Реалізація завдань мовленнєвого розвитку дошкільників у світлі вимог нової редакції "Базового компонента дошкільної освіти"

Прийняття нової редакції Базового компонента як стратегічного документа, що окреслює державні стандарти дошкільної освіти, вимагає аналізу й об'єктивної оцінки готовності педагогів до розв'язання визначених завдань, зокрема перегляду й оновлення засобів і способів їх реалізації.

У новій редакції БКДО розвиток мовлення виокремлено в самостійну обов'язкову освітню лінію «Мовлення дитини». Розвиток мовлення подано як самостійний напрям дошкільної освіти, одну з основних освітніх ліній, що становить підґрунтя для формування мовної і мовленнєвої компетенцій дітей на подальших етапах навчання, зокрема в початковій школі, й узгоджується з Державним стандартом початкової освіти.

Зміст роботи за освітньою лінією «Мовлення дитини» представлено такими неодмінними складниками:

звукова культура мовлення;

словникова робота;

граматична правильність мовлення;

зв'язне діалогічне і монологічне мовлення.

У новому Стандарті підкреслено також комунікативну спрямованість роботи з розвитку мовлення дітей, адже володіння мовленням надає дитині можливість спілкуватися з оточенням, отримувати інформацію та обмінюватися нею, що дуже важливо для успішної соціалізації дошкільника.

Таким чином, з огляду на окреслені Базовим компонентом дошкільної освіти орієнтири щодо змісту роботи з формування основ лінгвістичних знань і розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь вважаємо за необхідне уточнити сучасне розуміння основних лінгводидактичних категорій і доповнити широку палітру традиційних форм, методів і засобів мовленнєвого розвитку дітей окремими інноваційними.

Розвиток мовлення – складний психічний процес, що не зводиться до простого відтворення дитиною почутої мови. Він обумовлений розвитком діяльності спілкування з дорослими та однолітками. Нові потреби спілкування зумовлюють потребу і в нових засобах мовлення. Отже, щоб розвивати мовлення дитини, замало просто пропонувати їй різноманітний мовний матеріал, необхідно ставити перед нею нові пізнавальні завдання, які потребують використання нових засобів мовлення. Зважаючи на це, організовую таку мовленнєву діяльність дітей, яка спрямовує їх на перехід від репродуктивних до креативних мовленнєвих дій. Саме до таких дій і підводить використання інтерактивних методів і прийомів розвитку дитячого мовлення, адже інтерактивні методи забезпечують активне включення дітей у процес пізнання, навчають здобувати знання, сприяють розвитку самостійності, ініціативності творчості, залучають до роздумів і міркувань, активного діалогу з обговорення теми.

У Базовому компоненті акцент зроблено не на розв’язанні окремих завдань мовленнєвого розвитку дітей, а на цілісному підході до формування мовно-мовленнєвої компетенції (в єдності її складників) як одного з ключових критеріїв і водночас вагомої умови становлення й розвитку мовленнєвої особистості дошкільника.

Провідною формою роботи визначено спеціальні мовленнєві заняття. Саме на спеціальних заняттях вихователь має можливість здійснювати цілеспрямовану лінгвістичну підготовку до навчання в школі, формувати мовленнєві вміння й навички, збагачувати словник дітей.

Усі мовленнєві заняття вихователі закладу будують так, щоб забезпечити комплексне розв’язування завдань формування звукової культури мови, лексичного запасу, граматичної будови та зв’язності мовлення, а також комунікативних умінь. В своїй роботі з мовленнєвого розвитку дітей використовуємо фронтальні та міні-заняття. Обов’язковими компонентами кожного мовленнєвого заняття є зв’язне мовлення, словник, граматична будова мови, однак часто вихователі ігнорують четвертий компонент, яким можна обрати або звукову культуру мови, або формування комунікативних навичок в залежності від теми заняття.

Окремі вихователі проводять міні-заняття в залежності від інтересів та бажання дітей. Завдання для таких занять підбираються найрізноманітніші, наприклад, назвати ознаки конкретної пори року і довести свою думку; підібрати до заданого предмета, події чи явища слова-ознаки (який, яка, яке?), слова-дії (що робить?), антоніми (скажи навпаки), синоніми (скажи інакше, назви ласкаво), дібрати слова, які підходять до заданого слова (наприклад, дупло: дерево, дірка, білка, пташка, житло, зуб…), тощо. Під час таких занять не вимагається від усіх дітей давати відповідь відразу, а використовується диференційований підхід до кожної дитини, разом з нею визначаютьмо час, коли вона зможе дати відповіді по темі заняття. Якщо дитина не змогла самостійно виконати завдання, з нею працюють індивідуально.

З усіх методів і прийомів мовленнєвого розвитку дітей особливу увагу вихователі приділяють пальчиковим вправам та іграм, адже доведено, що мовленнєвий розвиток тісно пов'язаний з розвитком дрібної моторики м'язів пальців рук. Створена у групах добірка пальчикових вправ та ігор щодня у пригоді, діти залюбки розминають свої пальці.

Будь-які контакти з дітьми вихователі супроводжують мовленням, і чим менші діти, тим більше і частіше розмовляють з ними, супроводжують кожний режимний момент, кожну подію коментарями, поясненнями, заохочують дітей до обговорення або опису, промовляння малих фольклорних форм, віршиків тощо.

Одним із провідних засобів мовленнєвого розвитку дітей є розвивальне середовище груп, яке організовано таким чином, щоб діти могли невимушено й вільно отримувати в ньому уявлення, поняття, спілкуватися з однолітками, вести розмову за ілюстраціями, картинками, озвучувати мовлення персонажів відомих казок у театральному куточку.

Найбільш ефективним у розвитку мовлення є метод пізнавального діалогу. Пізнавальний діалог – це розмова, що стимулює розвиток пізнавальних процесів.

Слід порадити вихователям під час проведення такого діалогу сидіти поряд із дітьми в одному колі, що сприяє налагодженню рівноправних, партнерських взаємин у спільному пошуку істини, пропонувати їм такі запитання, які припускають різні варіанти відповідей. У процесі діалогу лише спрямовувати дітей на шлях розв’язання порушеної проблеми, а до правильної відповіді вони повинні дійти самі. Необхідно з повагою ставлюся до всіх своїх співрозмовників, незалежно від рівня успішності, який вони виявили в ході розмови, схвалювати будь-яке бажання дитини сказати своє