина, а з іншого боку – нескінченний калейдоскоп образів. Однак підхід до їх сприйняття в особистості один. Цей єдиний підхід у сполученні з різноманіттям явищ створює мнестичну схему образів, яка згодом перетвориться в мнестичну схему механізмів сенсорного сприйняття.

Говорячи простіше: життя пізнається через життя. Життя здійснює себе і пізнає себе. Інструменти, за допомогою яких людина пізнає, були спочатку самі вивчені нею ж. Спочатку функція, потім орган, який реалізує її, а потім різноманіття осмислених дій забезпечують зародження і розвиток особистості.

Сновидіння – це конфігурація голографічних векторів, за допомогою яких індивідуальні особистості взаємодіють між собою і які формуються на основі принципів метаболізму, властивому конкретному організму. Тому вони виникають одночасно з конкретною реальністю суб'єкта, а їх рушійною силою є свідомість.

Від шести місяців до п'яти-шести років поведінку дитини можна назвати голографічною: вона увесь на очах, і кожній дії віддає себе цілком і повністю. Дорослий здатний одночасно приділяти увагу багатьом явищам, дитина ж увесь поглинена однією подією. Дорослий може передати свої емоції іншим за допомогою вербалізації з врахуванням конкретного адресата. Дитина виражає себе інстинктивно, не застосовуючи методу раціонального опосередкування, вона виражає себе всім своїм єством, тому її свідомість є емоційною.

Починаючи з двох років дитина втрачає свою голографічність. Вона набуває здатності свідомо обманювати, раціонально мислити, у той же час залишаючись голографічною стосовно того, що найбільше її цікавить. Іноді голографічність свідомості проявляється і у дорослих, але в той час як дитина піддається небезпеці, кидаючись назустріч безлічі суперечливих подій, дорослий взаємодіє в рамках свого навколишнього середовища, виділяючи істотні елементи з потоку інформації.

Підсвідомість постійно діє за принципом голографії, там, куди він вказує, і здійснюється вплив. Після голографічного періоду дитина піддає свою індивідуальність впливу соціального фактора. Під його впливом виникають категорії раціональної свідомості: хотіти або не хотіти, пристосуватися або обрати інший шлях. Отже, кожна можливість починає дробитися на різноманітні варіанти вибору і з'являється можливість спробувати той з них, який здається оптимальним.

Свідомість дитини голографічна, тому що в навколишньому середовищі все йде по шляху найменшого опору. Варто сказати, що якщо дитина буде впевнена, що для забезпечення любові і уваги їй треба занедужати, вона захворіє. Хвороба – це мова, засіб спілкування з навколишнім світом, який використовується для утвердження або самого себе, або своєї метрополії (адже дитина – це колонія), або ж для діалектичного зв'язку зі світом.

Як же виховувати дитину з огляду на голографічність її свідомості? Якщо дорослий, спонукаючи дитину щось зробити, бачить, що вона нездатний послухатися, він повинен сам припинити суперечку і змінити тему розмови. Наполягати на своєму є дуже негативним для дитини, це породжує в ній шизофренічні тенденції. Коли ситуація повториться, дитина згадає про неї. Коли ми маємо справу із семантичним полем нижчого порядку, краще нічого не сказати. Не треба поводитися з дитиною так, начебто вона доросла. Не слід наполягати, зіштовхуючись зі впертістю, інакше криза поглибиться.

До чотирьох років дитину виховують, щоб вона могла самостійно задовольняти свої первинні потреби без витончень і соціальної етики, властивих дорослим. Із цим треба почекати, тому що ще не вистачає структури підтримки. Коли насущні потреби будуть задоволені, треба продовжувати виховання із врахуванням соціальних потреб.

А до цього варто дати дитині можливість самій вибрати своїх батьків. Батькои повинні піклуватися про дитину, але не позбавляти її цієї можливості. Маючи її, дитина сама розставить усіх на свої місця і обере орієнтири для своєї прихильності. Батьки повинні підвести її до цього вибору з достоїнством і врахуванням її власних інтересів.

 

 

Резиденс являє собою екологічну сумісність, тобто умови життя, пов'язані з місцем перебування, навколишнім середовищем, роботою-грою на землі, а також з харчуванням. Поняття резиденсу по суті визначається як максимальна психологічна релаксація, якої можна досягти винятково при використанні всіх необхідних для особистості умов.

Резиденс дозволяє виявити особливості, порушення або обставини, які перешкоджають високій функціональності особистості. Він проходить у простому, мальовничому і комфортному місці, де учасники, входячи в групу, не заважають один одному, зберігаючи недоторканим своє особисте життя. Присутність координатора, фахівців в області медицини і психології дозволяє «налагодити» самого себе, скоординувати компоненти досягнення мети, що веде до здоров'я й успіху.

Коли вирішують взяти участь у резиденсі за онтопсихологічною методикою, по суті це означає перевірку функціональності свого екзистенціонального стану і життєвих результатів з погляду їх відповідності росту, здоров'ю і внутрішньому проекту людини. Резиденс дозволяє виявити ті особливості, порушення або обставини, які перешкоджають високій функціональності особистості.

Аутентифікований резиденс полягає в умінні особистості “настроїти” себе на певну, приємну їй “хвилю”. Методики аутентифікованого резиденсу досить складні і в цілому являють собою вищу форму аутотренінгу.

Сучасний резиденс – це стажування, яке триває три дні або більше, з повним зануренням у певне середовище з метою нового знаходження й зміцнення власної аутентичності в екзистенціальній і соціальній діяльності.

Резиденс для лідерів, зберігаючи загальну структуру, щоразу адаптується відповідно до специфіки учасників групи, яка нараховує від 20 до 50 чоловік.

Тобто резиденс лідерства – це форма навчання і відпочинку, при якій пізнається шлях розвитку особистісного проекту на всіх рівнях – матеріальному, моральному, екзистенціальному. Лідерський резиденс включає п'ять основних аспектів:

першим аспектом резиденсу є психологічний аналіз суб'єкта за допомогою п'яти діагностичних критеріїв, націлених на пошук помилок або збоїв і відновлення ефективності цілого;

другий аспект розглядає середовище, у якому проводиться резиденс: він повинен проходити в екологічно чистому, простому, мальовничому й максимально комфортному для людини місці, де учасники почувають, що не заважають один одному, зберігаючи недоторканим своє особисте життя і одночасно входячи в групу;

третім аспектом є присутність поруч людини – координатора, керівника резиденсу, що дозволяє належним чином «настроїти» самого себе, тобто скоординувати всі компоненти досягнення єдиної мети, що веде до успіху;

четвертий аспект резиденсу представляє собою екологічну сумісність, тобто умови життя, пов’язані з місцем перебування, навколишнім середовищем, роботою-грою на землі, а також з харчуванням;

п'ятим аспектом резиденсу є аналіз особливостей суб'єкта відповідно до форми його онтологічного Ін-се.

Людина, яка успішно пройшла резиденс, відчуває почуття задоволення від усього – від роботи, здоров'я, дружби, розуму, політики, почуттів, економіки, першості тощо.

 

 

Введение в онтопсихологию: уч. пос. для вузов / под. общ. ред. Ермолаевой П. Н. – СПб: Ю-Питер, 2004.

Выгонский С. И. Семантическая организация сновидений и психотерапия. – В сб. : Механизмы некоторых патологических процессов в эксперименте и клинике. Ростов-на-Дону, 1999.

Менегетти А. Введение в онтопсихологию. – Пермь: Хортон Лимитед, 2001.

Менегетти А. Учебник по онтопсихологии. – М. : Славянская ассоциация Онтопсихологии, 1997.

Серин А. К. Онтопсихологическая педагогика. – М. : ННБФ «Онтопсихология», 2005.