Психологія стресу

 

 

Зв'язок між емоційно-стресовими ситуаціями та виникненням психосоматичних захворювань знаходить пояснення у специфічному впливі соціально-психологічних факторів на головний мозок людини. Такі емоціогенні структури головного мозку, як таламус, гіпоталамус та кора великих півкуль безпосередньо приймають участь у регуляції функцій вегетативної нервової системи, ендокринних органів, серцево-судинної та дихальної систем, шлунково-кишкового тракту тощо. Причому цей зв'язок двосторонній, тобто активація чи гальмування певних емоціогенних структур центральної нервової системи прямо чи опосередковано впливає на функціональну активність систем життєзабезпечення організму.

Зараз накопичено багато даних (у тому числі і експериментальних), які свідчать про зміни у різних системах організму під впливом емоцій. Проте, не лише негативні емоції здатні погіршувати стан здоров'я людини. Так, наприклад, під час сильної раптової радості спостерігалися випадки безпричинної смерті, паралічу кінцівок, розладів психічної діяльності (метушливість, неспокій, самовдоволення тощо). При гострому сильному переляку спостерігалася смерть, параліч, жовтуха, втрата мови, приступи судорог, втрата свідомості, посивіння, напади бронхіальної астми, кривавий піт, аменорея, виникнення епілепсії. Причому відновлення приступів спостерігалося і через багато років при згадуванні певної ситуації.

Вплив стресу на імунітет. Різноманітні стресори впливають на функцію імунокомпетентних органів, призводячи до суттєвих змін як гуморального, так і клітинного імунітету, що у свою чергу відіграє важливу роль у патогенезі ряду захворювань. Стрес має імунодепресуючий ефект. За даними досліджень, імунодепресія пов'язана зі збільшенням концентрації глюкокортикоїдних горменів у крові, перерозподілі лімфоцитів та активізацією Т-супресорів. Відбувається мобілізація великої кількості лімфоцитів внаслідок їх вивільнення з селезінки та тимусу, що призводить до розвитку лімфопенії.

Все це призводить до загострення або виникнення інфекційних хвороб, збільшення ймовірності розвитку онкологічних захворювань, іноді, навіть, до виникнення аутоімунних синдромів.

Серцево-судинні захворювання. До цієї групи відносять нейроциркуляторну дистонію, вегето-судинну дистонію, психогенну кардіалгію, ішемічну хворобу, гіпертонічну хворобу тощо. Тривалий вплив емоційного напруження, а також короткочасна дія екстремальних психічних стресів може призвести до значних порушень у роботі серця та судин. Велике значення при цьому мають інші чинники, які впливають на загальний стан здоров'я: хронічні захворювання, стать, вік, професійні навантаження тощо.

Дослідження стану здоров'я групи студентів показало, що постійне помірне (протягом семестру) та інтенсивне короткочасне (під час сесії) емоційне напруження до п'ятого курсу призводять до формування нейроциркуляторної дистонії гіпертонічного типу або артеріальної гіпертонії, симптоми яких особливо виражені у людей з підвищеною відповідальністю та підвищеною тривожністю. Взагалі, гіпертонічну хворобу багато дослідників розглядають виключно як психосоматичне захворювання, тобто захворювання, яке виникає в результаті гострого, тривалого або хронічного емоційно-стресового впливу. При цьому відмічається наявність успадкованої або набутої нестійкості судинорегулюючих механізмів центральної нервової і серцево-судинної систем та одночасна дія інших несприятливих факторів оточуючого середовища. У подальшому гіпертонічна хвороба зазвичай ускладнюється церебральним артеріосклерозом та атеросклерозом.

До безсумнівно психогенних захворювань відносять невроз серця, який розвивається наступним чином. На першому етапі людина переживає тривале негативне психоемоційне навантаження (смерть близьких людей від серцево-судинних хвороб, фізичне чи розумове переобтяження, тривалі конфліктні ситуації тощо). На другому етапі людина фіксує свою увагу на серці, виникає постійне або періодичне «відчуття серця» (важкість, стискуючі болі, серцебиття, відчуття зупинки серця). Причому, найчастіше в цей момент патологічні ураження серця відсутні. На третьому етапі при своєчасному лікуванні седативними препаратами, транквілізаторами та раціональною психотерапією симптоми послаблюються та поступово зникають. Якщо лікування не проводити, то невроз може призвести до розвитку ішемічної хвороби, стенокардії і, навіть, до раптової зупинки серця. Наприклад, описано багато випадків, коли люди гинули від відчуття безвиході та відчаю після аварії корабля, врятувавшись на плотах, у розпорядженні яких були всі необхідні засоби збереження життєдіяльності. До цієї ж групи синдромів відносяться випадки смерті за вироком чаклунів у австралійських аборигенів (смерть «вуду»).

Захворювання шлунково-кишкового тракту. До власно психогенних хвороб шлунково-кишкового тракту відносять аерофагію та періодичну блювоту. Так із давніх часів відомо, що при зміні емоціональних станів можуть відбуватися розлади апетиту (зниження або підвищення), пригнічення секреції шлункового соку, прискорення або пригнічення перистальтики кишечника, запори, проноси тощо, у частини хворих спостерігається феномен заковтування повітря та відрижка повітрям, здуття шлунку та кишечника (аерофагія). При цьому часто спостерігається підвищення апетиту, виникає відчуття постійного голоду (гіперфагія). У інших – відчуття антипатії до їжі, нудота, блювота при вигляді їжі або намаганні з'їсти певну або будь-яку страву. Найбільш небезпечною є психогенна блювота, яка може призвести до дистрофічних змін у внутрішніх органах