Реабілітація дітей після тонзилектомії

При кількісному посіві тампони ретельно суспендували в 1 мл поживного бульйону з наступним висівом на ділянку з твердим середовищем у вигляді 0, 1 мл суспензії, умовно прийнявши початкове розведення як 1: 10.

Для орієнтовної оцінки кількості колоній, що виросли на твердих поживних середовищах, користувалися такими критеріями ступеня росту:

I – дуже слабкий ріст (ріст поодиноких колоній – до 10 на чашці із середовищем), що складає менше 10³ колонієутворювальних одиниць (КУО) на тампон;

II – слабкий ріст (10-25 колоній), що складає 10³ і більше КУО на тампон;

III – помірний ріст (не менше 50 колоній), що складає 5•10³ КУО на тампон.

IV – масивний ріст (суцільний газон колоній, які не піддаються підрахунку), що складає  10•10³ КУО на тампон.

III та IV – звичайно свідчать на користь етіологічної ролі даного мікроорганізму, а I та II – на користь носійства чи контамінації. Тому кількісний метод дає змогу більш об’єктивно оцінювати етіологічну значущість виділених мікроорганізмів.

Обстеження проводили 4 рази: на 1, 3, 5-й та 7-й день після тонзилектомії. Результати кількісного визначення росту мікроорганізмів, виділених у кожній групі хворих протягом спостереження, оброблялися за допомогою методу варіаційної статистики.

Для цитологічного дослідження використовували ексудат взятий з поверхні тонзилярних ніш. Тонзилярні ніші завігнуті формою, тому повний забір ексудату здійснити неможливо, оскільки гострі краї предметних скелець можуть травмувати слизову оболонку глотки, тим більше, що в післяопераційний період на ній виражені реактивні явища, до того ж діти неохоче відкривають рота для проведення будь-яких маніпуляцій у ділянці рани. Щоб усунути ці недоліки та отримати відбитки з ніш мигдаликів після тонзилектомії, використовували прилад, сконструйований І. П. Єніним та В. М. Моренко (1987). Прилад складається із стерильної трубки, на кінці якої закріплено кульку з гумового напальчника, що утримується за допомогою потовщеної гумочки. За допомогою гумового балона від сфігмоманометра роздувають кульку з урахуванням вікових, анатомічних розмірів ніш мигдаликів. Кулька торкається ранової поверхні післяопераційної ніші і таким чином забір клітинних елементів здійснюється атравматично і по всій рановій поверхні ніші.

Дослідження мазків з ранової поверхні ніш піднебінних мигдаликів після тонзилектомії проводили за допомогою методики, запропонованої М. П. Покровською і М. С. Макаровим (1942), та вдосконаленої М. Ф. Камаєвим (1970). За допомогою вищезазначеного пристрою беруть мазки-відбитки з ділянки рани, яку необхідно досліджувати. Кожен мазок переносять на попередньо знежирене, вимите і оброблене полум'ям пальника предметне скельце. У процесі нанесення мазків-відбитків спочатку шар за шаром знімають віділення з рани, далі поверхня пристрою безпосередньо стикається з тканинами і на ній залишаються клітини ексудату та мікроорганізми, що містяться на самій рановій поверхні. Мазки-відбитки висушують на повітрі і занурюють на 15 хв у фіксатор (суміш ефіру та етилового спирту порівну) чи на 5 хв у чистий метиловий спирт. Фарбування мазків-відбитків здійснюють за методами Романовського-Гімзи та Грама (для виявлення мікроорганізмів).

Крім цитологічних досліджень мазків з виділеннями з рани, досліджували вміст клітин різного гістогенезу в промивній рідині після полоскання ротової порожнини розчином Хенкса згідно з рекомендаціями О. В. Дюміна, В. Д. Драгомирецького та співавт. (1990). Матеріали промивної рідини брали ранком натще після попереднього полоскання ротоглотки дистильованою водою в кількості до 50 мл. Через 15 хв ротоглотку прополіскували розчином Хенкса в кількості 5 мл без індикатора протягом 5 хв, виливали в пробірку і доливали розчином Хенкса до 10 мл. Ставили в холодильник за температури 4С і протягом 1 год проводили подальшу обробку: центрифугували з прискоренням 85 g протягом 15 хв, з осаду готували мазки, підсушували на повітрі, фіксували протягом 5 хвилин метанолом і фарбували за Романовським (Е. А. Кост, 1966). Визначали основні типи клітин: лейкоцити, переважно нейтрофільного типу; епітеліальні клітини; лімфоцити різного діаметра; інші типи клітин (макрофаги, сполучнотканинні тощо).

Відраховували 100-150 клітин і визначали вміст кожного виду клітин у відсотках, проводили статистичну обробку даних.

Дослідження вмісту різних типів клітин проводили на 4-й і 8-й день, а також через 1 місяць після операції.

Із значного арсеналу сучасних підходів до оцінки імунологічної реактивності організму при різних патологічних процесах, під час дослідження хворих на хронічний декомпенсований тонзиліт нами були обрані такі:

визначення числа Т-лімфоцитів у периферичній крові методом розеткоутворення з еритроцитами барана (ЕБ) ;

визначення числа В-лімфоцитів у периферичній крові методом моноклональних антитіл СD20+ (cluster differentiation) з застосуванням мікроскопічної техніки;

дослідження продукції МІF (migration inhibiting factor) клітинами крові у присутності мікробних антигенів;

вивчення рівня IgE-гіперчутливості за дегрануляцією ксеногенних тканинних базофілів у присутності мікробних алергенів;

визначення титрів антитіл до стрептолізину-О (ASL-O) методом нейтралізації в гемолітичному тесті;

виявлення рівня циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) у сироватці крові методом осаджування поліетиленгліколем;

виявлення рівня імуноглобулінів класів М, G і А в сироватці крові методом радіальної імунодифузії;

виявлення концентрації секреторного IgА в ротоглотковому секреті методом радіальної імунодифузії в агарі.

Обов’язкові умови проведення імунологічного аналізу: відсутність системних захворювань; припинення прийому ліків за тиждень до обстеження; взяття матеріалу для досліджень