Психологічні наслідки Чорнобильської атомної катастрофи

За даними пс/д обстеження з церебро-васкулярними порушеннями, які попали під вплив радіаційного опромінення, відрізнялися різного ступеня вираженості розладів уваги і пам'яті, різних сторін мислення, деформація системи відношень у вигляді формування залежності від найближчого оточення, невпевненості в майбутньому, звуженні життєвого простору, збідненні мотивації, фіксації на своєму захворюванні при одночасній дефіцитарності основних ресурсів переборення хвороби.

Реалізація психогенного потенціалу радіаційного фактору відбувалося на особистісному рівні в рамках проблеми психологічних наслідків радіаційного впливу.

Перші дослідження психологічних наслідків масового радіаційного опромінення було проведено після атомного бомбардування Хіросіми. З того часу і до аварії на ЧАЕС психологічні наслідки ядерних і радіаційних аварій розглядались як винятковий, незвичайний, унікальний досвід тих, хто переніс унікальний вплив. І в силу цього такий досвід представлявся не просто як неприйнятний, але й чимось таким, що має бути вижито. Очевидно, міф про унікальність, екзотеричність людського досвіду переживання радіаційного впливу був розвіяний Чорнобильським викидом. Радіація тісно ввійшла у повсякденне життя людей, стала фактом їх необхідного існування, який вимагає особливого освоєння.

Виявлені реакції потерпілих в результаті аварії на ЧАЕС виявились аналогічними до реакцій, які спостерігалися у людей, які переживали атомне бомбардування Хіросіми і Нагасакі.

На всіх етапах після аварії відзначаються гостра залежність населення від інформації про її ближні і віддалені наслідки. Зміна інформаційної блокади інформаційним хаосом оцінюється як одна з причин психоемоційного напруження серед потерпілого населення.

З цих позицій в динаміці Чорнобильської катастрофи виділяються три періоди. Перший період (з моменту аварії до першої половини 1987 р.) характеризувався забороною на інформацію, засекречуванням даних про радіаційну обстановку, справжніх масштабів і наслідків аварії. В другому періоді (проміжному) відбувалося нагромадження патогенного потенціалу посередництвом атрогенного механізму і альтернативної інформації. Третій період, який почався восени 1988 р., ознаменувався потоком суперечливої інформації про аварію і її наслідках на населення і формуванням впевненості у переважної більшості потерпілих в абсолютній патогенності радіаційного фактору. За даними, одержаними при соціологічному дослідженні репрезинтативної сукупності населення України, основними причинами незадоволеності від інформації, що надходить є неправдоподібність (45%), замовчування окремих фактів (48%), відсутність конткретних порад (63%).

Одержані на сьогодні дані не дозволяють достовірно пов'язати порушення здоров'я з безпосереднім впливом іонізуючої радіації. Більше того, ріст і характер соматичної патології співвідноситься з гіпотезою про їх психогенну природу і є результом росту невротизації населення. Тобто, ситуація ризику розвитку різних форм психічної дезадаптації в значній мірі створена існуючим багатофакторним хронічним стресом. У людей, що постраждали в результаті аварії, традиційна біологічна модель хвороби зливається з психосоціальною моделлю здоров'я і хвороби, зумовленої радіацієї та іншими факторами.

Формування «соціально-психологічного» синдрому Чорнобиля визначається техногенним походженням катастрофи, глобальністю її наслідків, масовістю впливу, складністю оцінки поставарійного радіаційного ризику, спрямованістю наслідків аварії в майбутнє і стійкою сформованістю у масовій свідомості негативного сприймання впливу іонізуючої радіації, накладанням віддалених наслідків стресу на складну екологічну ситуацію в країні, формальним виділеннямчорнобильської співдружності з поступовим включенням в нього нових когорт.

В результаті дії сукупності цих факторів у потерпілих сформувалась реакція на ситуацію у вигляді «комплексу жертви», яка включає в себе радіотривожність (підвищену оцінку радіаційної небезпеки), зовнішню атрибуцію відповідальності (покладання відповідальності за поставарійні події свого життя в основному на зовнішні обставини і державу), решти установок (підвищення вимог до суспільства), деформацію інформаційного простору (активна недовіра до інформації).

Катастрофічні наслідки Чорнобильського лиха призвели до суттєвої деформації самого способу життя мільйонів людей та спричинили низку небажаних змін у психіці. Спостерігаються випадки хронічного стресу, дипресії. Поширеності набувають неконструктивні подолання життєвих утруднень (алкоголізм, прояви аутоагресії), виграшу життєвої перспективи, агресивність в одних і пасивність, споживацтво інших.

Спільним для всіх категорій потерпілих в результаті аварії на ЧАЕС було те, що був відсутній гострий стрес, так як більшість не бачило самої аварії і відповідно в них не могло бути яскравих спогадів про саму подію. Тому психотравмуючий ефект Чорнобильської катастрофи не є наслідком самого вибуху, а пов'язаний з його наслідками, які в значній мірі протягаються до майбутнього.

 

 

Психічну травму можна визначити як хворобливу зміну у психічному житті людини, що виявляється в більш чи менш помітних і тривалих змінах функціонального стану, емоційного настрою, супроводжується більш-менш усвідомленими неприємними переживаннями, зміною поведінки, яка стає подекуди неадекватною ситуації. Про людину з «психічною травмою» кажуть, що вона не в ладах з собою та навколишнім світом, вона не живе, а страждає.

Дослідження групи «чорнобильських» дітей, які зазнали іонізуючого опромінення «іnvitro», показала, що їхній фізичний розвиток відповідає нормі, а психічний у 50% випадків відхиляється від неї і може оціюватися як «дезонтогенетична форма межової інтелектуальної недостатності».

За даними спостережень С. І. Яковенка, для такої категорії дітей більше характерні у формуванні емоційно-вольової, ніж інтелектуальної сфери, де можлива достатня компенсація за рахунок підвищеної уваги батьків до розумового розвитку дітей, проте така увага може призвести до індукції тривоги.

Дослідження стану дітей та підлітків Чорнобильського району свідчить, що їх перевантаження створює передумови для виникнення психічних розладів, збільшення кількості психосоматичних захворювань і порушень у статевому дозріванні.

При психічних розладах, віддалених в часі від екстримальної ситуації, що їх спричинила, найчастіше спостерігалися:

- нав'язливі пригадування найнеприємніших епізодів, супроводжувані почуттями пригніченості, страху, соматичними розладами;

- стан відчуження, почуття провини, втрата звичайних інтересів;

- нічні кошмари, пов'язані з подіями;

- підвищена збудливість, дратівливість, спроможна призвести до емоційного вибуху.

Наявність спільних симптомів при різних за походженням психічних травмах з однієї сторони і їх невідповідність жодній із загальновизнаних аналогічних форм з іншої, виявила необхідність згрупувати їх в окремий синдром. М. Горвіц запропонував виділити їх під назвою «посттравматичний стрес» (РТSD), який можна визначити як «нормальну реакцію на ненормальну ситуацію».

Епідеміологічна оцінка поширеності РТSD, що грунтується на результатах психіатричних обстежень потерпілих внаслідок масштабних екстремальних ситуацій (катастроф, війн тощо), свідчить, що це захворювання може охопити від 15% до 40% потерпілих – залежно від рівня їхньої соцальної захищеності.

На думку більшості дослідників РТSD, цей розлад психічної діяльності є наслідком екстраординарної психотравмуючої події (life stress ivent), яка перевищує адаптаційні можливості людини і супроводжується відчуттям страху, безпорадності.

Психотравмуюча подія може стосуватися окремої людини (через смерть близького, згвалтування тощо), групи або всього населення (земля, війна).

Певні психічні травми завжди виникають РТSD (тортури, знущання), інші – тільки в окремих випадках (значні пожежі, аварії на транспорті). Чим тривалішим є вплив травмуючої ситуації, тим більша ймовірність розвитку РТSD.

В розвитку посттравматичного стресового розладу провідну роль відіграють такі чинники:

1) непередбачуваність травмуючої дії (вибуху, катасрофи чи стихійного лиха) ;

2) жорстокість, брутальне поводження терористів, злочинців;

3) тривалість напруження, наявність загрози для здоров'я і самого життя (хронічний страх) при перебуванні в контраційному таборі, на окупованій чи екологічно забрудненій території, в зоні воєнних дій;

4) почуття психічної та/або фізичної безпорадності, комплекс жертви;

5) виснаження, наявність поранень, захворювань, що виникли внаслідок лиха;

6) недостатній рівень соціального захисту потерпілих.

Щодо психологічних наслідків чорнобильської катастрофи, то варто наголосити на поширеності таких внутрішньоособистісних конфліктів, які пов'язані з боротьбою мотивів (наприклад, між обов'язком і прагненням безпеки), виникають при необхідності приймати рішення за умов дефіциту часу, інформації та зачіпають суперечливі (професійні, відомчі, територіальні) інтереси різних осіб чи груп.

Починаючи з 1987 р. НДІ психології МНО України розпочато виявлення впливу чорнобильської катастрофи на психічний стан дітей та підлітків різних територіальних та вікових груп. Це було перше масштабне експериментальне дослідження психологічних наслідків аварії на ЧАЕС, проведене на 1200 учнях 3-х, 5-х, 7-х, 9-х класів, в тому числі:

а) евакуйованих із зони відчуження до Києва;

б) мешканців районів, прилеглих до зони відчуження (в Житомирській, Київській та Чернігівській областях) ;

в) киян;

г) контрольної групи з Полтавської області.

В результатах даного обстеження наводяться досить тривожні дані щодо погіршення показників розвитку вищих психічних функцій школярів, які проживали в районах, прилеглих до зони відчуження, наявності ускладнень при адапатації до нових умов життя переселенців і психологічних проблем в учнів, що постійно мешкають в Києві.

Варто пригадати, що потерпілі не являють собою однорідної спільноти. Вони належать до різних категорій, територіальних і професійних груп. Зокрема, серед «дітей Чорнобиля» можна виділити принаймні дев'ять підгруп, відмінних за чисельністю, місцем проживання, співвідношенням негативних чинників, характером переживання стресової ситуації.

Аналіз матеріалу

Узагальнення матеріалів дослідження, що виконувалисяЯковенком С. І., дає підстави констатувати, що аварія на Чорнобильській АЕС і пов'язані з нею наслідки значно вплинули на ситуацію життєдіяльності дітей і підлітків, які безпосередньо проживали і продовжують проживати в зонах радіоекологічного контролю. Ці зміни спричинили порушення систем соціальних відносин, стереотипів екологічної поведінки та землекористування, що склалися впродовж генерацій, відпрацьованих і перевірених на практиці форм відтворення і розвитку соціальної взаємодії, в тому числі й у вихованні підростаючих генерацій.

Психотравмуюча ситуація, що склалася після чорнобильської катастрофи, посилила «відцентрові» тенденції в психіці дітей і підлітків, активізувала негативні прояви індивідуальних відмінностей, загострила тенденції розвитку окремих рис характеру, які набули рівня акцентуацій. Останнє підвищило ймовірність конфліктів, ускладнень в адаптації дітей і підлітків до соціального оточення, призвело до зниження рівня психосоціальної активності – з одного боку, та збільшення алкоголізації і вживання наркотиків – з іншого.

Загалом для всіх обстежених категорій дітей і підлітків були характерні певні відхилення в розвитку і поведінці:

- у сфері фізичного розвитку – хронічне захворювання, зниження показників фізичної підготовленості;

- впсихічному розвитку – стрес, від якого не можна «втекти» навіть при переїзді на нове місце проживання, фрустрація, гальмування розвитку вищих психічних функцій, деформація емоційного стану, мотивів діяльності і поведінки;

- у сфері соціально-психологічного розвитку – соціальна дезадаптація, агресивність, схильність до конфліктів;

- у сфері духовного розвитку – екзистенційна криза, втрата сенсу життя, дедвальвація загальнолюдських, культурно-національних та індивідуальних цінностей.

Таким чином, найбільш болючими соціально-психологічними наслідками аварії на ЧАЕС є:

- незадоволення медичним обслуговуванням;

- затримки з переселенням, труднощі працевлаштування;

- напруженість в суспільстві через «несправедливий» розподіл пільг;

- недовіра до влади, засобів масової інформації, вчених, спеціалістів;

- практична відсутність державної соціально-психологічної і правової допомоги.

 

 

1. Яковенко С. І. Психологiя людини за умов радiоекологiчного лиха.