Психологія стресу

Слід особливо відзначити, що електроліти. (різні солі натрію), гормони і різні стресори застосовувалися в таких дозах, які самі по собі ніяких патологічних процесів в організмі не викликали. Сумісна ж їх дія вела до виникнення не тільки вказаних вище кардіопатій, але і супроводжувалося ураженням печінки, нирок, аорти. Ці факти послужили Сельє підставою вважати, що для етіології захворювань найбільше значення має не дія окремих патогенних чинників, а виникнення «патогенних ситуацій».

 

 

2. 4. Роль нервової системи.

 

Коли створювалося уявлення про стрес як про адаптаційно-захисну реакцію, Сельє не мав в своєму розпорядженні експериментального матеріалу, що свідчить про роль нервової системи. Відповідних робіт наших вітчизняних учених він або не знав, або не надавав їм належного значення. В результаті первинні теоретичні узагальнення були представлені Сельє без урахування значущості нервової системи. В даний час Сельє відводить нервовій системі певну роль. Проте тепер, всупереч бажанню самого Сельє, коли говорять про реакції стресу, то за укоріненою традицією часто мають на увазі тільки реакцію системи гіпофіз – кора надниркових залоз, що, зрозуміло, неправильно.

Не слід думати, що процеси захисту і адаптації при несприятливих життєвих ситуаціях здійснюються тільки шляхом розвитку таких станів організму, які можуть бути названі стресом, або напругою, що протікає з мобілізацією енергетичних ресурсів і при підвищеній активності гормональної системи. Реакції, що еволюційно виробилися у організмів, можуть бути економічнішими і направлені на запобігання посиленим витратам. Такі реакції здійснюються в першу чергу зміною діяльності нервової системи. Так, наприклад, навіть звичайний по силі подразник (при тривалості його дії, числа роздратувань і т. д.) легко стає стресором (надзвичайним подразником). Проте перша, загальна і найбільш універсальна захисна реакція на дію всіх подразників, отриманих за день, – це нормальний фізіологічний сон. Його біологічна роль у вигляді охоронного гальмування переконливо доведена в працях І. І. Павлова і його школи. Виявилось, що і при патогенній дії подразників той же сон грає і цілющу роль, роль охоронного гальмування. Тому вітчизняні лікарі при відповідних свідченнях давно вже користуються медикаментами. які по можливості подовжують дію фізіологічного сну (Ф. А. Андрєєв). Позамежне гальмування, що виникає в різних ділянках центральної нервової системи, наприклад при таких патологічних реакціях, як шок, поза сумнівом грає захисну роль (Е. А. Асратян). Було б помилково вважати, що стан спокою у вигляді сну нічого спільного не має з активним захистом. Насправді сон, як і деякі інші види гальмування, є активний фізіологічний процес, направлений до відновлення порушеної рівноваги (Н. Е. Введенський, І. І. Павлов).

Сельє вважає, що захисні рефлекси (чхання, кашель, мигання, різні судинні реакції і т. д.) хоч і грають певну роль в збереженні резистентності організму, але до стану стресу ніякого відношення не мають, тому що вони, по-перше, специфічні, і, по-друге, однофазні. Проте реакції захисту багатообразні. Вони протікають за участю різних тканин і органів. У міру вдосконалення організмом і формуванні реакції захисту її більшого значення набувають умовнорефлекторні реакції.

Значення нервової системи визначається не тільки її роллю пускового механізму, але і її здатністю змінити як кількісно, так і якісно реакції, що протікають в тих або інших органах. В цьому відношенні провідне місце належить корі головного мозку, яка за відомих умов може впливати на будь-які процеси, що здійснюються в організмі (До. М. Биків). З цієї точки зору реакції ендокринних залоз при станах стресу можуть розглядатися як супідрядна ланка у вигляді дії ефекту другого порядку. Взаємини між нервовою системою і ендокринними залозами можуть бути, по А. Р. Гинецинському, представлені у вигляді наступної схеми (дод. 8). Виникненню патологічних процесів, опосередкованих через нервову систему, у вітчизняній медицині було приділено багато уваги А. Д. Сперанським і його учнями.

Слід особливо відзначити, що глибокий сон може запобігати включенню гормональної реакції і розвитку стану стресу при дії патогенних чинників. Це свідчить про вирішальну роль центральної нервової системи у виникненні стресу. Крім того, тепер уже точно встановлено, що визначальним етапом розвитку реакції стресу слід вважати нервово-секреторну діяльність гіпоталамуса: при роз'єднуванні гіпоталамуса з гіпофізом або порушенні гіпоталамуса реакції з боку гормональної системи не виникає. В даний час загальновизнана така послідовність реакції: гіпоталамус>передня частка гіпофіза>кора надниркових залоз.

Важливою ланкою всякої реакції, що виникає при несприятливих життєвих ситуаціях, майже завжди є симнатична нервова система (Л. А. Орбелі, Кеннон). До речі, викид адреналіну з мозкового шару надниркових залоз, супроводжуючий адаптаційно-трофічну реакцію, можна розглядати як гормональна ланка першого етапу даної реакції, оскільки дослідженнями Лонга (З. N. Long) була показана роль адреналіну в стимуляції передньої частки гіпофіза. Навіть на ранніх етапах гормональної реакції організму діє єдиний нервово-гуморальний механізм. Включення на пізніших стадіях системи гіпофіз – надниркові є кінцевий стан реакції. Біологічний сенс включення гормональної системи передня частка гіпофіза кора надниркових залоз визначається необхідністю тривалої підтримки процесів захисту, які завжди починаються з нервових реакцій, що часто залишаються непоміченими.

Цікаво, що реакції, що зазвичай йдуть по нервовому і гормональному шляху, створюють відомі умови для взаємної заміни. Так, при виключенні гормональної ланки