Психологічні причини злочинної поведінки

IV. Після того як рішення прийняте, на зміну мотиваційному приходить другий етап – реалізації рішення: скоюються протиправні дії і як наслідок цього настає злочинний результат, який може і не співпасти з зарання наміченою ціллю. В подібній ситуації (крім випадків, коли ціль і результат співпадають) можуть зустрітись наступні варіанти:

ціль виявилась «недовиконаною»: результат повністю або частково не досягнуто через об’єктивні фактори;

ціль виявилась «перевиконаною»: досягнутий результат в ході скоєння злочинних дій перевищив раніше поставлену ціль (наприклад, в результаті розбійного нападу настала смерть потерпілого від одержаних тілесних пошкоджень) тобто мав місце результат, який зарання не планувався.

Названі процеси закінчуються оцінкою винуватцем досягнутого результату, прогнозуванням своєї подальшої поведінки в ході попереднього розслідування та під час суду.

Проте не можна не враховувати того, що спочатку потреби, які виникли у суб'єкта і зіграли свою роль в скоїнні ним злочину, поступаються своїм домінуючим місцем в ієрархії всіх його потреб, тепер для нього найбільш актуальними є потреби уникнути розкриття та покарання.

У загальній мотиваційній структурі особистості потреба уникнути покарання в окремі періоди займає міцне, провідне місце. Ця потреба породжує такий сильний емоційно насичений мотив, як страх перед покаранням. Він у свою чергу є могутнім «мотиватором» усієї майбутньої діяльності, у тому числі і протиправної, яка спрямована на досягнення знову виникаючих (тепер вже у зв’язку із скоєним злочином) цілей: приховати сліди злочину, сховатись від органів правосуддя, знищити свідків злочину.

В цій типово кримінальній ситуації винуватець переживає стан психічної напруги, який викликаний тим фактором, що досягнення злочинної цілі раніше здавалося б здатною задовольнити його потребу, яка виникла на початку, тепер вже виконує іншу функцію – зумовлює появу нових спонукань, які спрямовані на уникнення покарання.

Аналізуючи механізм злочинної поведінки не можна також ігнорувати такі важливі фактори, які визначають поведінку суб’єкта, як особливості, властивості його особистості (спрямованість, світогляд, ціннісні орієнтації, соціальні установки, рівень правосвідомості, індивідуально-психологічні особливості, характер) та вплив соціального середовища на формування його особистості і поведінку до виникнення криміногенної ситуації та під час неї.

Властивості особистості, як і об’єм зовнішньої інформації, визначають не кількість, але і зміст варіантів поведінки, які коректуються моделями майбутнього, що прогнозується.

Варто зупинитись на розгляді психологічних особливостей злочинної поведінки, основним змістом якої є так звані безмотивні злочини. Така назва досить умовна і не відображає повної відсутності мотиву у діях винуватого (адже мова йде про свідому діяльність психічно здорової людини).

Першу групу так званих без мотивних, навмисних злочинів складають злочини, які зовнішньо відрізняються своєю якоюсь беззмістовністю, яка незрозуміла з першого погляду надмірною жорстокістю по відношенню до жертви. Прихована від поверхового погляду мотивованість таких дій часто викликає сумніви стосовно психічного здоров’я підозрюваного.

Злочинна діяльність (як і будь яка діяльність людини) полімотивована і пояснювати дії винуватця тільки одним якимось мотивом рівнозначно небажанню бачити всю багатогранність психічних явищ і станів, які переживає суб’єкт.

Після того як вдається розрушити звичний стереотип мислення і перейти від безуспішного пошуку якогось одного мотиву, що міститься на поверхні, до більш глибокого дослідження всієї мотиваційної сфери особистості, яка включає в себе не тільки окремі потреби, інтереси, але приховані в глибинах індивіда його психічні стани, емоції, можна зрозуміти «безмотивність», на перший погляд, злочину і знайти справжні мотиви злочинної поведінки.

Особливо складними є випадки коли злочини скоюються людьми, що мають психічні відхилення від норми, які наділені акцентуйованими рисами характеру, що у зв’язку з цим мають серйозні труднощі в процесі соціальної адаптації в нових умовах життя, в екстремальних умовах діяльності.

Другу групу «безмотивних» злочинів утворюють злочини насильницького характеру, які виникають за механізмом «зміщення» агресивності в стані фрустрації. Вказані дії можуть навіть мати характер аутоагресії і тоді слідчому доводиться мати справу із суїцидною поведінкою.

Завдяки «зміщенню» дій, які спрямовано на цілком інший, посторонній об’єкт (що і викликає в першу чергу сумніви стосовно «безмотивованості» таких дій), у суб’єкта послаблюється надмірна напруга психіки, що виникла в результаті незадоволення якоїсь особистісно-значущої для нього потреби, створюється своєрідна ілюзія реагування на якісь несприятливі фактори з якими суб'єкт не зміг в свій час впоратись. А той негативний досвід, який він набув, переноситься ним тепер на цілком інших осіб, які інколи не мають ніякого відношення до тих переживань, які йому прийшлось перенести.

Розглянутий вище механізм злочинної поведінки часто, а саме коли мова йдеться про необережні злочини, має згорнутий характер. Поведінка людини перед скоєнням необережного злочину характеризується тим, що суб’єкт часто є під впливом протиріч між вимогами ситуації, яка приписує йому поводитись певним чином, і його намірами, які частково або повністю не співпадають з цими вимогами, його легковажним прагненням будь-що добиватись поставленої мети.

Серед психологічних факторів, які в значній мірі впливають на поведінку осіб, що необережно скоїли злочин, особливе місце належить психологічній установці у вигляді легковажно-безвідповідального ставлення до дотримання правил запобігання, соціальним цінностям і своїм обов’язкам у відношенні до них.

Говорячи про відмінності з психологічної точки зору необережних злочинів від навмисно скоєних злочинних дій, слід особливу увагу звернути на процеси мотивації і цілепокладання. Якщо в навмисних злочинах мотив і ціль безпосередньо зв’язані з результатом, що настав, тоді в необережних злочинах має місце розрив між мотивом і ціллю протиправної поведінки суб’єкта, з одного боку, і результатом, що настав – з іншого. Цей розрив заповнюється мотивом і ціллю допущюваних суб’єктом порушень певних правил поведінки, які об’єктивно спрямовані на недопущення важких наслідків, які в уяві суб’єкта можуть настати, а можуть і не настати. В цьому проявляється вольовий характер протиправної поведінки суб’єкта і окремих його дій, що пов’язані з недотриманням ним тих чи інших приписів обов’язкового характеру.

Таким чином, мотив є в будь-якій вольовій, а отже і в будь-якій злочинній поведінці незалежно від форми провини. Але оскільки при необережній формі провини наслідки, які настали не охоплюються бажанням винуватого, слід розрізняти «мотиви навмисних злочинів мотиви поведінки, які об’єктивно призвели до суспільно небезпечних наслідків в необережних злочинах».

 

 

Серед вчених-кримінологів не існує єдиної думки щодо однозначного визначення причин і умов конкретного злочину. Різні погляди науковців на питання про причини й умови конкретного злочину, як і на питання про причини й умови злочинності взагалі, зумовлюються приналежністю вчених до – соціологічного чи біологічного напряму кримінології. Загальним для представників двох основних напрямів є визнання того, що індивідуальна злочинна поведінка детермінується особливостями особи й конкретною (криміногенною) ситуацією.

Оскільки злочин є результатом взаємодії індивідуальних властивостей особи й об’єктивної (зовнішньої для індивіда) ситуації, вчені визначають, що окремий злочин детермінується, з одного боку, особистісними властивостями індивіда – його потребами, інтересами, мотивами, цілями, поглядами і ставленням до соціальних цінностей, які набирають форми негативної, суспільно небезпечної спрямованості особи, а з іншого – сукупністю зовнішніх об’єктивних обставин, пов’язаних з особистісними потребами. При цьому особливості особи становлять інтерес для кримінології не тільки з позицій їх вивчення на статистичному рівні, а й у динаміці у зв’язку з умовами морального формування особи.

Отже, вчинення конкретного злочину є результатом взаємодії негативних морально-психологічних властивостей особи, що утворюються під впливом несприятливих умов морального формування індивіда, і зовнішніх об’єктивних обставин, що створюють ситуацію злочину (криміногенну ситуацію). При цьому існує два рівні взаємодії особи із соціальною дійсністю при вчиненні конкретного злочину: перший – умови морального формування індивіда, другий – конкретна ситуація вчинення злочину.

Причини й умови злочинності належать до індивідуальних умов морального формування особи, виявляються в їх змісті і водночас визначають конкретні ситуації, в яких опиняється й діє індивід. У свою чергу, причини окремих злочинів відображують на індивідуальному рівні причини злочинності й конкретні ситуації, що виникають. З урахуванням зазначених рівнів взаємодії особи із соціальною дійсністю і потрібно аналізувати причини окремого злочину.

 

 

Кримінологія: Навч. -метод. посіб. / В. М. Дрьомін, В. О. Туляков, Н. А. Орловська; Одес. нац. юрид. акад. – О. : Юрид. л-ра, 2003. – 172 с.

Литвинов О. М. Поняття і класифікація причин та умов, що сприяють вчиненню злочину // Форум права. -2008. -№ 2. -С. 323-327.

Мотивація злочинної поведінки: поняття, соціальний зміст, основні сфери: навч. посіб. / П. Д. Біленчук, М. Т. Задояний, Р. І. Гасанов, А. В. Кофанов, О. Л. Кобилянський; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Київ. нац. ун-т внутр. справ, Міжнар. ун-т криміналістики, Східноєвроп. ун-т економіки і менедж. – К. : КИЙ, 2009. – 28 с.

Щодо механізму злочинної поведінки / О. Джужа, В. Василевич, А. Кирилюк // Право України. – 2005. – N 6. – С. 66-71.

Юридична психологія: Акад. курс. Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / В. О. Коновалова, В. Ю. Шепітько; Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. – К. : ВД «Ін Юре», 2004. – 424 с.

Юридична психологія: підручник / В. О. Коновалова, В. Ю. Шепітько. – 2-ге вид., переробл. і доповн. – Харків: Право, 2008. – 240 с.