Реабілітація дітей після тонзилектомії

Обгрунтувати використання мірамістину і кверцетину для лікування хворих після тонзилектомії.

Дати клініко-лабораторну оцінку ефективності лікування хворих на хронічний декомпенсований тонзиліт у післяопераційний період.

Наукова новизна отриманих результатів. Уперше всебічно висвітлено аспекти реабілітації дітей після тонзилектомії завдяки використанню комплексної передопераційної підготовки і застосуванню після тонзилектомії препаратів, здатних підвищувати місцеві захисні реакції та процеси регенерації завдяки модуляції клітинної і місцевої гуморальної відповіді.

Розроблено методику застосування трансцеребральної електроаналгезії для підготовки дітей до оперативного втручання.

В умовах експерименту доведено, що лікувальна суміш мірамістину і кверцетину здатна інактивувати гемотоксичні властивості стрептолізину-О, знижувати рівень антигенного навантаження на організм як стосовно розчинних мікробних, так і інертних корпускулярних факторів, активізувати природні цитотоксичні клітини крові, а також стимулювати тенденції до збільшення числа лейкоцитів крові та підвищення їх фагоцитарної активності.

Результати клінічних дослідженнь засвідчили, що застосування суміші мірамістину разом з кверцетином знижує ступінь росту різних видів мікроорганізмів тонзилярних ніш, прискорює загоєння їх та зменшує період перебування у стаціонарі в середньому на 2, 2 доби.

Практичне значення отриманих результатів. Результати досліджень дають додаткове обгрунтування методів реабілітації хворих на хронічний декомпенсований тонзиліт після тонзилектомії. Доведено, що запропонований метод лікування більш ефективний порівняно з уже існуючими методами. Запропонований метод значно поліпшує ефективність лікування, скорочує термін його, підвищує показники системного та місцевого імунітету.

Методика підготовки дітей до тонзилектомії із застосуванням трансцеребральної електроаналгезії та лікування їх у післяопераційний період з використанням мірамістину та кверцетину впроваджені в лікарську практику дитячих ЛОР-відділень міських лікарень Києва, Харкова і Донецька.

Висновки, рекомендації дисертаційного дослідження впроваджені в навчально-педагогічний процес на циклах спеціалізації (інтернатури), передатестаційних циклах, циклах тематичних удосконалень на кафедрі дитячої оториноларингології КМАПО ім. П. Л. Шупика.

Особистий внесок здобувача. Авторові дисертаційної роботи належить оригінальна ідея дослідження, особистий аналіз літератури, розробка плану клінічного та лабораторного обстеження хворих, самостійно виконані клінічні обстеження 160 дітей, хворих на хронічний декомпенсований тонзиліт, експериментальні дослідження, збір матеріалу та аналіз імунологічних, бактеріологічних і цитологічних досліджень. Автором також самостійно проведено статистичну обробку власних досліджень, сформульовано висновки та запропоновано практичні рекомендації.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційної роботи доповідались на щорічній традиційній весняній конференції Українського наукового медичного товариства оториноларингологів (Закарпаття, 1999), на щорічній традиційній осінній конференції Українського наукового медичного товариства оториноларингологів, присвяченій 90-річчю кафедри оториноларингології Львівського Державного медичного університету та 75-річчю стаціонарної ЛОР-клініки (Львів, 1999), на IX з’їзді оториноларингологів України (Київ, 2000), на науково-практичній конференції ”Медикаментозна та немедикаментозна профілактика та відновне лікування в клінічній практиці” (Київ, 2001).

Публікації. На основі результатів дисертаційної роботи опубліковано 6 наукових праць. 4 – у фахових наукових журналах, 2 – у матеріалах конференцій.

Отриманий деклараційний патент на винахід за № 37528А від 15. 05. 2001 р. Бюл. № 4.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація виконана на 134 сторінках машинописного тексту і складається з вступу, огляду літератури, 4 розділів власних досліджень, закінчення, висновків, списку використаних літературних джерел.

Робота ілюстрована 4 рисунками, 2 діаграмами, 30 таблицями, 14 фотографіями.

 

 

Матеріали і методи дослідження. Проаналізовано результати спостереження 160 хворих із хронічним декомпенсованим тонзилітом з 1997 по 2001 р. Хворих було розподілено на дві групи: досліджувану – 120 осіб і контрольну – 40.

Вік пацієнтів досліджуваної і контрольної груп коливався від 6 до 15 років, хлопчиків у досліджуваній групі було 54, дівчаток – 66, у контрольній – відповідно 19 і 21. У дисертаційній роботі використано клінічні, імунологічні, бактеріологічні, цитологічні методи дослідження.

Усіх хворих дітей було госпіталізовано в ЛОР-відділення для оперативного лікування з діагнозом хронічний декомпенсований тонзиліт. Попередньо дітей обстежували за місцем проживання, де вони перебували на диспансерному обліку. Під час обстеження звертали увагу на такі скарги: біль у горлі, неприємний запах із рота, кашель, відчуття стороннього тіла в горлі, сухість у горлі, пітливість, біль у ділянці серця, швидка стомлюваність, порушення сну, дряпання в горлі, тахікардія, субфебрильна температура тіла. З’ясовували частоту загострень хронічного тонзиліту.

Під час встановлення діагнозу хронічний декомпенсований тонзиліт використано фарингоскопічні обстеження. За допомогою фарингоскопії можна отримати дані, оцінюючи які ідентифікують хворобу. Треба зазначити, що абсолютно достовірного симптому хронічного декомпенсованого тонзиліту досі не встановлено. Враховуючи це, звертали увагу на увесь комплекс об’єктивних ознак, що спостерігаються при цьому захворюванні: наявність патологічного вмісту в лакунах, розрихлені або рубцево змінені та ущільнені піднебінні мигдалики, рубцеві спайки між мигдаликами та піднебінними дужками, гіперемія та валикоподібне потовщення країв піднебінних дужок, збільшення регіонарних лімфатичних вузлів.

Для оцінки статистичної вірогідності якісних показників було застосовано точний критерій Фішера. Він заснований на переборі всіх можливих варіантів заповнення таблиці сполученості при даній чисельності груп.

Відповідно до існуючих загальновживаних інструктивних методичних матеріалів та літературних даних матеріал для дослідження з піднебінних мигдаликів та тонзилярних ніш брали стерильним ватним тампоном вранці до їди або через 2 год після їди. Засівали на тверді поживні середовища – 5% кров’яний агар, жовточно-сольовий агар, середовища Ендо та Сабуро, втираючи всією поверхнею тампона в середовище на ділянці 1-2 см. Далі досліджуваний матеріал розподіляли у вигляді штрихів по всій поверхні поживного середовища. Посіви витримували в термостаті