Прийоми й методи управління ризиком

Самострахування означає, що підприємець воліє підстрахуватися сам, ніж купувати страховку в страхової компанії. Цим він заощаджує на витратах капіталу за страхуванню. Самострахование є децентралізовану форму створення натуральних і надходження страхових (резервних) фондів ухозяйствующем суб'єкт, особливо у, чия діяльність схильна до ризику. Самострахование логічно, коли вартістьстрахуемого майна щодо невелика проти майновими і фінансовими параметрами бізнесу. Наприклад, великої корпорації недоцільно через страхової компанії страхувати від пожежі своє устаткування, яке встановлено у невеликому орендованому нею приміщенні. Самострахование також можна буде, коли ймовірність збитків надзвичайно мала, коли фірма володіє велику кількість однотипного майна. Так, транснаціональні нафтові компанії, володіють кількома сотнями танкерів, практикують самостраховку. Розрахунок дуже проста і логічний: втрата одного танкера на рік, що мало ймовірно, обійдеться компанії дешевше, ніж плата страхових внесків на танкери.

Сутність страхування виявляється у тому, що іноземний інвестор готовий відмовитися частково доходів, щоб уникнути ризику, тобто. готовий сплатити зниження рівня ризику нанівець.

При виборі конкретного кошти дозволу ризику підприємство має виходити з таких принципів:

- не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал;

- не можна ризикувати багатьом заради малого;

- слід передбачати наслідки ризику.

Застосування практично цих принципів означає, що завжди необхідно розрахувати максимально можливий збиток за даним видом ризику, потім зіставити його з обсягом капіталу підприємства, подвергаемого даному ризику, і далі зіставити весь можливий збиток із загальним обсягом власних фінансових ресурсів. І тільки зробивши останній крок, можливо, визначити, не спричинить даний ризик до банкрутства підприємства.

Питання про вибір оптимальної політики, спрямованої на зниження ризику, вирішується у межах мікроекономічної теорії. Відповідний результат говорить: оптимальна політика управління ризиком повинна бути такою, щоб граничні видатки реалізацію політики відповідали граничною корисності, доставленої її застосуванням [3].

 

 

Розвиток науки управління ризиками значною мірою розглядається з позиції ризиків фінансових установ за умов відносно стабільній економічної кон'юнктури. Необхідність розгляду ризиків виробничих підприємств у нестабільних політичних, економічних та соціальних умовах потребує коригування існуючих принципів управління ризиками та будівництво додаткового обгрунтування ефективності використовуваних методів аналізу ризиків.

Однією з основних причин неефективного управління ризиками є ясних і чітких методологічних основ цього процесу. Аналіз наведених у літературі принципів управління ризиками показує їх розрізненість, а окремим спробам їх систематизації властиво безліч спірних моментів. Проте, аналіз досліджень у сфері методології управління ризиками з огляду на вимоги сучасної економіки дозволяє сформувати систему принципів управління ризиками:

- рішення, що з ризиком, має бути економічно грамотним й не надавати негативної дії на результати фінансово-господарську діяльність підприємства;

- управління ризиками має здійснюватися у рамках корпоративної стратегії організації;

- при управлінні ризиками прийняті рішення мають базуватися на необхідному обсязі достовірною інформацією;

- при управлінні ризиками прийняті рішення мають враховувати об'єктивні характеристики середовища, у якій підприємство здійснює своєї діяльності;

- управління ризиками має бути системного характеру;

- управління ризиками має передбачати поточний аналіз ефективності прийнятих прийняття рішень та оперативну коректуру набору використовуваних принципів, і методів управління ризиками.

Завданням якісного аналізу ризику є виявлення джерел постачання та причин ризику, етапів та виконання робіт, і під час яких виникає ризик, тобто:

- визначення потенційних зон ризику;

- виявлення ризиків, супутніх діяльності підприємства;

- прогнозування практичних вигод і мінуси можливих негативним наслідкам прояви виявлених ризиків.

Методи якісного аналізу можна розділити чотирма групи:

1. Методи, що базуються на аналізі наявну інформацію;

2. Методи збору нову інформацію;

3. Методи моделювання діяльності організації;

4. Евристичні методи якісного аналізу;

Підсумкові результати якісного аналізу ризику, своєю чергою, служать вихідної інформацією щодо кількісного аналізу.

На етапі кількісного аналізу ризику обчислюються числові значення ймовірності наступу ризикових подій і обсягу викликаного ними шкоди чи вигоди.

Розглядаючи всю сукупність методів кількісного аналізу ризиків, можна сказати, що «застосування конкретного методу залежить від багатьох чинників:

- кожному за типу аналізованого ризику є свої методи аналізу та конкретні особливості реалізації. Наприклад, під час аналізутехнико-производственних ризиків, що з відмовою устаткування найбільшого поширення отримали методи побудови дерев;

- для аналізу ризиків істотну роль грає об'єм і якість вихідних даних. Тож якщо є значна база даних із динаміціРОФ, можливо застосування методів імітаційного моделювання і нейронних мереж. Інакше найімовірніше застосування експертних методів чи методів нечіткою логіки;

- під час аналізу ризиків є важливим враховувати динаміку показників, які впливають рівень ризику. Що стосується аналізу ризиків на ринках у стані шоку ряд методів просто незастосовуваний;

- під час виборів методів аналізу слід сприймати до уваги як глибину розрахункових даних, а й обрій прогнозування показників, які впливають рівень ризику;

- велике значення має тут терміновість і технічні можливості проведення аналізу. Якщо розпорядженні аналітика є солідний обчислювальний потенціал і запас часу, можливо навчання нейронних мереж, моделювання методом Монте-Карло тощо;

- ефективність застосування методів аналізу ризику підвищується при формалізації ризику із єдиною метою математичного моделювання його на результати діяльності підприємства. Нині як економічні системи, а й промислові комплекси досягли такий складності, що часто розрахунок їх стійкості неможливий без елементів теорії ймовірностей;

- треба враховувати вимоги державних контролюючих органів щотижня до формування звітності про ризики. У разі, якби нормативному рівні потрібно використання методів імітаційного моделювання, їх застосування обов'язково.

Усе сказане вище дозволяє зробити висновок у тому, що з ефективного аналізу усього розмаїття ризиків діяльності підприємства необхідно застосовувати ціле пасмо методів, що, своєю чергою, підтверджує актуальність розробки комплексного механізму управління ризиками.

За сучасних умов господарювання, що характеризуються політичної, економічної та соціальній нестабільністю існуюча для підприємства систему управління повинна мати механізм управління ризиками [5].

Першим етапом формування механізму управління ризиком для підприємства є створення службириск-менеджмента. На сьогоднішньому етапі розвитку російської економіки метою цієї служби є мінімізація втрат у вигляді моніторингу діяльності підприємства, аналізу відновлення всього комплексуРОФ, вироблення рекомендацій зниження ризиків й контролю над виконанням. У цьому важливо визначити місце служби в організаційну структуру підприємства, визначити правничий та обов'язки її персоналові та проінформувати співробітників про функції служби й характері її діяльність.

Джерелами інформації, настановленим аналізу ризику, є:

- бухгалтерська звітність підприємства. Дані документи (баланс, звіт про прибутків і збитках, про рух коштів тощо) у стиснутій формі містять всю офіційну інформацію про підприємство – стан основних фондів, рівень запасів матеріалів та готовою продукції, величину дебіторської та внутрішньої кредиторської заборгованостей, фінансові результати діяльності підприємства міста і інше. Аналіз бухгалтерської звітності підприємства дозволить виявити значну частину ділових, кредитних, організаційних ризиків;

- організаційну структуру і штатний розклад підприємства. Аналіз цієї інформації дозволяє виявляти організаційні ризики, карти технологічних потоків (>технико-производственние ризики), договори і контракти (ділові і юридичні ризики) ;

- собівартість виробництва. Її аналіз дає змоги виявити переважна більшістьРОФ і побачити грошовий вираз втрат через виникнення ризикових ситуацій;

- фінансово-виробничі плани підприємства. Повнота їх виконання дає можливість комплексно оцінити стійкість підприємства до всієї сукупності ризиків.

Соціально-економічна нестабільність (>СЕН), за умов якої діють підприємства, вносить своїх коректив, як і діяльність господарюючих суб'єктів, і у механізм управління ризиками підприємств. У цьому простежити її у обсязі практично неможливо, але визначити аспекти його впливу деякі ризики цілком реальне.

Після закінчення збору інформації, настановленим аналізу ризиків, службариск-менеджмента зможе реально оцінити динаміку показників діяльності підприємства з урахуванням впливів зовнішніх й наявність внутрішніх соціально-економічних і розширення політичних чинників, що дозволить усебічно і професійно спрогнозувати майбутнє стан ринкової кон'юнктури, і реально оцінити можливі ризики.

Логічним продовженням роботи службириск-менеджмента має стати формування програми заходів із управлінню ризиками, розробки якої має бути враховано таке:

- розмір можливої шкоди та її ймовірність;

- існуючі механізми зниження ризику, запропоновані державою та йогопроизводственно-економическая ефективність;

-производственно-економическая ефективність запропонованих службою заходів щодо зниження ризиків;

- практична можливість заходів у рамках виділеного ліміту коштів;

- відповідність заходів програми існуючим нормативних актів, цілям довгострокового і короткострокового планування розвитку підприємства міста і основним напрямам його фінансової політики;

- суб'єктивне ставлення до ризику розробників програми розвитку й керівництва підприємства.

Під час розробки програми заходів із управлінню ризиками фахівцям службириск-менеджмента слід поступово переорієнтовуватися під максимальну уніфікацію формованих оцінок рівня ризику, виражену у формуванні універсальних параметрів, характеризуючих обсяг можливої шкоди. Як таких параметрів найдоцільніше використовувати впливу ризиків на фінансові потоки і стан підприємства.

Завершальним етапом розробки програми є формування комплексу заходів щодо зниження ризиків, із зазначенням планованого ефекту від своїх реалізації, термінів впровадження, джерел фінансування та осіб, відповідальних у виконанні даної програми. Програма обов'язково має бути затверджена керівництвом підприємства міста і враховано прифинансово-производственном плануванні.

У процесі реалізацію програми фахівці службириск-менеджмента мають здійснювати аналіз ефективності прийнятих прийняття рішень та за необхідності забезпечувати коригування цілей і коштів мінімізації ризиків. У цьому рекомендується акумулювати усю інформацію помилки і недоліках розробки програми, що проявилися у її реалізації. Такий підхід дозволятиме провести розробку наступних програм заходів щодо зниження ризиків більш якісному рівні за використанням нових отриманих знання ризик.

 

 

Багатогранність поняття «ризик» обумовлена розмаїттям чинників, характеризуючих як особливості конкретної діяльності, і специфічних рис невизначеності, за умов якої ця діяльність здійснюється. Виявити загально утворюючі чинники ризиків дуже складно. По-перше, більшість ризиків має як загальні чинники, і специфічні. По-друге, конкретний ризик може мати різні причини виникнення залежно від виду комерційної організації.

Викладене дозволяє зробити висновок у тому, що механізм управління ризиками підприємства у сучасних умов повинен мати чітку ієрархічну структуру із необхідністю її коригування за підсумками реалізацію програми заходів щодо зниження ризиків і з урахуванням змінюються чинників впливу.

 

 

1. Балабанов І. Т. Риск-менеджмент. – М. : Фінанси і статистика, 2006.

2. Грабовий П. Р.. Ризики в сучасному бізнесі. – М. : Аланс, 2004.

3. Градов А. П. та інших. Стратегія і тактика антикризового управління фірмою. -Спб. : Спеціальна література. -2006.

4. Романов У. З. Риск-менеджмент за умови розвитку підприємства // Теорія і практика реструктуризації підприємств: Збірник матеріалів Всеросійської науково-практичній конференції. Пенза, 2011 р.

5. Романов У. З. Поняття ризиків та його класифікація як основний елемент теорії ризиків- 2010 р.