Психодіагностика мотивації

 

Елементи, зачатки вищих функціональних можливостей і мотивів дитини виростають не з діяльності по задоволенню біологічних потреб, а саме поза цією діяльністю і в міру звільнення дитини від цієї діяльності. Основними детермінантами формування дитини є, з одного боку, біогенетичні задатки морфологічного і функціонального розвитку мозку, які створюють потенційні можливості розвитку специфічно людських форм поведінки, і, з іншого боку, безпосередній психологічний і соціальний контакт дитини з дорослим, який сприяє актуальному прояву біогенетичних задатків і детермінує конкретний процес психічного розвитку дитини. Не випадково, наприклад, Л. І. Божович виділяє потребу дитини у враженнях як відносно самостійну, яка дає початок наступному формуванню ряду вищих потреб.

У дитини досить рано формується цілий комплекс потреб функціонального плану (у спілкуванні, у діяльності маніпулятивного й ігрового типу, у тому числі потреба у враженнях і т. д.), які у процесі розвитку стають структурно оформленими і самостійними, – це потреби у фізичній, інтелектуальній, емоційній, соціальній та творчій діяльності.

Процес формування мотиваційної системи характеризується в основному об'єднанням, інтеграцією стихійно сформованих спонукань у більш великі мотиваційні одиниці з тенденцією до утворення єдиної, цілісної мотиваційної системи особистості.

Характерна для раннього дитячого віку аморфна структура спонукань з однорівневою будовою, лінійністю, ситуаційністю й імпульсивністю актуалізації поступово перетворюється у більш складну, багаторівневу структуру з централізованою свідомо-вольовою системою управління поведінкою, з ієрархічною супідрядністю спонукань, з високою динамічною і змістовно-значеннєвою єдністю.

С. Л. Рубінштейн дає наступну психологічну характеристику мотивації в дитячому віці: «Кожне безпосередньо діюче на дитину спонукання має в ранньому дитинстві ще дуже велику владу над дитиною. Тому внутрішня мотивація ще дуже хитлива: при кожній зміні ситуації дитина може виявитися у владі інших спонукань. Нестійкість мотивації обумовлює певну безсистемність дій».

Мотиви, які представляють собою психологічну форму, специфічний засіб регуляції, організації діяльності, відбивають енергетичний рівень і структурні особливості доступної для людини діяльності. Тим часом зовсім недостатні знання й інтелектуальний рівень дитини, її малий практичний досвід різко звужують сферу реальної практичної діяльності. Дитина не може тривалий час підтримувати якусь спрямовану діяльність, керувати нею, зберігати досить високий функціонально-енергетичний рівень мотивації.

У зв'язку з цим цікаво відзначити ті психологічні прийоми, що дозволяють підвищити ефективність діяльності дитини. Так, у відношенні учнів III-IV класів Л. С. Славіна з'ясувала, що велике значення в підвищенні ефективності діяльності і її мотивації має спеціальне навчання дітей прийомам організації, планування діяльності. Зокрема, Н. Ф. Прокіна і С. Г. Якобсон використовували піщаний годинник, який компенсував відсутнє дитині почуття часу.

Л. С. Славіна у випадку складної і тривалої діяльності розчленовувала її на відносно самостійні відрізки, кожен з який контролювався й оцінювався окремо, як самостійна діяльність. Тільки з розвитком, удосконаленням структури самої діяльності розвивається і структура мотивів.

Л. І. Божович відзначає, що підпорядкування поведінки прийнятому наміру складається остаточно лише до кінця дошкільного віку і є початковим етапом формування довільності поведінки.

Мотиваційна стратегія нижчого типу, характерна для дитячого віку, але яка проявляється іноді й у дорослих, відрізняється тим, що найбільшу значимість тут мають події дійсного моменту. При переключенні на минуле або майбутнє значимість різко знижується і на деякому тимчасовому видаленні стає рівною нулю. Тим часом реальний мотивуюче вплив події на поточну поведінку визначається саме значимістю сьогодення. Відомо, наприклад, що для особистості психопатичного складу характерний, з одного боку, недостатній минулий досвід, а з іншого боку – недостатнє планування, тимчасова організація поведінки шляхом передбачення майбутнього.

Для стратегії нижчого типу характерний саме визначальний вплив на емоційний настрій тільки недавніх або майбутніх подій, тенденція «жити сьогоднішнім днем», приносити більш значимі, але віддалені цілі в жертву найближчому їх задоволенню.

Навпаки, стратегія мотивації вищого типу, яка формується в онтогенетичному розвитку людини, відрізняється усе більшим опосередкуванням спонукань, відстрочкою в часі, зростанням тимчасового потенціалу спонукань.

Відомий психолог К. Бюлер, намагаючись пояснити явище усе більш віддаленого в часі передбачення дитиною результату своїх дій, висунув навіть «закон», відповідно до якого в ході розвитку мотивації позитивні емоції переміщаються від кінця дії до її початку. Цей «закон» відбиває той факт, що спочатку дитина здатна радіти лише реально досягнутому результату, а потім може випробувати радість і задовго до його одержання, передбачаючи і смакуючи цей результат.

Надзвичайна вузькість активно-дієвої сфери мотивації дитини, дуже повільний, тривалий характер її розширення відповідно до вікового розвитку, опосередкованість цього процесу умовами соціального середовища, дорослими, особливо батьками, має дуже важливе пристосувальне значення. На відміну від тварин, особливо нижчих, дитинчата яких з'являються з готовими, спадково заданими формами поведінки, людська дитина народжується практично без усяких поведінкових інстинктів. Але зате завдяки цьому на «чистому» полі психічного потенціалу під впливом соціального середовища в людини розвиваються набагато більш складні механізми психічної діяльності.

Несформованість, невизначеність і вузькість активно-дієвої області мотивації дитини, пов'язані з низькими функціонально-енергетичними можливостями діяльності в дитячий період життя, визначають ряд важливих особливостей її структури.

Насамперед необхідно відзначити, що для активно-дієвої сфери мотивації характерний визначений складний стан діяльності як процесу, регульованого не тільки функціонально-енергетичним моментом (що виражається вже в дітей у відносно самостійній потребі в самому процесі діяльності), але і двома модальностями: бажаного і небажаного,