Психологія стресу

• Перша група – включає способи, що використовують фізичні фактори впливу – це фізична культура, загартовування організму, біг підтюпцем і т. д.
• Друга група – аутогенне тренування, психотерапія, гіпноз.
• Третя група способів підвищення загальної стійкості організму зв'язана з біологічно активними речовинами.

Визначеною притягальною силою володіє й алкоголь, що полягає в його особливостях дії на людську психіку. Вплив алкоголю різнобічно. Помірне й епізодичне вживання алкоголю підвищує настрій, зм'якшує занепокоєння, тривогу, напруженість, робить людини більш товариським, контактним.

Оптимальний спосіб рятування від тривалого стресу – цілком розв'язати конфлікт, усунути розбіжності, помиритися. Якщо зробити це неможливо, варто логічно переоцінити значимість конфлікту, наприклад, пошукати виправдання для свого кривдника. Можна виділити різні способи зниження значимості конфлікту. Перший з них можна охарактеризувати словом зате. Суть його – зуміти витягти користь, щось позитивне навіть з невдачі. Другий прийом заспокоєння – довести собі, що могло бути і гірше. Порівняння власних негод з чужим ще великим горем (а іншому набагато гірше) дозволяє непохитно і спокійно відреагувати на невдачу. Цікавий спосіб заспокоєння по типі зелений виноград: подібно лисиці з байки сказати собі, що те, до чого тільки що безуспішно прагнув, не так уже добре, як здавалося, і тому цього мені не треба.

Один із кращих способів заспокоєння – це спілкування з близькою людиною, коли можна, по-перше, як говорять, вилити душеві, тобто розрядити вогнище порушення; по-друге, переключитися на цікаву тему; по-третє, спільно відшукати шлях до благополучного дозволу конфлікту або хоча б до зниження його значимості.

Коли людина виговориться, його порушення знижується, і в цей момент з'являється можливість роз'яснити йому що-небудь, заспокоїти, направити його. Потреба розрядити емоційну напруженість у русі іноді виявляється в тім, що людина метається по кімнаті, рве щось. Для того, щоб швидше нормалізувати свій стан після неприємностей, корисно дати собі посилене фізичне навантаження.

Важливий спосіб зняття психічної напруги – це активізація почуття гумору. Суть почуття гумору не в тім, щоб бачити і почувати комічне там, де воно є, а в тім, щоб сприймати як комічне те, що претендує бути серйозним, тобто зуміти поставитися до чого хвилюючий як до малозначної і невартому серйозної уваги, зуміти посміхнутися або розсміятися у важкій ситуації. Сміх приводить до падіння тривожності; коли людина посміялася, те його м'язи менш напружені (релаксація) і серцебиття нормалізоване.

Розглянемо можливі способи боротьби зі стресом:

• релаксацію;
• концентрацію;
• ауторегуляцію подиху.

 

 

Зміни, що виникають в організмі при стані стресу, Сельє назвав загальним адаптаційним синдромом; ці зміни настільки постійні, що Сельє вважає їх специфічними для даного синдрому, не дивлячись на те, що сам стан стресу не специфічний по своїй етіології. Загальним цей синдром названий тому, що його виникнення пов'язане із зміною загального стану організму; адаптаційним – тому, що він сприяє «подоланню шкідливої дії надзвичайних подразників і підвищує на деякий час неспецифічну резистентність організму; синдромом – із-за взаємозв'язку спостережуваних при цьому явища. Морфологічні зміни організму при загальному адаптаційною синдромі характеризуються наступною тріадою:

1. значним збільшенням кіркового шару надниркових залоз
2. гострою інволюцією тимико-лімфатичної системи
3. появою виразок, що кровоточать, в шлунку і дванадцятипалій кишці.

Загальний адаптаційний синдром, як і всяка реакція, має свої закономірності розвитку. При цьому синдромі розрізняють:

1. реакцію тривоги
2. стадію резистентності
3. стадію виснаження.

Реакція тривоги (у літературі іноді позначається як стадія мобілізації, або аварійна) складається з двох фаз: шоку і протишоку. Фаза шоку стисло характеризується гіпотермією, гіпотонією, депресією центральної нервової системи, пониженням м'язового тонусу, гомоконцентрацією, підвищенням проникності клітинних мембран (особливо капілярів), явищами катаболізму (дистрофія, схуднення унаслідок переважання дисиміляційних процесів), негативним азотистим балансом, гіпоглікемією, лейкоцитозом, перехідним в лейкопенію, лімфо- і еозинопенією, геморрагіями і т. д. Фаза протишока характеризується різними зрушеннями у зворотному напрямі (підвищено кров'яного тиску, гіперхлоремія, гіперглікемія і т. д.), які зрештою ведуть до відновлення порушеної рівноваги і до розвитку наступної стадії. Фаза противошока супроводжується збільшенням кори надниркових залоз, посиленням мітотичної активності і проліферації, особливо в пучковій зоні, і наростанням гормональної діяльності, кора надниркових залоз. Про це можна судити по зникненню секреторних (ліпідних) гранул з кіркових клітин, що свідчить про надходження секрету а кров. Внаслідок цього у тварин, підданих дії якого-небудь стресора, збільшується виділення котостероїдів з сечею. Біохімічні дослідження також підтверджують активацію секреторних процесів в корі надниркових залоз, що супроводжується, наприклад, зменшеному вмісту в ній аскорбінової кислоти і холестерину. Слід відмітити, що ще в 1905 р. А. А. Богомолець вперше встановив, що при дифтерійній інтоксикації, ботулізмі, м'язовій напрузі і при вагітності в корі надниркових залоз відбуваються морфологічні зміни, що свідчать про підвищення їх секреторної діяльності.

Якщо тварина не гине в період реакції тривоги, то розвивається стадія резистентності. Ця стадія відрізняється від попередньої за багатьма ознаками. Кора надниркових залоз збагачується секреторними гранулами, обмін стає анаболізмом (тобто з переважанням синтетичних процесів), неспецифічна стійкість організму навіть по відношенню до інших подразників підвищується – так звана перехресна резистентність. Проте можливі і такі випадки, коли дію одного патогенного агента підвищує чутливість організму до іншого – так звана перехресна сенсибілізація (напр., підвищення адаптації до холоду