Психологічні принципи смислу життя та провідних мотивів життєдіяльності буттювання у повсякденні

У цьому є два принципово важливих моменти. По-перше, єдність життя і свідомості дійсно є невід'ємною, початковою характеристикою і самого життя, і самої свідомості. Поза свідомістю життя перетворюється на якусь чисту об’єктність (і для суб’єкта воно що є, що його немає), а поза життям свідомість перетворюється на порожню абстрактність. По-друге, цілісність  свідомості (відповідно, і цілісність життя) може досягатися за рахунок диференціювання рефлексії сфер життя (коли сенсом і домінантою життя для людини є, скажімо, творчість – наукова, художня, служіння, благодійність і т.д). Людина якби включена в неї, так і рухається, «пливе» у цій повсякденності усе своє життя). По-третє, теза про єдність свідомості і життя означає, що Світ стає Світом людського Життя тільки з появою слова (мови) як принципу його організації й існування. Наявність слова закладена як початкова теза навіть у Біблію - «На початку було слово». Це означає, що словесний знак розгортає Світ, впорядковує й організовує у свідомості людини,знаходить для кожної людини власні форми у всіх сферах життя. Хоча для кожної людини своя розгортка, але вони (поняттєві знаки) споріднюються для всіх людей однієї спільноти через їх суспільно-виробничу практику і взаємодію.

У сфері Побуту здійснюються повсякденні дії, складається і функціонує буденна свідомість, взаємодії з іншими людьми побудовані на простих, часто стандартних, штампованих взаєминах, тут ми отримуємо якісь конкретні результати. Але, які б результати індивід тут не отримував, він починає дивитися: «А які результати отримані іншими?». У сфері побуту//буденності переважає чиста соціальність. У побуті вся наочність соціальна, вона влаштована на взаєминах - порівняннях, конкуренції, допомозі, ворожнечі і так далі - на соціальних взаємодіях. 

У сфері соціальних взаємодій провідною ідеєю, домінуючим принципом їх організації, системоутворювальним чинником і ключовим поняттям, є успішність. Вся соціальна і побутова сфера «сидить» на різних варіантах ідеї успішності [5, с. 114]. Вона може істотно варіювати за змістом залежно від того, що в даному соціокулътурному середовищі, прийнято вважати успіхом. У когось 6-ть Мерседесів в гаражі, а у когось 6-ть дітей. Критерії й ознаки цього успіху, можуть бути самі різні, але організуючий принцип у них єдиний - принцип успіху. Саме через нього людина самостверджується і відчуває себе реалізованою.

Категорії успіху і успішності у вітчизняній психології тільки зовсім недавно стали предметом досліджень і наукових обговорень. Не вдаючись до аналізу різних підходів, вкажемо, що у функціоналъному плані успішність є показником соціального визнання особистісних досягнень індивіда в межах соціально-нормативного простору життя суспільства. Більше того, успішність поєднує і представляє подвійну нормативність соціальних діяльностей: з одного боку – соціокультурну нормативність самої діяльності, її легітимність, значимість, визнаність, а з іншого боку - соціальна нормативність ефективності виконання людиною даної діяльності (заслужений артист, заслужений учитель, але не заслужений крадій чи «крадій в законі»). Іншими словами, успішність є похідною від діяльності індивіда щодо прийнятої в даному суспільстві норми ефективності соціально-нормативної діяльності. Виходячи з цього, можна стверджувати, що залежно від характеру інституціалізації норми визначається формальний або неформальний соціальний статус індивіда. Нормативний, легітимний характер успішності і робить індивіда-носія соціальним зразком, що і забезпечує безперервність трансляції та відтворення тих або інших моделей поведінки і діяльності.

В соціальному плані успіх є базовою категорією що визначає сферу побуту, але категорія успіху не є єдиною, яка його організовує. У суб'єктивному просторі дій і їх результатів є категорія комфорту. Якщо успіх визначає місце індивіда в соціальних структурах і відносинах, то комфорт визначає якість організованості суб'єктивного, внутрішнього життя людини у повсякденні. Комфорт, зручність, благополуччя – людина для себе виділяє в усіх соціальних і предметних взаємодіях та залишається з ними наодинці, зі своєю власною тілесністю. Очевидно, що тілесність тут береться в еко-психологічному розумінні. 

В екологічній психології, особливо в середовищному підході, проблема психологічної межі тілесності обговорюється досить давно і там переконливо показано, що ці межі тягнуться за рамки власного біологічного тіла до меж суб'єктивної ідентифікації [4, с. 172]. Психологічні межі тілесності лежать в межах тієї наочності, яку я ідентифікую, ототожнюю як виключно «свою». Проте, питання меж фіксує тільки відчуттєву сторону проблеми тілесності, а відношення індивіда до цієї, власної сутності, здійснюється через категорію комфорту. Ідея комфорту фіксує ті способи організації свого тілесного існування, які людина оцінює як максимально сприятливі (у тому числі й матеріальні, фінансові, моральні, духовні, соціально-статусні і т.п. цінності). Ідея комфорту, таким чином, відтворює суб'єктивну оцінку якості організації тілесної сторони соціального життя індивіда. При цьому надзвичайно важливим є те, що переживання комфорту є виключно індивідуалізованим процесом, а зміст ідей комфорту є, навпаки, виключно соціально-нормативним і моральним конструктом порівняємо,отримання державної премії і надмірне багатство). Але, окрім соціальності у цій же сфері побуту// повсякденності є ще щось «МОЄ» - це площина Мого життя, моєї власної тілесності і своєї сорочки, яка завжди ближче до тіла. Тут працюють усі закони соціальної психології, які безпосередньо описують  соціальні взаємодії: теорія соціального обміну, винагороди, мотивації, референтності і так далі Усі вони пояснюють реальність, що лежить у площині буденної свідомості.

Нами розглянуто представленість буденної свідомості у формах соціальності і тілесності та, очевидно, потрібно розглянути цього ж індивіда у власне особистісній формі.

Особистісна форма існування індивіда у повсякденні повинна якимось чином інтегрувати всі інші форми і забезпечувати осмислені способи самореалізації людини, здійснення її власного «Я». Аналіз численної літератури дозволяє припустити, що такою особистісною формою інтеграції соціальності і тілесності є конструкт, який в психології обговорюється в понятті «Я-образ» [5, с. 114]. У філософсько-психологічній традиції давно і однозначно утвердилось положення, що «Я-образ» по своєму походженню є виключно соціальним конструктом, а за своїм змістом - відображенням індивидних властивостей, тобто тілесності. Структура і функції «Я-образу» добре досліджені в психології, тому, на їх аналізі можна не зупинятися. Вкажемо тільки на те, що «Я-образ» є слабо інтегрованим конструктом, де «Я» завжди розпадається на множинність «образів»: Я- минуле, - теперішнє, - майбутнє; Я-реальне, - ідеальне; Я-ментальне, - тілесне - духовне, - фізичне і так далі. Проте, кожна людина «утримує» свою власну цілісність як багатогранність власного «Я». Різні «Я - образи» можуть бути істотно не конгруентними і тоді виникають внутрішньоособистісні конфлікти, а якщо виникає два і більше різних образів «Я» в одному форматі, то це призводить до грубої психічної патології, як, наприклад, при шизофренічному роздвоєнні особистості. 

Очевидно, що внутрішні, психологічні механізми створення і утримання цілісності «Я» лежать десь за межами самих цих образів, в деякій загальній ідеї, яка сама по собі повинна інтегрувати і ідею успіху як підставу соціальності, і ідею комфорту як підставу тілесності. Є точка зору, що в життєвій сфері побуту//повсякденності особистісна форма здійснення «Я» представлена ідеєю щастя. Категорія щастя є практично не розробленою у світовій психології, але в небагатьох роботах (див. М.Аргайл) показано, що щастя є базовим нерефлексивним переживанням повноцінності і свідомості життя. У цій же роботі, на матеріалі емпіричних досліджень показано, зокрема, що тривале безробіття пригнічує можливість переживання щастя.

Висновки і перспективи подальшого дослідження. На буденному рівні щастя є максимальною універсалією всього, що може бути позитивним у цьому житті - ми бажаємо одночасно щасливої дороги і щастя в сімейному житті, і особистого щастя, і так далі.  Щасливою може бути людина, можуть бути щасливі миті життя, а може бути щасливим усе життя, навіть смерть може бути щасливою. 

Психологічні механізми такого узгодження до цих пір залишаються практично не дослідженими і, напевно, існує не один такий механізм - найчастіше в цій функції обговорюються метафора і рефлексія [6, с. 401]. Але, в рамках обговорюваної нами проблеми психологічної організації життєдіяльності, ці механізми треба шукати не в інтимно-психологічній сфері особистості, а на стику особистості і діяльності, як певний загальний організуючий принцип. В межах діяльнісного підходу таким організаційним принципом може виступити принцип доцільності.

Проблема доцільності виникає в ситуаціях вибору, коли наявні умови представлені у вигляді обмеженого набору альтернатив. Причому, альтернативними можуть бути будь-які компоненти акту діяльності при вирішенні завдань - і цільові конструкти, і засоби, і способи, і матеріал, і значущі умови, й очікуваний результат діяльності. Доцільність визначає процес цілеутворювання, а не цілепокладания. Основна відмінність лежить в наступному: там де є ззовні задане завдання, яке ми приймаємо, як те, яке нам треба вирішити, там немає цілепокладання, там розгортаються процедури цілеутворення. А цілеутворення (співзвучно з ціноутворенням) це завжди питання доцільності. Принцип доцільності організації життя полягає в співвідношенні значущості цілі і ціни витрат на її досягнення. Цей принцип постійно відтворюється в рекламній тезі про співвідношення ціни і якості.

І поки людина приймає цей принцип як системоутворювальний, вона знаходиться у постійному полоні власних пристрастей, невиконаних зобов'язань, тимчасових (вони ж постійні) незручностей і решти всієї «краси» буденного життя, перебуваючи в постійному очікуванні щастя, спокою і зроблених справ. 

 

 

1. Городяненко В.Г. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / В.Г. Городяненка. - К.: Видавничий центр „Академія", 2002. – 560 с.
2. Дідук I.A. Правові уявлення у контексті особистості // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім.. Г.С. Костюка АПН України / Ред. С.Д. Максименка. – К.: Гнозіс, 2006. – Т. VIH. – Вип. 6. – С. 104-111.
3. Киричок О.Б. Філософія: підручник для студентів вищих навчальних закладів /Олександр Борисович Киричок/. – Полтава: РВВ ПДАА, 2010. – 381 с.
4. Скребець В.О. Екологічна психологія: Підручник для студентів вузів / В. О. Скребець, І. І. Шлімакова. - К. : СЛОВО, 2014. - 456 с. 
5. Струманський В. Філософсько-методологічні засади виховання громадянських почуттів і національної свідомості / В. Струманський // Педагогічна практика та філософія освіти. – Полтава, 1997. – С. 114–116.
6. Тюріна В.О. Система цінностей, правова соціалізація і правове виховання // Психологія на перетині тисячоліть: Збірник наукових праць учасників П’ятих Костюківських читань. – К.: Гнозис, 1998. – Т. 3. – С. 396-404.