Приватна власність: природа виникнення, еволюція розвитку

До економіко-юридичних підстав виникнення права приватної власності у фізичних осіб можна віднести, зокрема:

виникнення у громадян права власності на доходи від участі в суспільному виробництві;

виникнення права власності на доходи громадян від індивідуальної праці та підприємницької діяльності;

виникнення у громадян права власності за договорами та іншими правочинами;

виникнення у громадян права власності внаслідок успадкування майна;

отримання дивідендів від цінних паперів і вкладів у фінансово-кредитних установах;

отримання пенсій, різних державних допомог, стипендій тощо;

отримання грошових сум чи іншого майна в порядку відшкодування заподіяної шкоди;

отримання коштів за аліментними зобов’язаннями;

правомірне заволодіння дарами природи;

отримання різних премій, виграшів, призів.

Звичайно ж, цей перелік не є вичерпним, оскільки стосовно способів отримання майна у приватну власність діє притаманний всьому приватному праву диспозиційний принцип: «дозволено те, що не заборонено законом». Тобто фізичні особи можуть набувати майно у приватну власність будь-якими правомірними способами.

Оскільки рушійними силами ринкової економіки є підприємницька діяльність і приватна власність, що використовується як засоби виробництва, то особливе значення має виникнення права власності на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності. Відповідно до ст. 50 Цивільного Кодексу України, фізична особа із повною цивільною дієздатністю має право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом. До підприємницької діяльності фізичних осіб, хоча вони і не створюють для цього юридичних осіб, застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Однак для здійснення такої діяльності обов’язкова державна реєстрація. Порядок її здійснення визначається Законом «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців». Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем та має ідентифікаційний номер, або уповноважена нею особа повинна подати особисто державному реєстратору за місцем проживання визначені законом документи. За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації. Після реєстрації фізична особа має право здійснювати підприємницьку діяльність та відповідно отримувати у власність доходи, пов’язані із такою діяльністю [31].

 

 

У розвитку людської цивілізації, економічних систем, становленні та розвитку товарного виробництва поруч із поділом праці на вирішальній ролі грає власність. Відносини власності становлять основу будь-якій економічній системи.

Історії людського суспільства відомі найрізноманітніші форми власності, у тому числі найбільше значення мають державна і приватна власності.

Під реформуванням приватної власності в європейських країнах та постсоціалістичних країнах слід підрозумівати здійснення такого процесу шляхом роздержавлення та приватизації.

Роздержавлення – це зменшення ролі державної власності в економічній системі шляхом перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших (недержавних) формах власності, та стимулювання розвитку приватного підприємництва. Воно означає істотне скорочення державного сектору економіки і позбавлення держави більшості функцій господарського управління, передачу відповідних повноважень на рівень підприємств, заміну вертикальних господарських зв'язків горизонтальними. Роздержавлення може здійснюватися двома шляхами: приватизації і комерціалізації державних підприємств [6; с. 88-91].

Під приватизацією мають на увазі відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб. Комерціалізація державних підприємств означає позбавлення невластивих державі функцій господарської діяльності і перетворення їх у самостійні господарські одиниці, які будують свою діяльність на засадах підприємництва, тобто самостійно, і повністю беруть на себе відповідальність за результати господарської діяльності.

Приватизація не нове явище в соціально-економічному розвитку людства. Широкого розповсюдження вона набула в минулому столітті в економічно розвинених країнах.

Безпосередні цілі і стимули приватизації формувалися в кожній країні по-різному. В одних вона здійснювалась з метою зміцнення фінансової бази центральної і місцевої влади за рахунок звільнення бюджетів від витрат, пов'язаних з необхідністю підтримки неефективних державних підприємств і установ; поліпшення економічних показників окремих підприємств, які перебували у власності держави, шляхом передачі їх приватному капіталу, підвищення ефективності економіки в цілому; переорієнтації на переважно непрямі методи регулювання ринкових пропорцій; в інших – для роззосередження прав власності з метою розширення соціальної підтримки певного політичного курсу.

Зміст західного процесу приватизації стає більш зрозумілим із дискусій, що велися і ведуться навколо її окремих аспектів. Так, активно обговорювалося питання про природу коштів, що мобілізуються для покупки державної власності, і в цьому зв’язку – про народногосподарське призначення отриманої урядом виручки. Ще одна дискусія велася з приводу розукрупнення галузевих корпорацій, державний статус яких у свій час пояснювався природною монополіє.

Для Європи 80-х років був характерним навальний розвиток процесів дерегулювання економіки, роздержавлення і приватизації державних підприємств, спрямований на підвищення ефективності існуючої системи змішаної економіки, що склалася після війни в результаті утворення значного, по західних масштабах, державного сектора. Хвиля роздержавлення охопила багато країн Західної Європи, оскільки в умовах загострення конкуренції з боку США і Японії національна промисловість цих країн потребувала конкурентноздатності на світових ринках [13; с. 96-110].

Політика роздержавлення базується на ідеї, відповідно до якої організація господарського життя відповідно до ринкових