Психологічні причини злочинної поведінки

 

Вступ

1. Загальна психологічна характеристика злочинної діяльності

2. Психологічний аналіз причин злочинної поведінки при різних формах провини

Висновки

Список використаних джерел

 

 

Одним із суттєвих компонентів причинного комплексу злочинності є незадоволення запитів людей у сфері споживання, розрив між потребами і можливостями їх задоволення.

Потреби утворюються під впливом минулого. Стандарти минулого звичаю життя діють на актуальні потреби людей завдяки їх власному досвіду та досвіду попередніх поколінь. Установка «жити не гірше ніж раніше», яка охоплює як рівень життя в цілому, так і його окремі показники, стосується і більш віддаленого минулого. Знання про нього є завжди приблизними, а уява в значній мірі перекручена. Причому одні сторони минулого соціального життя як правило перебільшуються, в той час як інші – суттєво зменшуються, внаслідок чого минуле ідеалізується і сприяє невиправданому зростанню потреб.

По-друге, потреби диктуються майбутнім, яке прогнозується («завтра жити не гірше ніж сьогодні»).

По-третє, потреби людей формуються в результаті порівняння з життям інших соціальних груп («жити не гірше ніж інші»).

По-четверте, формування потреб підпорядковано принципу «відповідності» можливостям.

Важливе кримінологічне значення має протиріччя засвоєної рольової інформації, що пов’язано у деяких випадках з протиріччями у самому змісті соціальної ролі, її двозначності «вбудованої» в дану роль.

При кримінологічному вивченні важливим є аналіз особистості у взаємодії з соціальним середовищем, оскільки злочинну поведінку породжує не сама по собі особистість або середовище, а саме їх взаємодія. Особистість злочинця має для кримінальної психології і самостійний інтерес тому, що вона не просто відображає певні зовнішні умови але є активною стороною взаємодії. Для неї характерна свідома, цілеспрямована діяльність. Загальновизнаним є те, що саме в координатах ціннісно-нормативної системи особистості та соціального середовища, їх взаємодії потрібно шукати безпосередні причини злочинної поведінки.

 

 

З точки зору психології будь-яке правопорушення, будь-який злочин можна розглядати як особливий вид діяльності, вид певної соціальної активності людини, що проявляється в специфічних формах протиправної поведінки, в якій виражаються ставлення суб’єкта до соціальних цінностей, особливості його психіки та індивідуально-психологічні властивості, мотиваційна сфера особистості, психічні стани.

Під діяльністю в психології розуміють ту чи іншу (внутрішню чи зовнішню) активність людини, яка спрямована на досягнення поставленої цілі.

Будучи активним суб’єктом діяльності людина активно включається в суспільні, міжособистісні стосунки, тому займає певну позицію відносно інших людей, суспільства в цілому, соціальних цінностей. На цій стадії, за твердженням С. Л. Рубінштейна, діяльність набуває новий специфічний аспект, стає поведінкою.

Поведінка – це зовнішній прояв діяльності, дій людини, процес взаємодії з навколишнім середовищем, опосередкований її зовнішньою (руховою) і внутрішньою (психічною) активністю. У поведінці виражається її ставлення до моральних, правових норм, традицій, які існують в суспільстві. За поведінкою судять про особистісні особливості суб’єкта.

Предметом спеціального вивчення юридичної психології є протиправна, злочинна поведінка, яка за своєю антисуспільною спрямованістю, способами досягнення цілі суттєво відрізняється від звичайної поведінки людини, яка не вступає в конфлікт з нормами права. Ця антисуспільна спрямованість злочинної поведінки особливо помітна коли потрібно аналізувати процеси мотивації цілепокладання, прийняття рішення, вибору засобів досягнення поставлених цілей і практичної реалізації злочинного задуму при здійснені злочинів з різними формами провини.

Розглядаючи діяльність ми не можемо не помітити дві її сторони: внутрішню (психічну) і зовнішню (фізичну) предметну сторону. Усвідомлення суб’єктом майбутньої діяльності, мисленнєве переміщення її у зв’язку з цим у часі та просторі називається інтеріоризацією (перетворенням у внутрішнє). Процес інтеріоризації може протікати як на вербальному рівні, так і згорнуто у вигляді образів мислення. Навпаки, зовнішню, предметну сторону діяльності слід розглядати як екстеріоризацію внутрішньої, психічної сторони діяльності.

Ці дві сторони діяльності нерозривно пов'язані між собою. «Зовнішня сторона – рухи за допомогою, яких людина впливає на зовнішній світ, – визначається і регулюється внутрішньою (психічною) діяльністю, мотиваційною, пізнавальною і регулятивною. Вся ця внутрішня, психічна діяльність спрямовується і контролюється зовнішньою, яка виявляє властивості речей, процесів, здійснює їх цілеспрямовані перетворення, виявляє міру адекватності психічних моделей, а також ступінь співпадання одержаних результатів і дій з очікуваними.

Усі ці процеси є в основі формування наміру людини під час підготовки і здійснення нею злочину, оскільки злочин є різновидом діяльності, головною особливістю якої є її антисуспільна спрямованість.

Невід’ємним елементом діяльності є потреба людини, яка стає джерелом її активності. Потреба, що набула спонукальної сили, яка спрямовує діяльність, стає її мотивом. Як писав О. М. Леонтьєв, «діяльності без мотиву не буває; «немотивована» діяльність – це діяльність, яка не без мотиву, а діяльність з суб’єктивно і об’єктивно прихованим мотивом».

Щоб активність набула характеру діяльності незалежно від її спрямованості, перед людиною повинна стояти ціль. Тільки в цьому випадку можна вести мову про цілеспрямовану діяльність. Процес цілеутворення може мати різні часові інтервали, завершуючись постановкою загальної цілі у вигляді деякого образу майбутнього результату (продукту) діяльності. Проте на шляху до досягнення цієї загальної цілі суб’єкт може ставити більш конкретні (часткові) цілі, порівнюючи їх із загальною ціллю.

Детермінантою вибору цілі є таке важливе особистісне утворення, як рівень домагань. Значно завищений рівень домагань, неадекватна