Психологічна характеристика психічних образів

ЗМІСТ

 

ОБРАЗ ЯК ФЕНОМЕН ПСИХІЧНОГО ВІДБИТТЯ

РІВНІ ВІДБИТТЯ ПСИХІЧНИХ ОБРАЗІВ

Список використаних джерел

 

У психологічній науці проблема образу належить до числа фундаментальних. Вивчення формування образу навколишньої дійсності у свідомості людини, його функцій у поведінці й діяльності, його мозкових механізмів має винятково велике значення для розвитку як загальної теорії психології, так і теоретичних позицій спеціальних психологічних дисциплін. Розробка цієї проблеми є не менш важливою і для вирішення прикладних завдань, які ставляться перед психологією суспільною практикою, особливо коли мова йде про психологічне забезпечення процесів навчання людини, проектуванні її діяльності, узгодженні технічних пристроїв (у першу чергу систем передачі інформації) з характеристиками і можливостями людини.

Уже на перших етапах розвитку психологічної науки проблема образу виступала як одна із центральних. Велика увага цій проблемі приділяється у працях основоположника психології І. М. Сєченова. Дотримуючись традицій матеріалістичної філософії, підтверджених розвитком природознавства, Сєченов трактував відчуття і сприйняття як «відбитки з дійсності» – її зразки, які виникають за законами рефлекторної діяльності мозку. Будучи відбиттям цієї дійсності, вони виконують функцію регуляції поведінки, забезпечуючи її адекватність навколишньому середовищу.

 

 

Коли мова йде про образ, природно, виникає питання: образ чого? Мається на увазі відношення образу до чогось іншого, до того, що прийнято називати оригіналом.

З позицій, розроблених ще у радянській психології, це є відношення відбиття. Образ являє собою відбиття якого-небудь об'єкта, предмета або події.

Продовжуючи лінію досліджень психічних явищ, намічену Сєченовим, радянські психологи прийшли до розуміння того, що категорії відбиття належить у психологічній науці основна роль: саме даною категорією розкривається найбільш загальна й істотна характеристика психіки. У цьому зв'язку вони звернулися до теорії відбиття, яка виступила в якості загальної методологічної платформи, що дає можливість розібратися в лабіринті психологічних понять, концепцій і напрямків, визначити предмет психологічної науки, розкрити логіку її проблем, розробити методи дослідження. Саме з освоєння категорії відбиття в її діалектико-матеріалістичному трактуванні і почався розвиток радянської психології.

Особливе значення для розуміння сутності образу мають наступні положення теорії відбиття:

відчуття є образами явищ зовнішнього світу, які виникають при їх безпосередньому впливі на органи відчуттів, і основним джерелом знань;

відчуття як образ об'єктивної реальності відбиває те, що існує незалежно від людини і її свідомості;

відчуття виступає як суб'єктивний образ;

критерієм істинності відбиття є практика.

Ці положення визначили загальний підхід до вивчення всієї системи когнітивних (пізнавальних) процесів: насамперед відчуття, сприйняття, уявлення, мислення.

У численних експериментальних і теоретичних дослідженнях була розкрита відбивна сутність перерахованих процесів і виявлені їх основні особливості (Б. Г. Ананьєв, С. В. Кравков, А. Н. Леонтьев, С. Л. Рубінштейн, А. А. Смирнов, Б. М. Теплов та ін.).

Сформульовано загальне положення про предметність психічного образу (будь-якого рівня складності), тобто про його віднесеність до предметів об'єктивної дійсності. Саме ці предмети (і явища) виступають як зміст образу. Предметність вихідного, сенсорно-перцептивного образу (відчуття й сприйняття) пов'язана з тим, що, як писав ще І. М. Сєченов, орган відчуття (наприклад, око) відчуває не сам себе (не зміни в сітківці ока), а зовнішню причину відчуттів. Тобто, світловий вплив речі на зоровий нерв сприймається не як суб'єктивне роздратування самого зорового нерва, а як об'єктивна форма речі, яка перебуває поза оком. У роботах Б. Г. Ананьєва думка про предметність образу виражена так: «Нормальний практичний зір грунтується не на абстрактно-зоровій функції, а на предметності, ситуативності зорового образу».

С. Л. Рубінштейн пише: «Образ взагалі, безвідносно до предмета, відображенням якого він є, не існує». На його думку, під образом треба розуміти не будь-яке почуттєве враження, а лише таке, у якому явища, їх властивості й відносини виступають перед суб'єктом як предмети або об'єкти пізнання.

Образ не являє собою якогось моментального знімка предмета. Його формування – це складний процес, який розгортається в часі, у ході якого відбиття стає усе більш і більш адекватним предмету, який відбивається у образі. При цьому на кожній фазі процесу виявляються все нові властивості предмета і уточнюються ті, які вже виявлені. У процесі відбиття безперестанно відбувається реконструкція образу в напрямку підвищення рівня його адекватності предмету (і залежно від цілей діяльності, які людина ставить перед собою). Цей процес не є монотонним; у ході його розвитку неминуче виникають протиріччя, наприклад: між відчуттями різних модальностей, рівнями диференціації й інтеграції сенсорних даних, почуттєвими й раціональними усвідомлюваними й неусвідомлюваними компонентами пізнання, перцептивними і мнемічними образами, а також образами й уявою, образами і поняттями і т. д. У розгортанні динаміки образу можливі «зациклення», відступи й перекручування.

Вирішальна роль у подоланні протиріч, які виникають у процесі відбиття, належить діяльності суб'єкта. Будучи відбиттям предметів (і явищ) об'єктивної, тобто існуючої поза і незалежно від свідомості людини дійсності, образ разом з тим є суб'єктивним. У найбільш широкому змісті слова суб'єктивність образу означає його приналежність суб'єктові. Але що при цьому являє собою суб'єкт?

В ідеалістично орієнтованих напрямках психології суб'єкт трактується як деякий внутрішній спостерігач, безтілесне нематеріальне начало, яке існує поза загальними взаємозв'язками явищ матеріального світу; при цьому стверджується, що суб'єктивне